Зовнішньоекономічний менеджмент - Дахно І. І. - Розділ 8. Лізинг

8.1. Історичні аспекти лізингу

8.2. Складові лізингу

8.3. Міжнародні лізингові операції

8.4. Література

8.1. Історичні аспекти лізингу

Навчальний посібник "Управління зовнішньоекономічної діяльностю" (К.: Центр навчальної літератури; 2007. - 328 с.)містить розділ 1 "Міжнародний фінансовий лізинг, міжнародний факторинг и форфейтинг". Автор розділу-професор І. І. Дахно. Те, що сказано у тій книзі, недоречно повторювати у цій. Намагатимемося подати нову інформацію про лізинг.

Історія зафіксувала інформацію про те, що оренда (лізинг)була відома людству ще з далеких часів, як кажуть, - із сивої давнини.

Про природу лізингової угоди свого часу писав ще Арістотель (384/383 - 322 рр. до н. е.).В одному з трактатів у "Риториці" він зазначав, що багатство полягає у користуванні, а не в праві власності. Цей постулат означає, що для отримування доходу не обов'язково мати у власності певне майно, достатньо мати право на користування цим майном. Внаслідок реалізації цього права може отримуватися дохід.

Ще древні греки і римляни замислювалися над тим, як з максимальною вигодою використовувати для себе чужу власність, притому так, щоб це було вигідно і її господарю. Себто греків і римлян цікавило, можливо, більше, ніж "щоб кози-цілі і вовки-ситі". Греки і римляни замислювалися над тим, щоб певне майно приносило дохід як його власнику, так і користувачеві.

Орендні (лізингові) операції були відомі ще за часів стародавньої держави шумерів. Це - 3-2 тисячі років до нашої ери. На глиняних табличках, які археологи знайшли у шумерському місті Ур, збереглася інформація про оренду сільськогосподарських знарядь праці, землі, водних джерел, волів та інших тварин. Храмові священники виступали у ролі орендодавців. Вони укладали договора з місцевими фермерами. Зрозуміло, не можна виключати, що оренда існувала ще в дошумерівські часи. Щоправда історична інформація про це до нас не дійшла.

Англійський історик Т. Кларк виявив декілька положень про лізинг у Кодексі Хаммурапі. Він складався з 282 статей. На базальтовій колоні збереглося 247 статей. Кодекс створювався впродовж 1775-1750 років до н. е. Група статей про власність була найбільшою у збірці. Статті досить грунтовно розглядали всі випадки оренди і норми орендної плати, умови застави майна (іпотеки).

Стародавні цивілізації, включаючи греків, римлян, єгиптян ставилися до оренди як до цілком доступного, а часом і єдиного можливого засобу придбання устаткування, землі та худоби.

Відомо, що давні фінікійці були чудовими торговцями і моряками. Вони займалися бізнесом у Середземномор'ї. Не лише торгували, а й перевозили чужі товари на своїх суднах. Вдавалися фінікійці і до оренди суден. Ця оренда за своєю економіко-правовою природою мала схожість з класичною формою сучасного лізингу устаткування. За договором короткострокової оренди фінікійці отримували судна та екіпажі. Нині такі угоди відповідають операціям так званого "мокрого"лізингу (лізинга з додатковими послугами). Фінікійцям були відомі і довгострокові чартерні угоди. Вони укладалися на строк, що охоплював весь розрахунковий період економічного життя кораблів. Вимагали від орендаря прийняття на себе більшої частини зобов'язань, що випливали з монопольного використання орендованих засобів.

У давнину на засадах лізингу використовувалися різні види власності. Це були не лише сільськогосподарська техніка, ремісниче устаткування, а й інші речі.

Перша згадка про практично втілену лізингову угоду в епоху Середньовіччя датується 1066 роком. Тоді Вільгельм Завойовник орендував у нормандських судновласників кораблі для вторгнення на Британські острови.

