Цивільне право - Майданик P. A. - 10. Роль судової практики і доктрини права в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства

Серед чинників, які визначають систему джерел цивільного права, визначальну роль відіграє судова практика, яка хоч і не визнається джерелом цивільного права, формує орієнтовний перелік підходів (способів) вирішення певного судового спору з якісно однорідної категорії справ.

Важливе практичне значення мають опубліковані рішення з конкретних справ, а також огляди практики розгляду окремих категорій спорів та інші рекомендації вищих судових інстанцій. За допомогою таких оглядів проводиться орієнтування судів та учасників спорів, формування позиції з певної категорії спорів, що визначає порядок, умови та наслідки застосування відповідних цивільно-правових норм. Однак такі акти не визнаються джерелами цивільного права, оскільки не містять загальнообов'язкових норм.

Не є джерелом права цивілістична доктрина, тобто висновки, обгрунтовані вченими в результаті доктринального (наукового) тлумачення закону та інших джерел. Положення доктрини можуть бути враховані судом як думка спеціаліста або стати основою пропозицій про зміну (удосконалення) законодавства, однак самі по собі не набувають безпосереднього юридичного значення.

Не можуть вважатися джерелами права й індивідуальні акти або акти локального характеру, які не містять загальнообов'язкових приписів (правових норм), наприклад, конкретні статути різних юридичних осіб, договори тощо. Ці акти обов'язкові лише для тих, хто їх прийняв.

Не можуть визнаватися джерелом права правила моралі, хоч багато з них знаходяться в основі ряду правових норм. Вони можуть мати певне значення лише при встановленні смислу окремих цивільно-правових правил шляхом їх логічного тлумачення.

Принципово іншу роль виконує судова практика в країнах поза-континентального права. В цьому випадку зазвичай йдеться про рішення судів вищих інстанцій, певним чином систематизованих або узагальнених, які і становлять тут поняття судової практики.

На відміну від країн цивільного права, судовий прецедент визнається джерелом права в країнах англо-американського права. В поза-континентальній правовій системі судові прецеденти виконують роль основного джерела права, що зумовлено особливостями еволюції і здійснення судочинства в цих правових системах.

На відміну від країн континентальної Європи, в яких цивільне право розвивалося в університетах як наслідок наукової діяльності правознавців, система загального права творилася судами, юристами-практиками. Судді країн англо-американського права у своїх рішеннях не лише тлумачать і застосовують, а й створюють нові норми права. Тому центральне місце в системі джерел загального права займає судове рішення, яке має силу прецеденту і яке отримало назву "право судової практики" (case law). В сфері судової практики діє правило прецеденту (в США воно називається stare decisis), відповідно до якого положення, які містяться в судових рішеннях, що мають статус обов'язкових прецедентів, обов'язкові для всіх судів як нижчестоящих, так і тих, котрі безпосередньо винесли дані рішення.

Обов'язковими прецедентами стають лише рішення вищих судових інстанцій: у Великій Британії - Палата лордів, Апеляційний суд, Високий суд; в США - Верховний суд США і верховних судів штатів. В літературі звертається увага на те, що "stare decisis" у США істотно обмежене, тому що вищі судові інстанції не зв'язані власними прецедентами.

11. Дія цивільного законодавства у часі, просторі і за колом осіб

Дія цивільного законодавства у часі. Важливе значення мають питання, з якого моменту набирає чинності відповідний акт цивільного законодавства і на які відносини він поширюється.

Набрання чинності актом цивільного законодавства - це початковий момент його дії, з якого нормативний акт може застосовуватися щодо відносин, на які поширюється дія цього акта. Цивільно-правові акти, прийняті державними органами, набирають чинності одночасно на всій території. При цьому зазвичай вони не мають зворотної сили і застосовуються лише до тих відносин, які виникли після набрання чинності актом. Однак цивільний закон може передбачити поширення своєї дії і на відносини, які виникли до набрання ним чинності. Зокрема, такі випадки прямо передбачені в Перехідних положеннях до ЦК України.

Момент набрання чинності цивільно-правової норми залежить від виду нормативно-правового акта, в якому міститься така норма.

Порядок набрання чинності законами визначається ст. 94 Конституції України, в якій передбачається, що закон набирає чинності після 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Офіційне оприлюднення закону - це доведення до відома громадян і державних органів від імені Президента України повного і точного тексту закону державною мовою шляхом його опублікування в офіційному державному виданні. Відповідно до Закону "Регламент Верховної Ради України" від 19.09.2008 р. закони публікуються державною та російською мовами Президією Верховної Ради у "Відомостях Верховної Ради України" протягом 30 днів, а також в газеті "Голос України" протягом п'яти днів і є офіційно оприлюдненим. Згідно з Указом Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10.06.1997 р. (зі змінами і доповненнями) Закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Такими виданнями є "Офіційний вісник України",

"Відомості Верховної Ради України", "Офіційний вісник Президента України", "Голос України" та "Урядовий кур'єр".

Час набрання законом чинності обчислюється з дня його першого опублікування, в якому із зазначених вище видань воно не було здійснене.

Відповідно до зазначеного Указу Президента в окремих випадках закон може бути оприлюднений через телебачення або радіо. Такі шляхи офіційного оприлюднення повинні бути передбачені в самому законі.

Закони України можуть бути опубліковані і в інших виданнях, що не віднесені зазначеним Указом до офіційних друкованих видань. Публікація закону в таких випадках має інформаційний характер і не може бути використана для офіційного застосування.

Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.

Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів із зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду.

Нормативно-правові акти можуть бути оприлюднені в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення відповідно до ст. 1 цього Указу.

Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування.

При здійсненні прав і обов'язків фізичні та юридичні особи повинні застосовувати нормативно-правові акти, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав.

Нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набираються чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення в офіційному друкованому виданні.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету міністрів України, які визначають права та обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Якщо нормативно-правовий акт опубліковано у газеті "Урядовий кур'єр" раніше, ніж в "Офіційному віснику України" та "Відомостях

Верховної Ради України", він набирає чинності після опублікування в цій газеті в порядку, встановленому статями 4 і 5 цього Указу.

Нормативно-правові акти, що їх видають міністерства, інші органи державної виконавчої влади, органи господарського управління та контролю і які стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Державну реєстрацію зазначених актів здійснює Міністерство юстиції України відповідно до Указу Президента України від 03.10.1992 р. "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та прийнятої в його розвиток постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731.

Державну реєстрацію нормативних актів відділів, управлінь, інших служб обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також органів господарського управління та контролю здійснюють управління юстиції обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів АРК здійснює Головне управління юстиції Міністерства юстиції АРК.

Схожі статті




Цивільне право - Майданик P. A. - 10. Роль судової практики і доктрини права в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства

Предыдущая | Следующая