Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - 10.3. Рух капіталів

10.1. Вступ

Вільне переміщення грошових коштів розглядається як необхідний наслідок вільного переміщення товарів, осіб і послуг. Якщо платежі не супроводжуватимуть товари та послуги, що перетинають кордони, або якщо працівники не матимуть можливості перевести свій заробіток з однієї країни Співтовариства до іншої, не буде ніякої користі від таких свобод. Однак грошові кошти переміщуються не тільки для оплати товарів та послуг, а й для інвестування, забезпечення або надання кредитів. Тому доречно було б розмежувати вільний рух поточних платежів і вільний рух капіталів.

10.2. Рух платежів

Вільний рух платежів регулюється кількома положеннями Договору. Платежі, що стосуються переміщення товарів та послуг, регулюються ст. 106(1) ДЗЄС. Згідно з цією нормою всі держави-члени мають дозволяти сплату будь-яких платежів, пов'язаних із цими свободами, а також будь-які трансферти капіталів і надходжень, але лише настільки, наскільки вільне переміщення товарів, осіб, капіталів та послуг відповідатиме Договору. Тому норма полягає в тому, щоб, визначаючи межі лібералізації руху товарів і послуг, встановити той обсяг, відповідно до якого приватні особи можуть переводити гроші через кордони держав-членів для розрахунку за ці товари та послуги.

Однак ця свобода підлягає певним обмеженням, що належно продемонстровано в Прецедентному праві Суду Європейських Співтовариств, а саме у справах Casati та Luisi and Carbone. Обидва рішення стосуються законодавства Італії, що регулює валютні обмеження (зокрема ліміт вивозу іноземної валюти), та кримінальних справ на підставах порушення цих обмежень. У справі Casati обвинувачений намагався вивезти іноземну валюту, але зробив це після того, як ввіз ці гроші в Італію для сплати за кухонне обладнання. Проте, оскільки фабрику було вже закрито, він повертався до Німеччини, все ще маючи при собі ці гроші. В іншому випадку справу було порушено проти двох осіб, які намагалися вивезти іноземну валюту: одна для того, щоб подорожувати, інша - для сплати за медичне лікування.

Суд постановив: щодо трансфертів або платежів у межах Співтовариства не можуть бути введені жодні обмеження, внаслідок яких виникне перешкода вільному рухові товарів або послуг. Однак реекспорт банкнот не вважався нормальним засобом платежу за товари та послуги. Тому законодавство Італії, що регулює ці заборони щодо реекспорту, не суперечило праву Співтовариства. У рішенні в справі Luisi and Carbone Суд постановив, що для того, щоб скористатися своїми свободами щодо отримання послуг (див. с. 207), необхідно, щоб у позивачів була можливість мати певні засоби сплати за ці товари чи послуги. Однак у випадках, коли за ці послуги розраховуються готівкою, відповідний рух грошей не являє собою "руху капіталів", який захищається правом Співтовариства. Проте ст. 106 Договору була скасована ДЄС. Залишається незрозумілим, чи робить це вищезгадане прецедентне право зовсім непотрібним.

10.3. Рух капіталів

Ст. 67 встановлює принцип, згідно з яким держави-члени мають скасувати у відносинах між собою всі обмеження шодо руху капіталів, які належать особам, що проживають на території Співтовариства, а також будь-які дискримінаційні заходи в цій сфері на підставі громадянства або місця проживання. Однак зобов'язання щодо лібералізації є предметом одного важливого застереження, що ця лібералізація має бути досягнута "в тій мірі, наскільки це є необхідним для належного функціонування спільного ринку". Спочатку інституції Співтовариства схилялися до обачного тлумачення цієї умови, але варто було ступити на шлях інтеграції, як важливість безперервного руху капіталів для втілення ідеї про створення спільного ринку стала значно яснішою.

Це поясняє, чому прогрес у лібералізації переміщення капіталів був досягнутий на двох різних і різко відмінних стадіях. Протягом першої стадії зміни були повільними і частковими, тоді як друга надала майже необмежену свободу рухові капіталів.

Схожі статті




Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - 10.3. Рух капіталів

Предыдущая | Следующая