У середньовічні часи предметом оренди були переважно коні та сільськогосподарське знаряддя. На засадах лізингу використовувалися і інші предмети. Збереглася інформація про те, що 1248 року лицар Бонфіс Манганелла Гаета орендував амуніцію для участі у 7-ому Хрестовому поході. Сплачував за це орендну плату. У кінцевому рахунку ця плата значно перевищила початкову вартість амуніції.

1572 року у Великій Британії було ухвалено законодавчий акт. Він дозволяв використовувати тільки дійсний, а не удаваний лізинг. Орендні договори визнавалися законними, якщо вони укладалися на розумних засадах. Ухвалення цього акту було викликано тією обставиною, що почастішали випадки з приховуванням справжніх власників і користувачів. Приховування передачі власності використовувалися для введення в оману кредиторів.

Ідея лізингу є однією з найстаріших у сфері підприємницької діяльності. Вона, як вже зрозуміло читачеві, полягає у розділенні власності і користування нею. Неодмінна умова - вигода має бути обопільною як для власника речі, так і для користувача нею. Кажучи сучасною мовою-вулиця має бути з двостороннім рухом.

У 70-х роках ХІХ століття англійська фірма "British Railway Waggons" уклала контракт з "Британською залізничою компанією" про довгострокову оренду виготовлених нею вагонів. Американський автомобілебудівник Генрі Форд півстоліття потому розпочав використовувати оренду для розширення збуту автомобілів.

На початку ХХ століття у Великобританії у зв'язку з розвитком промисловості, збільшенням виробництва різних видів устаткування зросло коло товарів, що здавалися в лізинг. Особливу роль у поширенні лізингу зіграв розвиток залізничного транспорту та кам'яновугільної промисловості. Власники кам'яновугільних шахт спочатку просто купували вагони для перевезення вугілля. Скоро стала очевидною неможливість придбання у власність всього парку вагонів. Видобуток вугілля збільшувався, відкривалися нові шахти, потрібна була все більша кількість вагонів. Невеликі підприємства вирішили скористатися цією ситуацією для вигідного вкладення капіталу. Вони купували вагони для вугілля і здавали їх в оренду (лізинг)залізничим компаніям. З'явилися компанії, єдиною метою яких був лізинг потягів та залізничних вагонів. При укладенні договорів у них включалися положення про право на купівлю (опціон), яке надавалося користувачеві після закінчення строку лізингу. Однією з причин появи такої умови була та, що користувачі значно дбайливіше поводилися з вагонами, якщо існувала перспектива їх подальшого придбання у власність. Такі угоди отримали назву договорів-продажу. Сучасною мовою кажучи це-фінансовий лізинг. Подальший розвиток лізингу та оренди-про-дажу призвів до необхідності розмежування договорів лізингу та оренди-продажу.

На початку ХХ століття багато залізничних компаній збагнули, що все більше вантажовідправників не хотіли здійснювати довгострокове управління чи монопольне використання вагонів, що передбачало надання устаткування в трастове (на засадах дові-ри)користування вагонів. Трасти почали пропонувати контракти з більш коротким строком дії. Після закінчення контракту вагони мали повернути орендодавцю, який зберігав за собою право власності. Такі договори поклали початок оперативного лізингу.

Австрійський дослідник В. Хойєр у своїй книзі "Як робити бізнес в Європі" зазначив, що термін "лізинг" було використано 1877 року. Тоді телефонна компанія "Белл" вирішила не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду. Компанія встановлювала устаткування в будинку чи офісі кліента лише на основі орендної плати. Ця операція справила сильний вплив не лише на розвиток зв'язку. Багато компаній інших галузей високо оцінили оренду устаткування, що дозволяла їм, на відміну від простого продажу, захистити своє монопольне право на використання "ноу-хау". За аналогією з "Белл", компанія "Hughes", яка виготовляла інструменти, зберігала контроль над цінами, надаючи свій спеціалізований 11-ти гранний бур лише на умовах оренди. Компанія "U. S Shoe Machinery", що виробляла устаткування для виготовлення взуття, використовувала угоди, що пов'язували клієнтів виключно з її власною продукцією. Тільки ухвалення федерального антимонопольного законодавства США (а першою ластівкою тут був "Акт Шермана"1890 року) поклало кінець цій практиці і змусило виробників виставляти устаткування на вільний продаж.

