Вікова і педагогічна психологія - Поліщук В. М. - 2. Принципи вікової психології

Вікова психологія - галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності етапів психічного розвитку та формування особистості в онтогенезі (особливості структурних змін, новоутворень, співвідношення фізіологічних і природних чинників; рушійні сили індивідуального розвитку; індивідуально-типологічні відмінності та їх детермінанти тощо).'

Вікова психологія становить собою:

1) методологічну основу (теоретичну, прогностичну, прикладну) теорії та практики навчання і виховання, яка сприяє оптимізації навчально-виховного впливу на дитячу особистість;

2) засіб системного пізнання та самопізнання особистості.

Об'єкт вікової психології: людина та її життєвий шлях. Предмет вікової психології: динаміка вікового розвитку в онтогенезі:

1) закономірності (основні тенденції у формуванні новоутворень, провідних видів діяльності тощо), механізми (рушійні сили індивідуального розвитку психіки) і чинники (природні і суспільні) становлення особистості;

2) особливості витоків і розвитку психічних функцій - уваги, відчуттів, сприймань, пам'яті, мислення, уяви, волі, емоцій і почуттів, характеру, темпераменту, здібностей.

Онтогенез: процес розвитку індивідуального організму (людини); формування основних структур психіки індивіда протягом життєвого шляху.

Вік є основною категорією та проблемою вікової психології. Це певний період життя, який має фіксовані межі. Він не зводиться до суми окремих психічних процесів, не розглядається як календарна дата. Його тривалість зумовлюється власним внутрішнім змістом. Як наслідок, визначають календарний, або паспортний, вік (система хронологічного відліку від дня народження), біологічний (рівень функціонування біологічних систем організму, передусім, нервової), психологічний (рівень розвитку психічних структур - пам'яті, мислення тощо). Календарний вік є вихідним поняттям, у межах якого розгортаються біологічні та психологічні перетворення.

Інші центральні категорії вікової психології:

1) вікові особливості (типові, тобто спільні, схожі ознаки ровесників);

2) індивідуальні особливості (нетипові);

3) вікові новоутворення - тип побудови особистості та її діяльності, психічні та соціальні зміни, які вперше виникають на даному віковому ступені та в головному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, внутрішнє і зовнішнє життя, весь перебіг її розвитку в цей період (Л. С. Виготський): психічні зміни стосуються структури психіки (увага, відчуття, сприймання тощо), соціальні - набутих особистісних особливостей ("госпіталізм", рефлексія тощо).

Вікові зміни (за P. C. Нємовим):

1) еволюційні - порівняно нетривалі кількісні та якісні перетворення;

2) революційні - стрибкоподібні, кардинальні, передусім якісні, перетворення;

3) ситуативні - порівняно нетривалі кількісні та якісні зміни, зумовлені, як правило випадковим впливом організованих (навчання і виховання) або неорганізованих соціальних чинників.

Індивідуальні особливості як показники багаторівневої організації людини як системи (B. C. Мерлін);

1) нижній рівень - біохімічні, загальні соматичні (Тілесні) та нейродинамічні характеристики;

2) середній рівень - індивідуальні психічні властивості (темперамент і характер);

3) вищий рівень - соціально-психологічні властивості, складниками яких є соціальні ролі в малих (наприклад, сім'я) і великих групах (наприклад, народ).

Індивідуальність людини пов'язується з її смисловими відношеннями та установками (О. Г. Асмолов).

Принципи вікової психології: 1. Загальнофілософські принципи (їх методологічні основи - закони буття (єдності та боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення):

1) загального зв'язку (необхідність охоплення якомога більшого інформаційного масиву в дослідженні певних життєвих явищ; максимальне встановлення системи їх внутрішніх і зовнішніх зв'язків);

2) принцип розвитку (вивчення життєвих явищ у процесі власної динаміки, що дозволяє встановити об'єктивні закономірності їх функціонування);

3) єдності теорії і практики (діалектика руху людського знання до істини; вирішальна роль практики в процесі пізнання, яка є критерієм істини);

4) управління процесом розвитку (стихійне становлення людини, як правило, має не передбачувані результати, здебільшого - небажані або негативні).

Призначення загально філософських принципів для вікової психології: вивчення людської індивідуальності як саморегулюючої системи, яка є складним мінливим феноменом, а не чимось застиглим, нерухомим, аморфним.

2. Загально-психологічні принципи:

1) детермінізму (встановлення причинно-наслідкових зв'язків у функціонуванні психічних явищ, унаслідок чого з'ясовуються особливості їх витоків, динаміки, прогнозуються можливі напрямки наступного розвитку);

2) розвитку в діяльності (з'ясування особливостей філогенетичного та онтогенетичного становлення особистості; без діяльності психічний розвиток неможливий: будь-яка діяльність передбачає мету, умови та способи її досягнення, результативність, мотиваційну систему, а також систему саморегуляції - планування, організацію, контроль, діагностику, оцінювання, моделювання, коригування і довготривале прогнозування; психіка як феномен є результатом попереднього особистісного розвитку);

3) єдності свідомості й діяльності (без діяльності неможливий розвиток свідомості як вищої форми психіки: формування свідомості виявляється в продуктах діяльності, зумовлюється активним ставленням особистості до навколишньої дійсності);

4) системності аналізу природи психічних явищ (комплексність у вивченні психіки як складної багатомірної, багаторівневої макросистеми; її структурний аналіз, встановлення динаміки, ієрархічних зв'язків; відсутність еклектизму, суб'єктивізму, побудова довготривалих прогнозів);

5) суб'єктності (неповторність людини: вивчення її індивідуальності, особистісного становлення; заперечення "безстатевої педагогіки", авторитаризму в навчанні й вихованні, домінування директивної педагогіки).

Призначення загально психологічних принципів для вікової психології: пізнання об'єктивних закономірностей становленні особистості з метою створення системи науково обгрунтованих рекомендацій для її ефективного розвитку і саморозвитку.. 3. Спеціальні принципи:

1) урахування вікових та індивідуальних особливостей особистості (з'ясування типових і нетипових ознак у розвитку);

2) індивідуальне консультування та прогнозування вікового розвитку особистості (реалізація диференційованого підходу з метою забезпечення формування психічного здоров'я).

Призначення спеціальних принципів і з'ясування закономірностей вікового розвитку на окремих вікових етапах та їх впровадження в практику педагогічної діяльності.

Деякі основні теоретичні проблеми вікової психології:

1) психологічний зміст проблеми дитинства;

2) органічна та середовищна зумовленість психічного і поведінкового розвитку людини;

3) вплив стихійних та організованих соціальних чинників на процес психічного розвитку;

4) порівняння впливу на розвиток еволюційних, революційних. та ситуаційних змін;

5) співвідношення інтелектуальних та особистісних змін у психічному розвитку;

6) особливості вікового розвитку в певних життєвих діапазонах.

7) комплексне вивчення психології обдарованих дітей, дітей з фізичними вадами, затримкою фізичного розвитку.

Деякі прикладні проблеми вікової психології:

1) психологічні особливості дітей 6-річного віку та інших вікових інтервалів;

2) психологічний зміст вікових криз, особливо в шкільному дитинстві;

3) психологія виняткових дітей (обдарованих, з фізичними вадами, соціально знедолених, "ліворуких" тощо);

4) вікові особливості психології дівчаток і хлопчиків.

Схожі статті




Вікова і педагогічна психологія - Поліщук В. М. - 2. Принципи вікової психології

Предыдущая | Следующая