Закон України "Про судоустрій і статус суддів" - Теліпко В. Е. - Стаття 52. Незмінюваність судді

1. Судді, який обіймає посаду безстроково, гарантується перебування на посаді до досягнення ним шістдесяти п'яти років, за винятком випадків звільнення судді з посади або відставки судді відповідно до цього Закону.

2. Суддю не може бути переведено до іншого суду без його згоди.

Передбачене даною статтею положення про незмінюваність професійних суддів є однією з гарантій, яка забезпечує їх незалежність.

Судді, обрані Верховною Радою України (крім суддів Конституційного Суду України), перебувають на посаді до досягнення шістдесяти п'яти років, інші судді - до закінчення строку, на який вони обрані чи призначені.

Дострокове звільнення судді з посади допускається лише у випадках: (а) неможливості виконувати ним свої повноваження за станом здоров'я; (6) порушення суддею присяги або вимог щодо несумісництва; (в) набрання законної сили обвинувальним вироком стосовно нього; (г) припинення громадянства судді; (д) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; (е) подання суддею заяви про відставку або звільнення за власним бажанням.

Суддя не може бути переведений на іншу посаду або в інший суд без його згоди. За згодою судді він може бути переведений з одного суду до іншого того самого рівня і спеціалізації у порядку, передбаченому статтею 73 цього Закону.

Звільнення судді з адміністративної посади в суді (посади голови суду, його заступника тощо) не припиняє його повноважень судді.

Міжнародним співтовариством розроблено засади незалежності судових органів, які викладені, зокрема, в рекомендації Комітету міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року № (94)12 "Незалежність, дієвість та роль суддів", де вказано, що орган, який уповноважений приймати рішення щодо кар'єри суддів, повинен бути незалежним від уряду та адміністративних органів; у Європейській хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, в якій передбачається, що рішення про службове підвищення судді виносяться органом, незалежним від виконавчої та законодавчої влади; в Основних принципах незалежності судових органів, схвалених резолюціями від 29 листопада 1985 року № 40/32 та від 13 грудня 1985 року № 40/146 Генеральної Асамблеї ООН, в яких зазначається, що усунення від посади чи звільнення судді мають бути предметом незалежної перевірки. На цьому наголошується і в Рішенні Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007.

Стаття 53. Вимоги щодо несумісності

1. Перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом.

2. Суддя не має права поєднувати свою діяльність з підприємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною роботою (крім викладацької, наукової і творчої діяльності), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

3. Суддя не може належати до політичної партії чи професійної спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках.

4, Суддю за його заявою може бути відряджено для роботи у Вищій раді юстиції, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, Національній школі суддів України зі збереженням заробітку за основним місцем роботи.

У ч. 2 ст. 127 Конституції України міститься положення, за яким від суддів вимагається утримання від: (а) будь-якої участі у політичній або профспілковій діяльності, отримання якого-небудь представницького мандата; (б) обіймання будь-яких інших оплачуваних посад, виконання іншої оплачуваної роботи, крім наукової, викладацької та творчої.

Заборона брати участь у будь-якій політичній або профспілковій діяльності, мати представницький мандат. Така вимога щодо суддів обгрунтовується тим, що ніякі політичні уподобання судді не повинні впливати на справедливість винесеного ним рішення. Адже основним принципом діяльності судді є його незалежність, неупередженість, а належність судді до якої-небудь політичної партії чи професійного об'єднання, на думку законодавця, створює цьому загрозу. Судові рішення повинні грунтуватися виключно на законі, праві, забезпечуючи тим самим підтримання існуючого в державі режиму законності.