Засновником американського лізингу вважається Генрі Шон-фельд. 1952 року він організував фірму для виконання однієї лізингової угоди. Результати йому так сподобалися, що він відразу заснував компанію "United States Leasing Corp.", що згодом одержала назву"U. S. Leasing International і набула під нею світової популярності. Через декілька років у компанії Генрі Шонфельда була філія в Канаді.

Лізинговий бізнес, пов'язаний з транспортними засобами, став швидко нарощувати масштаби після Другої світової війни. Хоча в

30-ті роки Генрі Форд ефективно використовував оренду для розширення збуту своїх автомобілів. Зачинателем автомобільного лізингового бізнесу вважається Золлі Френк - торговий агент з Чикаго, який на початку 40-х років запропонував довгострокову оренду автомобілів.

Справжня революція в орендних відносинах відбулася в США на початку 50-х років. В оренду стали масово здаватися засоби виробництва: технологічне устаткування, машини та механізми, судна, літаки тощо. Уряд США, оцінивши це явище, оперативно розробив і реалізував державну програму його стимулювання.

В 1982 році відбулася подія, що стала віхою для лізингу авіаційної техніки. В цей рік корпорація Мак-Доннела Дугласа змогла за рахунок нової фінансової політики (за допомогою лізингу)заво-ювати ринок для літака "ДС-9-80" в конкуренції з "Боінгом-727". Запропонована Дугласом концепція була названа "Fly before buy" ("політати, перед тим, як купувати").

До 1986 року в США було віддано в лізинг устаткування на 85 млрд. доларів, що складало 28% всіх інвестицій в основні фонди.

В Франції перша лізингова компанія "Sepafites"була створена 1957 року. Через п'ять років її перейменували в "Locafrance". До 1965 року у Франції нараховувалося вже 28 лізингових компаній. За іншою інформацією "Locafrance" була створена у квітні 1967 року. Нині у Франції розвивається лізинг літаків, вертольотів, суден, барж, підіймально-транспортного обладнання, контейнерів, обчислювальної техніки, медичного обладнання, поліграфічного і великого промислового обладнання. Лізинг нерухомості регулюється законом 1966 року. У 1967 році у Франції були створені Товариства операцій з нерухомістю у сфері промисловості і торгівлі (СІКОМІ). Вони мали форму акціонерних компаній з капіталом щонайменше 10 млн франків, який повинен бути повністю внесений на момент створення товариства. Лізинговим компаніям СІКОМІ надаються важливі податкові пільги: на 85 % прибутки звільняються від податку, застосовується амортизація тощо.

Нині серйозну конкуренцію найбільшим американським лізинговим компаніям "City Corp", "Bank of America Corp", "Chemical N. Y. Corp.", "Manufactures Hannover Corp" у Європі складають компанії "Великої четвірки" англійських банків: "Barclays Bank", "Lloyds", "National Westminster Bank", "Midland". У Тихоокеанському регіоні з всемогутніми лізингодавцями - "американцями" успішно конкурують такі "японці", як "Orient Leasing", "General Leasing", що представляють фінансову групу "Sumitimo".

В Австралії середній термін оренди складає від 2 до 15 років - відповідно економічно доцільному терміну служби предмета лізингу. Дозвіл на продовження не допускається. Після закінчення терміну дії контракту орендар може укласти новий контракт на оренду предмета лізингу впродовж періоду експлуатації, який залишився, або вступити в переговори про його придбання. Як і в ФРН, в Австрії основою для розвитку лізингу став закон про найм. Лізинг в Австрії розвивається вже понад чверть століття. У лізинг здаються, навіть, дитячі садочки і школи. Для використання податкових пільг, згідно з законом 1984 року, необхідно, щоб термін угоди по лізингу не був менше 40 % загального періоду використання обладнання. Однією з провідних лізингових фірм є "Райфайзен лізинг".

