Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Сторони у договорі

Відносини з утримання між батьками та дітьми регулювалися у радянські часи імперативними нормами Кодексу про шлюб та сім'ю. Якщо навіть матір та батько дитини домовлялися про розмір аліментів, які він зобов'язувався платити на дитину, цей договір міг бути розрахований лише на добровільне його виконання. Кожна із сторін могла у будь-який час відмовитися від нього. І тоді розмір аліментів суд визначав відповідно до закону.

Оскільки відносини з утримання - це сфера приватних відносин, тому і у Сімейному кодексі передбачена можливість їх договірного регулювання.

Договорів у сфері відносин з утримання між батьками та дітьми, у яких кожен із них є управненою особою або носієм обов'язку, декілька.

1. Договір про аліменти дітям.

У цьому договорі батьки можуть визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку, терміни сплати (до 10 чи до 15 числа), періодичність (щомісячно, щодекадно чи щоквартально). Сторони можуть домовитися про так звану капіталізацію платежів - тобто про одноразове внесення на банківський рахунок певної грошової суми на весь час до досягнення дитиною повноліття, з правом одержання щомісячних відсотків.

Сторони можуть домовитися, скажімо, про те, що батько забезпечуватиме дітей щорічно літнім та зимовим одягом, купить для них оргтехніку чи піаніно, оплачуватиме комунальні послуги.

Єдина умова такого договору - рівень матеріального забезпечення дитини не може бути нижчим від того, що визначений у Кодексі.

Закон не встановлює вимогу про нотаріальне посвідчення такого договору як умову його дійсності. Нотаріальне посвідчення такого договору забезпечить примусове його виконання не за рішенням суду, а на підставі виконавчого напису нотаріуса.

2. Договір про надання утримання синові чи дочці, які продовжують навчання після досягнення повноліття.

Цивілістичний принцип свободи договору забезпечить сторонам можливість домовитися про розмір, про тривалість сплати аліментів, навіть після досягнення сином чи дочкою 23-річного віку.

3. Договори між синами та дочками про спільне надання утримання батькам.

Мова може йти про спільну участь у спорудженні, придбанні чи в проведенні капітального ремонту будинку, про спільний обробіток їхньої земельної ділянки тощо.

В одній із справ діти вимагали визнання за ними права спів-власності на будинок, у будівництві якого вони брали участь. Суд зробив висновок про те, що між дітьми та батьками домовленості про виникнення права спільної власності не було, що допомогу батькам у спорудженні будинку вони надавали в силу синівського обов'язку, що протягом тривалого часу вони проживали з сім'ями в літній період у цьому будинку.

4. Договори про припинення права на утримання взамін на набуття права власності на нерухомість.

Можливість укладення такого договору декого збентежила: як таке може бути? навіщо? можуть бути не передбачувані наслідки!

Доцільність можливості укладення такого договору визрівала давно.

Суди неодноразово розглядали справи про стягнення аліментів на дитину, у яких чоловіки заявляли, що за домовленістю з матір'ю дитини, колишньою дружиною вони подарували дитині будинок, взамін чого вона зобов'язувалася не подавати до суду позову про аліменти. Але згодом подала-таки.

Суди відмовляли у задоволенні позовів про визнання недійсним договору дарування і стягували аліменти у встановленому законі розмірі, оскільки матір не була уповноважена на відмову від права дітей на аліменти.

Наукове пояснення цій судовій практиці було таке: матір може відмовитися від права дитини на утримання лише з дозволу органу опіки та піклування; договір дарування був укладений за волею дарувальника; помилка в мотивах юридичного значення не має. Отак батько позбувався будинку і повинен був й надалі платити аліменти на загальних підставах.

У статті 190 СК передбачена нарешті можливість укладення такого договору і, як пояснюють нотаріуси, таких договорів ними посвідчено уже чимало.

Ця стаття має назву "Припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухомість", але вона вимагає певних уточнень. У її ж змісті мова йде не про припинення права на аліменти "на дитину", а про припинення права дитини на аліменти і це - правильно. Цю прикру неточність слід усунути.

