Вступ до мовознавства - Кочерган М. П. - Інтонація

Крім фонетичних одиниць (фраз, тактів, складів і звуків), у мовленні використовуються фонетичні засоби. На лінійний ланцюжок звуків нашаровуються інші фонетичні явища - наголос та інтонація, які називають просодичними засобами (від гр. prosodia "наголос").

Наголос - виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів.

Залежно від того, з якою сегментною одиницею функціонально співвідноситься наголос, розрізняють словесний (тактовий), фразовий, логічний і емфатичний наголос.

Словесний наголос буває динамічним, музикальним і кількісним.

Динамічний (силовий, експіраторний) наголос - виділення (вимова) одного із складів слова (такту) більшою силою, тобто сильнішим видихом струменя повітря. Він характерний для української, англійської, чеської, німецької, французької, італійської, іспанської та багатьох інших мов. Сила динамічного наголосу в мовах неоднакова. Так, в німецькій мові він сильніший, ніж у французькій.

Динамічний наголос може бути фіксованим (зв'язаним), тобто в усіх словах падає на певний склад (перший, останній тощо) і вільним (нефіксованим), тобто може падати на будь-який склад. Фіксований наголос характерний для польської, чеської, французької, естонської та інших мов.

Наголос на першому складі притаманний чеській, словацькій, латиській, угорській, естонській, фінській, чеченській, монгольській, дравідським мовам, на другому - лезгинській, на передостанньому - польській, гірській марійській, більшості індонезійських мов, на останньому - французькій, вірменській, удмуртській, нанайській, тюркським мовам. Можна з деяким застереженням вважати фіксованим наголос у німецькій та англійській мовах, де наголошеним переважно є перший склад (винятки дуже незначні, через що вони не можуть бути типологічною ознакою), іспанській та італійській мовах, у яких наголошеним, як правило, є передостанній склад.

Вільний (нефіксований) наголос характерний для української, російської, білоруської, сербської, хорватської, литовської, мордовської, абхазької та інших мов. Так, в українському слові мати наголос на першому складі, у слові порода - на другому, у слові педагог - на третьому, у слові передавати - на четвертому, а у слові учителювати - на п'ятому.

Вільний наголос виконує смислорозрізнювальну (мука - мука, замок - замок) і форморозрізнювальну (вікна - вікна, виходити - виходити) функції. Однак і в мовах із майже фіксованим наголосом у тих незначних випадках, де наголос є вільним, дистинктивна функція наголосу використовується: англ. object "об'єкт", object "заперечувати", desert "пустеля", desert "покинути, дезертирувати", icn. cänte "я співав би", cante "я співав", нім. übersetzen "перекладати", ubersetzen "переправляти, перевозити, пересаджувати".

У мовах з фіксованим і з нефіксованим наголосом наголос може бути нерухомим (постійним) і рухомим. Нерухомий наголос у будь-яких формах слова падає на один і той самий склад. Рухомий наголос у формах одного й того ж слова падає на різні склади. Так, в англійській мові наголос нерухомий, бо якщо падає на якийсь склад у слові, місця у різних формах того слова уже не змінює. В українській мові наголос рухомий (учитель - учителі, стіл - стола, рука - руки). Це саме стосується польської мови, хоч вона належить до мов із фіксованим наголосом (towärzysz "товариш" - towarzysza "товариша", podre"cznik "підручник" - podrecznika "підручника").

Деякі слова можуть мати два наголоси - головний і побічний. Побічний наголос, як правило, мають складні слова: п'ятиповерховий, перекотиполе, психолінгвістика. Яскраво виражений побічний наголос в англійській мові, причому він є не тільки у складних словах, а у всіх словах, які мають більше чотирьох складів і в яких головний наголос падає на другий або третій склад від кінця: neuer* more [,nev9'mo:] "ніколи", pre-war [,pri:'w$] "передвоєнний", celebration [,seli'breij*(9)n] "святкування", Operation [,зрз'геі/(з)п] "дія, операція", interference [jnta'flarans] "втручання".

Динамічний наголос часто пов'язаний з редукцією (від лат. reductio "повернення, відновлення"), тобто з ослабленням і скороченням звучання ненаголошених складів. Див. у рос. мові: Мария Ивановна [мар'вань], водовоз [вьдавос].

Музикальний (мелодійний, тонічний) наголос - виділення наголошеного складу інтонаційно, підвищенням основного тону. Він властивий норвезькій, шведській, литовській, латиській, словенській, сербській, хорватській, японській мовам. Дехто зараховує до таких мов китайську, дунганську, в'єтнамську, тайську, бірманську мови, що є некоректним. У цих мовах тон є невід'ємною якісною характеристикою слова, а не засобом виділення складу, оскільки кожен склад має свій тон, що історично зумовлений. Він (тон) тут не є музикальним наголосом.

Музикальний наголос буває політонічним: наголошений склад може мати різні інтонації. Так, в литовській мові, де є політонічний наголос, слово sïïdyti "судити" вимовляється з висхідним тоном на першому складі, а sûdyti "солити" - з низхідним; див. ще: aüsti "світати" - âusti "мерзнути". Політонія характерна також для словенської мови і деяких діалектів сербської та хорватської мов. Була вона в давньогрецькій мові та санскриті, а також, очевидно, в індоєвропейській прамові. Висхідний наголос називають акутованим (від лат. acutus "різкий, гострий"), а низхідний - циркумфлексним (від лат. circumflexus "вигин").

Рефлексами цих наголосів в українській мові є те, що в давніх словах, де був висхідний наголос, нині наголос нерухомий (горох, береза ), а де був низхідний - рухомий (ліс, нога, рука, стіл).