Перша лізингова компанія в Італії з'явилася 1963 року. Нині Італійська лізингова асоціація має понад півсотню компаній. Існують податкові пільги з лізингу для громадських організацій і в деяких економічних сферах. Закони про пільги були прийняті з таких позицій:технологічні інновації, реконструкція промисловості, видавнича справа, суднобудування, енергетика, ремісництво, торгівля, сільське господарство, комунальне господарство. Найбільша італійська лізингова група "Локафіт"віддає в лізинг робочий інструмент, землерийні машини, сільськогосподарські машини, обладнання для офісів, нерухомість, транспорт (автомобілі, літаки, кораблі тощо). Одним із фундаторів є "Банк Насіональ де Лаворо". Група створила спільні фірми в ФРН, Франції, США, Іспанії, Китаї, здійснює операції з Угорщиною і Югославією.

В Японії найбільшою лізинговою компанією є "Century Leasing System", яка була створена 1969 року. Її статутний капітал - 585 млн єн. Вона має філіали в Гонконгу, Сінгапурі, Великобританії. Акціонерами цієї компанії є комерційний банк, трейдерська і дві страхові фірми.

В Іспанії зареєстровано 117 компаній, які займаються лізингом, з яких 20 незалежних, інші при банках. Термін оренди переважно становить 3-5 років. Основними актами, які регулюють лізингові угоди, є: Декрет 1977 року (визначення лізингу), Декрет 1980 року (операції лізингу, нерухомість), Закон 1988 року (участь банківських установ).

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що нині лізинг, як форма міжнародних економічних відносин, набув значного розвитку у розвинених країнах. Особливого розвитку останній зазнав у Сполучених Штатах Америки, на частку яких припадає майже половина світового обігу товарів, які постачаються за лізингом.

Досвід розвинених зарубіжних країн показує, що в ринковій економіці лізинг у загальному обсязі інвестицій складає близько 25-30%. Із середини 80-х рр. до середини 90-х обсяг лізингових операцій збільшився вп'ятеро: з 21 млрд ECU у 1984 р. до 95 млрд ECU у 1995 р. Більш, ніж дві третини цих капіталовкладень припадає на створення лізингових активів промисловими підприємствами, задіянням у виробництві індустріального устаткування, автомобілів неіндивідуального користування, а також комп'ютерів і офісної техніки. Близько 80% нових видів продукції вироблялося саме на устаткуванні, взятому в оренду.

У ФРН на даний момент існує велика кількість лізингових компаній, 57 із них входять до німецької лізингової асоціації. Порядок оподаткування лізингових угод визначається в листах федерального міністра фінансів від 19.04.1971 р. і від 22.12.1975 р. Укладені відповідно до встановлених норм лізингові контракти дозволяють скористатися низкою пільг.

У Німеччині одна з провідних у галузі лізингу компаній - "Гефалізінг Гмбх". Вона була заснована групою "Гефа"1968 року. За час свого існування фірма надала своїм клієнтам в оренду обладнання загальною вартістю понад 3 млрд марок ФРН.

Лізинг був відомий і Радянському Союзу в 70-80-ті роки, лізинг розглядався радянськими зовнішньоторговельними організаціями, передусім, як одна з форм придбання та реалізації такого устаткування як великогабаритні универсальні та інші коштовні верстати, конвейєрні лінії, дорожньо-будівельне, ковальсько-пресове, енергетичне устаткування, а також ремонтні майстерні, літаки, морські судна, автомашини, обчислювальна техніка на базі ЕОМ тощо, з використанням специфічної форми кредиту. Лізинг зазвичай фіксувався в угодах, укладених між радянськими та іноземними партнерами на певний строк.

