Загальна психологія - Скрипченко О. В. - 13.3. Структура особистості

До розгляду структури особистості також є різні підходи. Як приклад наведемо деякі з них.

Згідно з концепцією персоналізації А. В. Петровського, в структурі особистості можна вирізнити три складові:

1) Внутрішньоіндивідну (імперіядивідну) Підсистему, яка представлена темпераментом, характером, здібностями людини, всіма характеристиками її індивідуальності;

2) іятеріядивідну Підсистему, яка виявляється у спілкуванні з іншими людьми і в якій особистісне є проявом групових взаємовідносин, а групове - конкретною формою проявів особистості;

3) надіядивідяу (метаіядивідну) Підсистема, в якій особистість виноситься як за межі органічного тіла індивіда, так і поза зв'язки "тут і тепер" з іншими індивідами. Цей вимір особистості визначається "внесками", що їх робить особистість в інших людей. Діяльність кожного індивіда та його участь у спільній діяльності

Зумовлює зміни в інших особистостях. Таким чином, особистість ніби набуває другого життя в інших людях. Зафіксувавши зміни, що їх спричинює індивід в інших людях, можна було б дістати найповнішу його характеристику саме як особистості. Індивід може досягти рангу історичної особистості в певній соціально-історичній ситуації лише тоді, коли впливатиме на широке коло людей, буде оцінений не лише сучасниками, а й нащадками. Історія зважує особистісні внески, які зрештою виявляються внесками в суспільну практику.

А. В. Петровський метафорично трактує справжню особистість як джерело могутньої радіації, що перетворює пов'язаних з нею людей (радіація, як відомо, може бути корисною і шкідливою, може лікувати і калічити, прискорювати й сповільнювати розвиток, бути причиною різноманітних мутацій тощо). Індивіда, обділеного особистісними характеристиками, він порівнює з нейтрино, тобто з частинкою, яка, пронизуючи будь-яке середовище, не спричинює в ньому змін - ні корисних, ні шкідливих. Везособистісніть - Це характеристика особи, яка байдужа до інших людей, нічого не змінює в їхньому житті й поведінці, не збагачує і не збіднює їх.

Постає запитання: якщо особистість та індивід не тотожні, то, теоретично враховуючи можливу наявність індивіда, котрий не утвердив себе як особистість, чи можна припустити існування особистості без індивіда? Так, але це буде, як зазначає А. В. Петровський, Кеазіособистість. Якщо й не було Ісуса Христа як конкретного індивіда, його "особистість; сконструйована євангельськими легендами, мала величезний вплив на соціальне життя і християнську культуру протягом двох тисячоліть, змінюючи особистості й долі людей, їхні погляди, почуття, переконання. Перетворювальний вплив історичної квазіособистості не менш дійовий, ніж історичної особистості.

Персоналізація Як втілення особистісних внесків відбувається в діяльності. Аби одна людина в позитивному плані ідеально "ввійшла в іншу", вона повинна вміти щось важливе зробити чи сказати для неї. Щоб здійснити акт трансляції, треба мати, що транслювати. Засобами персоналізації є думки, знання, художні образи, виготовлені предмети, розв'язані завдання тощо.

Потреба людини бути особистістю, тобто потреба в персоналізації - це несвідоме прагнення одного індивіда втрутитися в буття іншого, готовність знайти своє "інобуття" в іншій людині. Індивід щодо цього діє вибірково, оскільки одні люди своїми якостями стимулюють у партнерові потребу в персоналізації, а інші знижують, вбивають.

Якщо в людині є потреба в персоналізації, а засобів для цього немає (немає оригінальних думок, почуття гумору, знань, тобто багатства душі), вона стає на хибний шлях так званої Квазіперсоналізації. Квазіперсоналізація - це реалізація потреби бути особистістю поза діяльністю, спроба з непридатними засобами.

Діяльність - єдиний ефективний засіб бути особистістю. К. К. Платонов у межах системно-діяльнісного підходу вирізняє в структурі особистості чотири основні підструктури:

1) Підструктуру спрямованості Яка об'єднує спрямованість, ставлення та моральні якості особистості. Елементи особистості, що входять до цієї підструктури, не породжуються природними задатками і відображають індивідуально заломлену класову свідомість. Формується ця підструктура шляхом виховання і є соціально зумовленою;

2) Підструктуру досвіду. Вона включає в себе знання, навички, уміння І звички, набуті в індивідуальному досвіді через навчання, але вже з помітним впливом біологічно зумовлених властивостей особистості, її називають ще індивідуальною культурою, підготовленістю;

3) Підструктуру форм відображення, Яка охоплює індивідуальні особливості окремих психічних процесів чи психічних функцій як форм відображення. Вплив біологічно зумовлених особливостей у цій підструктурі проявляється ще більш чітко. Формується вона шляхом вправляння;

4) Біологічно зумовлену підструктуру: Темперамент, статеві й вікові особливості, патологічні зміни. Ці елементи залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.

У ці підструктури можуть бути вкладені всі відомі властивості особистості (у російській мові, згідно зі "Словником російської мови" Ожегова, їх 1548, а в грузинській - 4 тис). Деякі можуть бути чітко віднесені до однієї з підструктур (переконаність - 1), начитаність - 2), рішучість - 3), збудливість - 4), інші перетинаються (воля -1+3), музикальність -2 + 3 тощо).

К. К. Платонов називає запропоновану структуру особистості основною, загальною, динамічною, функціональною і психологічною. Основною тому, що окрім цих чотирьох головних виокремлюють ще дві накладені на них підструктури - характеру та Здібностей; загальною - оскільки вона властива кожній особистості, але кожна конкретна особистість має свою індивідуальну структуру; динамічною - тому, що не залишається незмінною в жодної конкретної особистості: з дитинства і до смерті вона змінюється; функціональною - тому, що вона як ціле та її складові елементи розглядаються як психічні функції; Психологічною - Поза як узагальнює психічні властивості особистості.

Головним структурним компонентом особистості є її спрямованість як система спонукань, що визначає вибірковість ставлень та активності особистості.

Схожі статті




Загальна психологія - Скрипченко О. В. - 13.3. Структура особистості

Предыдущая | Следующая