Кількісний, або довготний, квантитативний (від лат. quantitas "кількість"), наголос - виділення складу більшою тривалістю звучання. Такий наголос можливий у тих мовах, де нема розрізнення довгих і коротких голосних. У чистому вигляді трапляється рідко (новогрецька мова). Переважає в індонезійській мові за наявності в ній динамічного і музикального наголосів.

У більшості мов один із типів наголосу переважає, але є й елементи іншого типу. Так, динамічний наголос, як правило, є й довшим. Наприклад, у російській мові наголошені склади є і сильнішими, і довшими (дехто вважає, спершу довшими, а вже потім сильнішими). Тому, за останніми даними, наголос у російській мові є кількісно-динамічним. У німецькій мові динамічний наголос поєднується з тонічним. У норвезькій, шведській, литовській, латиській, сербській мовах підвищення тону супроводжується посиленням голосу.

Наголос, за висловом римського вченого Діамеда, - anima vocis, тобто душа слова. Це спосіб фонетичного оформлення слова. Втративши наголос, слово часто втрачає свою самостійність. Наприклад, займенник ся "себе", втративши наголос, перетворився на постфікс (умиватися).

У сучасних мовах трапляються випадки, коли слова, зберігаючи смислову самостійність, втрачають наголос і примикають до інших слів, об'єднуючись із ними спільним наголосом. Такі слова називають клітинами. Слова, які, втративши наголос, приєднуються до наступних слів, називають проклітиками, а явище - проклізою (від гр. proclino "нахиляю вперед"). Наприклад; переді мною, мимо нас, польськ., рггу ôknie, нім. an die Tafel [andltafdl], англ. in the house [mctahaus]. Ненаголошені слова, що стоять після наголошених, утворюючи з ними одне фонетичне ціле, називають енклітиками, а явище - енклізою (від гр. endino "відхиляю"). Наприклад: рос. вб поле, за руку, o земь, йз лесу, за спину; польськ. nie da] sic.

Фразовий наголос - виділення певного слова у фразі. Наприклад: Коли я вийшов на вулицю, зустрів давнього друга. Що ви читали | сьогодні вранці? Фразовий наголос - посилення словесного наголосу в певній синтаксичній позиції.

Логічний наголос - особливе виділення якогось слова чи кількох слів у всьому висловлюванні. Наприклад: Брат прийшов до мене (не хтось інший). Брат прийшов до мене (таки прийшов). Брат прийшов до мене (не до вас). Ліки приймати до їди, чи після?

Емфатичний наголос (від гр. emphatikos "виразний") - емоційне виділення тих чи інших слів у висловлюванні напруженою вимовою певних звуків. Наприклад: Він чу-до-о-ова людина! Негід-д-дник ти!

Як бачимо, за позитивних емоцій розтягуються голосні, за негативних - приголосні.

Інтонація

Членування мовлення на фонетичні відрізки пов'язане з інтонацією.

Інтонація (лат. intonatio від intono "голосно вимовляю'') - рух, зміна, динаміка тону, що супроводжує висловлювання, ритміко-мелодійний малюнок мовлення.

Інтонація складається з мелодики, інтенсивності, пауз, темпу і тембру мовлення.

Мелодика мовлення (від гр. melodikos "мелодійний, пісенний") - зміна частоти основного тону, його діапазонів, інтервалів, підвищень і понижень, напрямку його руху (вгору, вниз, рівно тощо).

Інтенсивність (фр. intensif від лат. intensio "напруження") - підвищення і посилення голосу на слові, яке хочуть виділити (логічний наголос).

Пауза (від лат. pausa "припинення") - перерва у звучанні, зупинка в потоці мовлення. Паузи впливають на ритміку мовлення, сприяють виділенню певного змісту. Пор.: Моя сестра, артистка, в Києві і Моя сестра - артистка в Києві. У першому реченні акцентується на тому, що сестра знаходиться в Києві, а в другому, що вона працює артисткою в Києві.

Темп мовлення (італ. tempo від лат. tempus "час") - швидкість мовлення, вимірювана кількістю виголошуваних за секунду складів. Темп мовлення передає ставлення мовця до висловлюваного: вагоме вимовляється повільніше, неважливе - швидше. Крім того, темп виконує ще низку інших функцій.

Тембр мовлення - емоційне забарвлення (схвильоване, веселе, сумне, грайливе тощо). Тембр мовлення не слід сплутувати з тембром голосу і тембром звука.

Усі елементи інтонації взаємопов'язані і становлять єдність.

Інтонація відіграє найважливішу роль у розрізненні й характеристиці фраз. У фразах розрізняють висхідний і низхідний рухи тону. Висхідний рух тону має попереджувальну функцію: показує, що речення ще не закінчене.

Низхідний тон має завершальну функцію: вказує, що речення закінчене.

У кожній мові інтонація має свої особливості. Порівняймо інтонацію англійського речення Does he live in Kyiv? з його українським відповідником Він живе у Києві? В англійській мові тон, який виражає запитання, не досягає висоти першого наголошеного складу, а в українській має місце різке підвищення тону (див. схему).

Загалом інтонація виконує такі функції: розрізняє комунікативні типи висловлювання (розповідь, запитання, спонукання), частини висловлювання за їх смисловою важливістю, оформлює висловлювання в єдине ціле, одночасно розчленовуючи його на ритмічні групи; виражає конкретні емоції; розкриває підтекст висловлювання; характеризує мовця і ситуацію спілкування.

Схожі статті




Вступ до мовознавства - Кочерган М. П. - Інтонація

Предыдущая | Следующая