Запровадження такого обмеження щодо політичних прав суддів обумовлюються історичним досвідом становлення держави, традиціями, коли одержати посаду судді і зберегти її без партійного квитка було майже неможливо. Пам'ятаючи сумний досвід диктату КПРС, при якому "партійна дисципліна" була основним засобом здійснення тиску на суддів, законодавці більшості країн колишнього СРСР закріпили щодо суддів заборону належати до політичних партій і профспілок та брати участь у будь-якій політичній діяльності. Але існуюче формулювання правової норми є надто категоричним. Суддя не може бути позбавлений права участі у виборчому процесі при формуванні органів законодавчої влади та органів місцевого самоврядування, тим більше неможливо контролювати його особистісні уподобання щодо ідей та програм тієї чи іншої партії (особливо в умовах багатопартійності) або політичного діяча, адже ці процеси вже лежать у внутрішній, емоційній сфері людини. Крім того, положення п. 2 ст. 60 Закону "Про судоустрій і статус суддів" гарантує, що політичні уподобання кандидата в судді не можуть бути підгрунтям для відмови в зайнятті посади. Однак важко уявити собі політично заангажованого кандидата, який відразу після призначення на посаду судді став би "політично нейтральним". Тому доцільніше розглядати цю вимогу як суб'єктивну неупередженість судді, тобто відсутність упередженості при розгляді суддею конкретної справи, пов'язаної з прихильністю будь яким ідеям, членством у будь-яких організаціях, особистими або іншими симпатіями. Однією із гарантій дотримання суддею вимоги щодо неупередженості при розгляді справи є процесуальний інститут відводу судді, який на законних підставах усуває його від розгляду справи, якщо виникає сумнів у його незалежності та неупередженості.

Сьогодні необхідність існування заборони щодо політичної діяльності суддів пов'язана зі зламуванням стереотипів, історичних традицій, становленням авторитету суддів у суспільстві. Але такий "жорсткий" підхід до обмеження політичних прав суддів є тимчасовим явищем на період побудови правової держави, формування громадянського суспільства. Свобода кожного носія судової влади від ідейного або емоційного тиску в першу чергу пов'язана з принципами верховенства права і правової держави, здійснення судової влади лише на підставі Конституції й закону. Умовами, що забезпечують неупереджене здійснення суддею своїх професійних функцій, мають стати надійне законодавче закріплення незалежності суддів, високий рівень їх професійної правосвідомості, внутрішнє сприйняття кожним суддею правил змагальності судового процесу. Саме такий підхід до статусу носія судової влади забезпечить йому високий авторитет у суспільстві.

Заборона займатися будь-якою іншою професійною діяльністю, крім наукової, викладацької та творчої. В Європейській хартії про статус суддів (п. 4.2) підкреслюється, що "суддя вільно може займатися різними вилами діяльності, крім його службових повноважень, зокрема і тими, котрі є виявленням його прав громадянина. Однак ця свобода може (і повинна) бути обмежена в тій мірі, в якій зовнішній вигляд цієї діяльності є несумісним з довірою відносно неупередженості і незалежності судді чи з професійною необхідністю уважно й у розумний строк розглядати справи".

Законодавство України щодо суддів встановлює заборону обіймання будь-яких інших оплачуваних посад, виконання іншої оплачуваної роботи, крім наукової, викладацької та творчої. Вимога про несумісність обумовлюється декількома обставинами. По-перше, забороняючи поєднувати судову діяльність з іншою, крім дозволеної законом, законодавець прагне зберегти незалежність судової влади. По-друге, це обмеження прав людини, яка обіймає посаду судді, спрямовано на забезпечення належного і сумлінного виконання професійних функцій. Так, ст. 5 Закону України "Про статус суддів" встановлює, що суддя має право займатися дозволеним видом додаткової трудової діяльності лише у вільний від роботи час. По-третє, зазначена заборона запобігає можливості використання суддею свого службового становища в особистих цілях, що сприяє збереженню необхідного авторитету судової влади, безсторонності суддів.

Заборонити судді займатися викладацькою, науковою або творчою діяльністю практично неможливо. Крім того, творча, викладацька чи наукова діяльність має сприяти підвищенню професійного рівня судді, збагаченню його знань, утвердженню його статусу як фахівця найвищої категорії.

Таким чином, інша (несудова) діяльність судді повинна відповідати таким ознакам: (а) вона повинна містити ознаки передбаченої Законом викладацької, наукової або творчої діяльності та (б) не перешкоджати виконанню основних обов'язків носія судової влади.

Схожі статті




Закон України "Про судоустрій і статус суддів" - Теліпко В. Е. - Стаття 52. Незмінюваність судді

Предыдущая | Следующая