Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - 13.7. Новий розділ про зайнятість

Діяльність Європейського Союзу в цьому відношенні спрямована на забезпечення працівників певними мінімальними гарантіями у відносинах між працівниками та роботодавцями, які виникають між ними відповідно до трудового контракту. Перша значна ініціатива стосовно цього мала місце в 1975 p., а саме прийняття Директиви про гармонізацію законів про колективне звільнення. Статті цієї Директиви поширюються на звільнення роботодавцем певного відсотка від загальної кількості працівників, що працюють на нього (зазвичай ідеться про 10 %) та закріплюють деякі процесуальні гарантії, а також встановлюють обов'язок роботодавців проводити консультації та надавати всю необхідну інформацію працівникам до того, як будуть вжиті такі заходи. Положення цієї

Директиви не застосовуються до колективних звільнень, які відбуваються згідно з короткостроковими трудовими контрактами, а також відносно працівників, які працюють у громадському секторі або екіпажів кораблів.

Також слід згадати Директиву 77/187, яка забезпечує права працівників у випадку зміни власника підприємства внаслідок настання певних подій. Ці гарантії здебільшого стосуються захисту від звільнення та захисту прав на соціальне забезпечення. Однак для того щоб вони могли застосовуватись, відповідне підприємство має зберігати осібність і продовжувати або відновити свою діяльність, навіть якщо має місце зміна фізичної або юридичної особи, яка несе відповідальність за ведення справ.

Директива не застосовується у випадках, коли працівник розриває контракт з першим роботодавцем і укладає контракт з іншим підприємством про виконання такої самої роботи, якщо при цьому при переході від однієї діяльності до іншої не відбувається передача важливих матеріальних або нематеріальних активів, або внаслідок прийняття на роботу новим роботодавцем значної кількості працівників поглинутого підприємства.

По-третє, існує Директива про неплатоспроможність, яка була прийнята в 1980 р. Знову-таки, її мета полягає в захисті інтересів працівників, зокрема у питанні про їх винагороду, незважаючи на наслідки рішень та інші процеси, які перебувають поза їхнім контролем - уданому випадку йдеться про банкрутство підприємства на якому вони працюють. Директива зобов'язує держави-члени заснувати відповідний орган для гарантій і надати цьому органу можливість задовольняти вимоги працівників про сплату їм заробітної плати.

Також слід згадати Директиву, яка засновує Європейську раду працівників (ЄРП) (European Works Council). Цей документ вимагає від підприємств, на яких працюють щонайменше 1000 працівників на території однієї держави-члена і 150 працівників у двох державах-членах, засновувати спеціальні комітети, які будуть представляти працівників. ЄРП має право проводити консультації та бути поінформованою про будь-які заходи, наприклад, колективні звільнення та зміну місця роботи, які можуть вплинути на інтереси працівників. Надання такої можливості є першим законодавчим застосуванням Соціального розділу Договору про заснування Європейського Союзу. Як уже зазначалося вище, співпраця між адміністрацією та працівниками після прийняття Амстердамського договору зайняла чи не найважливіше місце в соціальній політиці Європейського Союзу (див. с. 279).

13.7. Новий розділ про зайнятість

Амстердамськіїй договір ввів до Договору про заснування Європейського Співтовариства новий розділ про зайнятість. Згідно з цим розділом головна мета політики Співтовариства полягає в розробці скоординованої стратегії щодо зайнятості, зокрема, у сприянні появі кваліфікованої, професійно підготовленої робочої сили, а також ринків праці, які були б гнучкими до економічних змін (ст. 1 Розділу про зайнятість). Держави-члени мають спрямовувати свої зусилля на досягнення цих цілей у такий спосіб, який відповідає широким напрямам економічної політики держав-членів та Співтовариства (ст. 2(1) Розділу про зайнятість).

Кожного року Європейська Рада на основі спільної доповіді Ради і Комісії повинна розглядати ситуацію у сфері зайнятості в Співтоваристві й робити відповідні висновки (ст. 4(1) Розділу про зайнятість). Грунтуючись на висновках, сформульованих Європейською Радою, Рада має щорічно розробляти керівні вказівки, які держави-члени мають враховувати, впроваджуючи політику щодо зайнятості (ст.4(2) Розділу про зайнятість). До того ж кожна держава-член має надавати Раді й Комісії щорічну доповідь стосовно основних заходів, які вживаються задля імплементації напрямів політики щодо зайнятості, у світлі вищезгаданих вказівок стосовно питань зайнятості (ст. 4(3) Розділу про зайнятість). На основі цих доповідей Рада вивчає впровадження напрямів політики держав-членів щодо зайнятості у світлі цих вказівок. Якщо постає необхідність, Рада надає відповідні рекомендації державам-членам (ст. 4(4) Розділу про зайнятість). На основі результатів цього вивчення Рала і Комісія складають спільну щорічну доповідь і подають її до Європейської Ради (ст. 4(5) Розділу про зайнятість).

Рала може вживати заохочувальні заходи, спрямовані на підтримку співробітництва між державами-членами та сприяння їхнім діям у сфері зайнятості, за допомогою ініціатив, мета яких полягає в розвитку обміну інформацією та найліпшими методиками роботи (ст. 5 Розділу про зайнятість). Рада засновує Комітет з питань зайнятості (Employment Committee), який набуває статусу наглядового органу, для сприяння координації зусиль держав-членів у сфері зайнятості та політики стосовно ринків праці (ст. 6 Розділу про зайнятість).

Схожі статті




Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - 13.7. Новий розділ про зайнятість

Предыдущая | Следующая