Загальна психологія - Скрипченко О. В. - 17.3. Воля як вища психічна функція

Як ми з'ясували, за вольовим регулюванням стоїть єдине системне функціонування багатьох психічних процесів, тому волю можна розуміти тільки як Вищу психічну функцію (ВПФ).

Л. С. Виготський свого часу говорив про необхідність уточнення термінології, за допомогою якої дається психологічна характеристика волі. Сучасні дослідники волі (В. А. Іванников) наполягають на тому, що воля у людини формується як вища психічна функція.

Ідеї Л. С. Виготського про розвиток вищих психічних функцій можуть стати основою для вироблення критерію оцінки вольового розвитку. ВПФ - одне з основних понять сучасної психології. Це складні психічні процеси, які прижиттєво сформовані, соціальні за своїм походженням, опосередковані за психологічною будовою і довільні за способом свого існування. Вирізняють два рівні цих психічних утворень: природні, які детерміновані дією генетичного чинника, та культурні, які формуються цілком під впливом соціальних взаємодій. Важливою характеристикою ВПФ є їхня опосередкованість різними психологічними знаряддями - знаковими системами (словами, схемами, картинами, формулами тощо). Серед психологічних знаків мова відіграє провідну роль, тому мовленнєве опосередкування ВПФ є найуніверсальнішим способом їхнього формування.

Якщо розглядати волю як вищу психічну функцію, як продукт історичного розвитку, необхідно розуміти кожний вольовий процес передусім як процес соціальний, суспільний, інтерпсихологічний.

Волі властиве соціальне походження такою ж мірою, як і свідомості людини в цілому. Воля є інтеріоризацією соціальних цінностей у суб'єктивне надбання і принцип поведінки. Спочатку одна людина обгрунтовує необхідність певних вимог, а інша їх виконує, а потім людина сама ставить перед собою вимоги й виконує їх. Подібний підхід до генезису функції волі приводить до розгляду її як мовленнєвої поведінки, оскільки слово є завжди знак або символ. У розвиненому вольовому акті відбувається перетворення мовлення у виконання дії. В онтогенезі розвиток волі полягає в тому, що дитина спочатку виконує поради, прохання, накази інших (дорослих) у спільній діяльності та управляє іншими, а надалі навчається керувати собою, використовуючи мовлення як універсальний засіб спілкування.

Генезис ВПФ розкриває механізм побудови над природними, за рівнем нижчими, мимовільними функціями культурних, вищих, довільних функцій. Отже, існують два рівні організації волі як вищої психічної функції. Онтогенетично нижчим ступенем розвитку волі є гіпобулічні реакції (примітивні, неусвідомлені вольові акти). Це так звана "сліпа" воля (без усвідомлення ситуацій), яка не пов'язана з інтелектуальними механізмами і залежить від актуального моменту. Так, уже під час кризи першого року життя для дитини характерний активний інтерес до навколишнього. Визначальним для цього періоду стає прояв гіпобулічної волі. У дитини виникають перші прояви протесту, опозиції, протиставлення себе іншим. Ці явища називають гіпобулічними в тому розумінні, що вони становлять якісно нижчий ступінь у розвитку вольових дій; належачи до вольової реакції, вони ще не диференційовані на волю та емоції.

Другим, вищим ступенем є цільова, культурна воля. Рівень організації цієї волі - результат суспільно-історичного розвитку, продукт культурного розвитку дитини (людини) під впливом соціального середовища.

Соціальний характер волі як вищої психічної функції виявляється в тому, що дитина (людина) організовує свою поведінку, навчається довільно управляти нею за допомогою психологічних знарядь (знаків). Воля формується в процесі використання дитиною щодо самої себе тих засобів, які застосовує до неї інша людина. Так, самоконтроль і регулювання своєї поведінки - вміння стримувати безпосередні імпульси, прагнення підкорити свою поведінку відомому ігровому правилу, спрямувати поведінку відповідно до мети гри - все це елементи саморегулювання, які можна назвати вольовими процесами. Первісні їхні прояви виникають у спільній взаємодії (гра за правилами) дітей.

Отже, воля включається у функціональну систему, єдність різних психічних процесів. При цьому слід ще раз зауважити, що воля не підмінюється ними, а виступає в єдності з ними, оскільки має свої закони функціонування. Зміни, здійснювані волею, характеризують генетичний аспект розвитку вищих психічних функцій.

На питання "Що таке воля: міф чи реальність?", яке постає не тільки перед психологами, а й перед усіма людьми в повсякденному житті, слід відповісти - така психічна реальність, як воля, існує. І її треба розуміти як вищу психічну функцію.

Схожі статті




Загальна психологія - Скрипченко О. В. - 17.3. Воля як вища психічна функція

Предыдущая | Следующая