Всесвітня історія - Гончар Б. М. - Греція

Події на Піренейському півострові прискорили революційний вибух в Італії. Тут головною рушійною силою були карбонарії, до лав яких входили армійські офіцери, інтелігенція і дрібна буржуазія.

Карбонарії (з італ. carbonari - вугільники) - члени таємного товариства в Італії у XIX ст., які боролися за національне визволення та встановлення конституційного ладу. Товариство мало сувору ієрархію, символізм та обрядовість. Так, ритуал випалювання вугілля символізував духовне очищення людини. З певними специфічними рисами гуртки карбонаріїв діяли також у Франції, Швейцарії та на Балканах.

Об'єднані в таємні гуртки карбонарії вчинювали замахи на австрійських урядовців і готували військовий переворот з метою визволення від іноземного панування, об'єднання країни і проголошення конституційної монархії. Велику роль у підготовці революції відігравало також таємне товариство "Італійська федерація", створене у 1818 р. графом Ф. Конфалоньєрі. Воно ставило за мету визволення від Австрії та створення на Півночі Італії конституційної монархії.

Влітку 1820 р. повстав гарнізон м. Йола (поблизу Неаполя). До нього приєдналися королівські війська, а в Неаполі почалися народні заворушення. Було прийнято демократичну конституцію, змінено склад уряду. Восени в Неаполі почав роботу парламент.

За рішенням конгресу Священного союзу австрійські війська вторглися в Італію і в березні 1821р., завдавши поразки неаполітанським військам у битві поблизу м. Ріеті, захопили Неаполь. Король скасував конституцію, розпустив парламент і відновив дореволюційні порядки.

Скориставшись тим, що австрійська армія була кинута на придушення революції в Неаполі, у березні 1821 р. повстали військові - члени гуртків карбонаріїв у П'ємонті. їх підтримали війська в Турині та інших містах Сардинського королівства. Повстанці проголосили конституцію і король Віктор Еммануїл І зрікся престолу. Монархісти звернулися за допомогою до Священного союзу і в П'ємонт були направлені австрійські війська. Спільно з королівською армією вони розгромили повстанців і зайняли Турин. Монархічний режим було відновлено і почалися масові репресії.

Під впливом Липневої революції 1830 р. у Франції активізувалася діяльність карбонаріїв у Центральній Італії. Вони очолили повстання, які почалися на початку 1831 р. у Пармському герцогстві та Папській державі. І цього разу для придушення повстань у Центральну Італію були спрямовані австрійські війська, які швидко розгромили розрізнених повстанців і змусили їх підписати акт капітуляції.

Було очевидно, що найголовнішою причиною поразки революцій стала політична роздробленість Італії. Справу об'єднання всіх революційних сил Італії взяв на себе Джузеппе Мадзіні. Висланий з Італії за участь у революційному русі, він створив у Франції таємну організацію "Молода Італія", що мала на меті політичне об'єднання Італії для боротьби проти австрійців. По всій країні було створено гуртки "Молодої Італії". На початку 30-х рр. XIX ст. вони здійснили декілька безуспішних спроб організувати нові повстання.

Греція

Найголовнішим завданням грецьких патріотів було визволення батьківщини від влади Османської імперії, яка перешкоджала економічному, соціальному, національному та культурному розвитку Греції. Помітну роль у розгортанні національно-визвольної боротьби відігравали греки-емігранти, які пропагували ідею спільної боротьби поневолених народів Османської імперії за визволення і створення незалежної Грецької республіки.

У 1814 р. в Одесі греки-емігранти створили таємне Дружнє товариство (Філікі ітерія), яке взялося за підготовку революції в Греції. Очолив товариство генерал російської армії князь О. Іпсіланті.

Олександр Іпсіланті (1792-1828) - видатний грецький патріот, князь, син К. Іпсіланті - володар Молдови та Валахії, який з 1807р. жив у Росії. Був учасником російсько-французької війни 1812 р. і дослужився до генерал-майора. Керівник грецького патріотичного товариства Філікі Ітерія.

Під керівництвом О. Іпсіланті та за підтримки російського уряду загони греків у 1821 р. вторглися у Дунайські князівства (Молдова та Валахія), сподіваючись звідти переправитися до Греції. Австрійський уряд розгромив греків-патріотів, а Іпсіланті було заарештовано.

У 1821 р. почалося повстання в Греції. Боротьбу грецького народу за незалежність підтримала прогресивна громадськість багатьох європейських країн і в Грецію вирушали загони добровольців. Це дало змогу грекам завдати низку поразок турецьким військам і проголосити Грецію республікою. Однак внутрішні суперечки між політиками і неузгодженість дій грецьких повстанських загонів спричинили невдачі. Союзник Туреччини єгипетський паша Мухаммед-Алі завдав кілька поразок повстанцям і захопив великі грецькі міста.

Доля грецького народу стала предметом міжнародного обговорення. Росія запропонувала європейським державам почати колективні переговори з Туреччиною з грецького питання. Однак ця пропозиція натрапила на протидію Англії та Австрії, що вбачали в ній спробу Росії закріпитися в Греції. Туреччина порушила російсько-турецькі домовленості й увела свої війська на територію Дунайських князівств. Тоді російський цар Олександр І заявив, що Росія виступає за надання Греції широкої автономії та почав підтягувати російські війська до кордонів з Туреччиною, загрожуючи їй війною.

Схожі статті




Всесвітня історія - Гончар Б. М. - Греція

Предыдущая | Следующая