Різновидом лізингової операції, що активно застосовувалася Міністерством морського флоту СРСР, був "бербоут-чартер".Це означає найм морського судна без екіпажу. Сенс цієї операції відповідно до умов контракту, який укладався виробничим об'єднанням" Совфрахт Мінморфлоту" СРСР з посередницькою фірмою, що надавала в оренду судно, яке цікавило Міністерство, - на це судно (переважно з портів Західної Європи чи Японії під прапором третьої країни)надсилався радянський екіпаж, піднімався прапор Радянського Союзу і судно надходило в розпорядження радянської сторони для експлуатації. Після закінчення строку оренди за взаємно укладеною угодою, в якості обов'язкової умови, передбачалося придбання корабля орендарем.

На умовах "бербоут-чартер" Мінморфлот СРСР придбав значний тоннаж-вантажні, пасажирські судна, танкери, що знакодилися в експлуатації впродовж 6-12 років.

Досить активно застосовувався лізинг у міжнародних автомобільних перевезеннях зовнішньоторговим об'єднанням "Совтран-савто". Воно брало за кордоном на умовах оренди з подальшою купівлею різні види вантажного автомобільного транспорту: тягачі, рефрижераторні та тентові напівпричепи, кузови, контейнерні шасі. На умовах оренди в СРСР використовувались і іноземні контейнери.

В червні 1991 року була створена, а з грудня того ж року почала діяти міжнародна радянсько-німецько-французька лізингова компанія "Євролізинг".Її засновниками з радянської сторони стали: Внешэкономбанк СССР, Сов морфлот, Госснаб СССР, з французької-один з найбільших банків Європи "Bank National de Paris", а з німецької-одна з найбільших лізингових компаній Німеччини - "Мітфінанц ГмбХ".

Лізинг у міжнародних операціях застосовувався радянськими організаціями в досить у незначних масштабах. До кінця 80-х років розвиток міжнародного лізингу стримувався головним чином тим, що у радянських підприємств не було іноземної валюти для оплати іноземного устаткування. Після того як, починаючи з квітня 1989 року, підприємства отримали право самостійного виходу на зовнішній ринок, у багатьох з них з'явилося власне джерело валютних надходжень. Крім того, в окремих випадках допускалося використання іноземних верстатів та іншої техніки підприємствами, що не мали валютних ресурсів. Такі угоди передбачали оплату зобов'язань поставкою продукції, виготовленої на цьому устаткуванні (компенсаційний лізинг - buy-back).

Початок швидкого розвитку лізингових операцій на вітчизняному (внутрішньому) ринку можна визначити серединою 1989 року в зв'язку з переведенням підприємств на орендні форми господарювання. Помітним явищем в становленні початкових правил застосування лізингу стали "Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про оренду" від 23 листопада 1989 року № 810-1 та лист Держбанку СРСР від 16 лютого 1990 року № 270 "Про план рахунків бухгалтерського обліку". Розвиток мережі комерційних банків сприяв впровадженню лізингових операцій в банківську практику.

Оцінюючи лізинговий ринок країн СНД, який поки що лише формується, слід вказати на його складність, помножену на економічні труднощі.

Наприкінці цього підрозділу наведемо перелік вітчизняних нормативно-правових актів у сфері лізингу.

Закон України "Про лізинг", прийнятий Верховною Радою України 16.12.1997 р. № 723/97-ВР.

(Відомості Верховної Ради України, 1998, № 26).

Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про лізинг". Прийнятий Верховною Радою України 11.12.2003 р. № 2381-ІУ. Реєстраційний код 27362/2004.

Закон України "Про лізинг" викладено у новій редакції. Його назва змінилася - Закон України "Про міжнародний фінансовий лізинг".

(Офіційний вісник України, 2004, № 1).

"Порядок використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті на придбання літаків АН-148 через державне лізингове підприємство". Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 р. № 206. Реєстраційний код 38787/2007.

(Офіційний вісник України, 2007, № 11).

"Інструкція про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями". Затверджена постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 № 136. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.05.1999 р. за № 338/3631. Реєстраційний код 38523/2007. (Офіційний вісник України, 2007, № 5).

Схожі статті




Зовнішньоекономічний менеджмент - Дахно І. І. - Розділ 8. Лізинг

Предыдущая | Следующая