Загальна психологія - Скрипченко О. В. - 18.4. Види спілкування

Види спілкування вирізняються за різними параметрами.

1. Залежно від контингенту учасників спілкування може бути між-індивідним індивідно-груповим та Міжгруповим.

2. За мірою опосередкованості вирізняють безпосереднє і Опосередковане Спілкування.

3. За тривалістю - Короткочасне І тривале.

4. За закінченістю - Закінчене Та Незакінчене.

5. Специфічним є так зване Особистісне спілкування, яке Має свою мету, засоби і прийоми. Особистісне спілкування - це таке спілкування, в процесі якого в людини, яка вступає в контакт, виявляється доброта як якість її особистості (М. І. Бобнєва). Вербальні компоненти в особистісному спілкуванні не відіграють суттєвої ролі. Про внутрішній світ людини не сповіщають, він не "транслюється" в особистісному спілкуванні, а існує. Основна мета особистісного спілкування, його реальна функція в житті людини - забезпечення існування і представлення її внутрішнього світу, а тим самим і особистості. В особистісному спілкуванні не важливо, про що говорять партнери. Зовнішній світ та його події включаються в особистісне спілкування тією мірою, якою у зв'язку з ними, з їхньою оцінкою, осмисленням, переживанням реально проявляється особистість індивідів, тобто тією мірою, якою зовнішні події стають змістом внутрішнього світу партнерів і можуть бути репрезентовані як такі в спілкуванні.

Те саме можна сказати і про значення спільної діяльності для особистісного спілкування. Виконання будь-якої діяльності передбачає особистісне спілкування тією мірою, якою в ній виявляються і реалізуються звернені до партнера якості особистості, які дають змогу зробити щось для нього і з ним.

Таким прикладом є прояв любові в п'єсі О. Арбузова "Роки мандрування": "Хочу, щоб ти захворів, а я буду піклуватися..."

В умовах особистісного спілкування виробляються специфічні межі не лише зовнішньої поведінки, а й "дозволеного" та "очікуваного" в цій групі розкриття внутрішнього світу особистості та межі її суверенності. На кожному етапі соціального розвитку особистості в конкретному суспільстві на основі засвоєних норм установлюється певний баланс тенденцій "розкриття" і "закритості" її внутрішнього світу (він стає "двошаровим"). Якщо партнери зі спілкування мають схожі нормативно-ціннісні системи, між ними може виникнути особлива форма особистісного спілкування - Резонансне спілкування.

Резонансне спілкування, резонансне розкриття внутрішнього світу можливе між людьми з різних етнічних, культурних, статево-вікових груп, професійних та макро - і мікросоціальних груп, але ці люди обов'язково мають належати до особливої спільності з єдиною нормативно-ціннісною культурою, яка й сприяє їхньому душевному зближенню.

Резонансне спілкування є вибірковим. Це стосується не лише вибору партнерів, а й змісту спілкування. Тут не відбувається прямолінійного, вичерпаного розкриття внутрішнього світу особистості, воно не зводиться до потоку інформації, обміну насиченими змістом даними тощо. Зовнішньою ознакою резонансного спілкування є обмін знаками, натяками. На відміну від "етикетної" форми спілкування, яка має рольовий, ритуальний характер, умовою виникнення резонансного спілкування є відкритість партнерів. Вони "відкриті" всім, але ця відкритість сприймається вибірково, лише "резонувальними" адресатами. Тільки так можливе розкриття внутрішнього світу і навіть підсвідомості особистості (встановлюється так званий Рапорт). При рапортному зв'язку внутрішній світ стає доступним партнерові нібито поза волею самого партнера, оскільки людина не вдається до активних дій для репрезентації свого душевного світу. Партнер "читає в його душі, як у відкритій книзі".

У звичайному спілкуванні представлені дві реальні сторони - два партнери. Проте взаємне особистісне спілкування - це чудо, і, як будь-яке чудо, не може бути створене довільно, організоване чи випрошене. Разом з тим кожен має свій внутрішній світ і свого "референтного" партнера (його функціями може бути наділений і Абсолют, і "ближнім"). Спілкування з "внутрішнім співрозмовником" тобто наш внутрішній світ, - це інтеріоризована й перетворена форма особистісного спілкування.