За цим договором право дитини на утримання від одного з батьків (ніхто не може сказати наперед, яким буде його здоров'я, матеріальне становище і скільки взагалі триватиме його життя) перетворюється у право власності на нерухомість, вартість якої невпинно зростає, що забезпечить їй матеріальну стабільність на майбутнє.

Батько (передбачається, що найчастіше саме він буде відчужувачем нерухомості) втратить право власності на нерухомість і буде звільнений від обов'язку з утримання дитини. Але залишиться потенційним носієм обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину, якщо виникне у цьому потреба.

Висловлена думка, що нотаріус при посвідченні цього договору має визначити вартість місячного, а відтак і річного прожитку дитини, зіставити цю суму з вартістю нерухомості і зазначати у договорі про звільнення батька від сплати аліментів лише доти, поки дитина "не з'їсть" усієї вартості будинку чи земельної ділянки.

Але це - чистої води вимисел, який не має нічого спільного ні з буквою, ні з духом закону.

Сторони у договорі

Суб'єктами цього договору є мати та батько дитини. Якщо на момент укладення цього договору дитині виповнилося 14 років, вона має бути учасником цього договору.

У статті 190 СК не передбачено права на укладення такого договору з іншою особою. Однак не можна виключати можливості сумної події-смерті матері, в результаті чого дитина житиме з бабою чи дідом, старшою сестрою чи братом. А заодно - і доцільності укладення такого договору не лише за участю батьків дитини. Якщо виникне така потреба, то для її реалізації не буде перешкод - на допомогу прийде аналогія закону (ч. І ст. 10 СК).

Набувач нерухомості

У частині 2 ст. 190 СК запропоновано два варіанти:

1) набувачем є лише дитина;

2) набувачами із правом спільної часткової власності є дитина і той із батьків, з ким вона проживає.

Предметом роздумів був і третій варіант: набувачем є лише той із батьків, з ким проживає дитина. Але він був відкинутий як такий, що загрожує інтересам дитини, оскільки у разі його смерті нерухоме майно, одержане за договором, має бути включене до складу спадщини з усіма правовими наслідками цього.

У першому варіанті матеріальний інтерес того з батьків, з ким проживає дитина, є певною мірою порушений, якщо зважити на те, що на нього повністю лягає обов'язок утримувати дитину - і за себе, і за другого з батьків.

У другому варіанті відображені інтереси і дитини, і того з батьків,

3 ким вона проживає. При цьому частки дитини і одного з батьків не обов'язково мають бути рівними.

Міністерство юстиції наполягало на внесенні змін у статтю 190 СК, вважаючи, що набувачем нерухомості має бути лише дитина. Добре, що вона не була підтримана: оскільки утримання дитини повністю перекладається на плечі одного з батьків, його матеріальний інтерес не може залишитися поза увагою.

Вибір набувача здійснюється відповідно до висновку органу опіки та піклування. У разі незгоди з цим висновком спір може бути предметом судового розгляду.

Заборона відчуження

Будинок чи інше нерухоме майно, одержане за цим договором, має особливий правовий режим, зумовлений особливістю його набуття. Відповідно до частини 4 ст. 190 СК, на це майно не може бути "звернене" стягнення. Іншими словами, на нього не можуть претендувати ні кредитори того з батьків, хто проживає з дитиною, ні кредитори самої дитини, навіть після досягнення нею повноліття. Це нерухоме майно не може бути предметом конфіскації.

Міністерство юстиції наполягало на тому, щоб і цю норму виключити із ст. 190 СК, але його пропозиція не була підтримана. Адже нерухомість - це уречевлені аліментні платежі.

Не можна, однак, гарантувати, що не знайдеться охочих використати цю заборону і заодно усю модель зазначеного договору задля уникнення задоволення вимог своїх кредиторів. Тому не виключено, що і це право комусь заманеться використати на шкоду іншим особам - теперішнім чи майбутнім кредиторам. Але ця гіпотетична можливість зловживання правом не може бути перешкодою для надання особі цього права.

Схожі статті




Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Сторони у договорі

Предыдущая | Следующая