Отже, зв'язки одного індивіда з іншими здійснюються на двох рівнях: на рівні зовнішньої комунікації та як "присутність" інших у суб'єктивному світі особистості. Це вказує на те, що основним і природним способом існування особистості є її зв'язки з іншими людьми, спілкування з ними. Спілкуючись із людьми, котрі замкнулись у своєму внутрішньому світі, ми відчуваємо деякий дискомфорт.

Є такі різновиди діяльності, де спілкування займає провідну, професійно значущу позицію і переходить у категорію функціональну. Це насамперед педагогічне спілкування, яке в навчанні та вихованні є інструментом впливу на особистість учня.

Педагогічне спілкування - це система методів і прийомів, що забезпечують реалізацію цілей і завдань педагогічної діяльності, а також організовують, спрямовують соціально-психологічну взаємодію педагога та вихованців. Як професійне спілкування викладача з учнями на уроці та поза ним (в процесі навчання та виховання) воно має певні педагогічні функції і спрямоване (якщо воно повноцінне та оптимальне) на створення сприятливого психологічного клімату, а також на іншого роду психологічну оптимізацію навчальної діяльності та відносин між педагогом та учнями всередині учнівського колективу.

Педагогічне спілкування є окремий тип діяльності, що функціонує в структурі педагогічної діяльності поряд з іншими її типами: організаторським, інформаційно-пізнавальним, цінісно-орієнтаційним. Саме спілкуванню надається статус провідного типу діяльності через те, що воно включається у функціонування будь-якого іншого типу і в цілому виконує інтеграційну функцію - через нього реалізуються інші види діяльності, а головне - цілі навчання та виховання.

Оптимальним педагогічним спілкуванням є таке, при якому:

- створюються найкращі умови для розвитку мотивації учнів і творчого характеру навчальної діяльності;

- відбувається сприяння правильному формуванню особистості;

- забезпечується сприятливий емоційний клімат навчання;

- запобігається виникнення психологічних бар'єрів;

- забезпечується управління соціально-психологічними процесами в дитячому колективі;

- максимально використовуються особистісні особливості вчителя. Найоптимальнішою для особистісного та психічного функціонування є діалогічна стратегія як найвищий рівень організації спілкування

Між вчителем та учнями. Діалогічна стратегія виходить з визнання повноцінності та принципової рівноправності учнів, хоча вони й відрізняються за віком, соціальним статусом, рівнем знань й досвіду. У діалогічному спілкуванні вчитель орієнтується не лише на власні потреби, а й на інтереси та потреби учнів. Таке спілкування характеризується свободою дискусії, прагненням до творчості, особистісного та професійного зростання, імпровізаційністю, готовністю до пошуку з боку вчителя, домінуванням методів та прийомів, спрямованих на організацію самостійної діяльності учнів, переважанням індивідуального підходу та врахуванням полімотивованості поведінки школяра. Спілкуванню на основі діалогу притаманна особистісна рівність педагога та учнів, "суб'єкт-суб'єктні" стосунки між ними.

Суб'єкт-суб'єктна специфіка педагогічного спілкування вимагає перегляду ролі вчителя та учнів у їхній взаємодії. З одного боку, учень перетворюється з об'єкта зовнішніх впливів та активного суб'єкта власної діяльності, рівноправного партнера по спілкуванню. З іншого боку, така зміна позицій вимагає від учителя певного типу управління діяльністю учнів. Сутність такого продуктивного управління полягає у зміні позиції учня, у розвитку його спроможності до самоуправління (саморегуляції, самоорганізації, самоконтролю) власною діяльністю. Вчителю необхідно знайти ту золоту середину, яка б забезпечувала взаємодію, взаємоприйнятні, взаєморозуміння без виділення когось із партнерів як домінантного. Така позиція безумовно вимагатиме значної роботи не лише з боку вчителя, а й з боку учнів, до чого і ті, й інші мають бути готові. Для того, щоб діалогічне спілкування в педагогічній діяльності було не винятком, а правилом, кожен педагог та кожен учень мають бути завчасно готовими до нього. Для цього потрібна сформованість гуманістичного за своїм характером комунікативного ядра особистості, як у педагога, так і в школяра.

Схожі статті




Загальна психологія - Скрипченко О. В. - 18.4. Види спілкування

Предыдущая | Следующая