Українське цивільне право - Ромовська З. В. - Підстави виникнення

Загальні зауваги

"Кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і спільно" - так записано у статті 17 Загальної декларації прав людини, хоча спільне володіння майном ще не означає наявності права спільної власності на нього.

За народним уявленням, спільне володіння чи навіть спільна власність щодо якоїсь речі часто ставали джерелом непорозумінь, сварок, конфліктів і навіть драм. Достатньо пригадати життя Кайдашевої сім'ї, описаної І. Нечуй-Левицьким, щоби визнати рацію за такими народними узагальненнями:

Спільне - то дурне; Гуртове - то чортове Втім, спільна власність - це і наша минувшина, і теперішня реальність.

Ознаки спільної власності

Спільна власність характеризується двома ознаками:

1) єдністю об'єкта: майно є взагалі неподільним або подільним, але ще не розподіленим між співвласниками; 2) множиною суб'єктів.

Після смерті батька троє дітей прийняли спадщину, до складу якої входило право власності на будинок, автомобіль, земельну ділянку та речі домашнього вжитку. З моменту відкриття спадщини вони стали співвласниками усієї спадщини, яку, можливо, згодом розділять між собою.

Підстави виникнення

Є чимало обставин, які зумовлюють належність майна (речі) кільком особам: спільна праця задля створення майна, спільне вкладення коштів у придбання майна, прийняття спадщини кількома спадкоємцями, укладення договору відчуження майна на користь кількох осіб, приватизація квартири у будинку державного житлового фонду особами, які у ній проживали, тощо.

У відносинах між подружжям правовий режим спільної сумісної власності виникає автоматично, на основі правової презумпції, навіть у разі вкладення лише одним із подружжя своєї праці і коштів у створення чи придбання речі.

Діти та непрацездатні члени колгоспного двору (сім'ї колгоспника), відповідно до статті 123 ЦК УРСР, ставали за волею закону співвласниками навіть тоді, коли не брали участі у придбанні майна ні своїми коштами, ні своєю працею.

Згідно із частиною 3 статті 355 ЦК, право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Р., П., та Д. купили за спільні кошти І б лотерейних білетів і письмово домовилися про те, що у разі виграшу він буде їхньою спільною власністю. Білети зберігалися у Р. На один із них випав виграш - автомобіль, який Р. зареєстрував на своє ім'я. П. та Д. звернулися до суду з позовом про визнання права спільної власності на автомобіль. Заперечуючи проти позову, Р. заявив, що договір було укладено ними жартома і що можливість укладення такого договору законом не передбачена.

Для задоволення позову були усі підстави: можливість укладення такого договору законом не заборонена; веселий настрій сторін у момент укладення договору не міг заперечити їхньої волі до настання наслідків, передбачених у ньому.

Види права

"Право власності може належати двом або кільком особам спільно, частками (спільна власність)", - так було записано у статті 61 ЦК 1922 р.

Спільна власність була поділена на два види у частині 2 статті 112 ЦК 1963 p.: "Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність)".

Ці два види спільної власності зафіксовані і в Цивільному кодексі України.

Право спільної часткової власності
Частка у праві чи право на частку?

Тривалий час точилися дебати щодо того, що належить кожному співвласникові: частка у праві чи право на частку? Аргументом на підтримання першої позиції було те, що право конкретного власника не обмежується якоюсь частиною речі, а поширюється на всю річ; це засвідчує багатосуб'єктність права спільної власності; оскільки право кожного співвласника виражено у певній частці, це показує специфіку спільної часткової власності.

Прихильники другої позиції вважали, що кожен із співвласників має повне право власності на свою частку.

При опрацюванні проекту Цивільного кодексу ця проблема знову стала предметом дискусії. Але перевага була віддана першій позиції: кожному співвласникові належить частка у праві. Отже, у єдиному праві власності на річ кожному співвласникові належить певна частка.

Мені ж більше імпонує інша точка зору: на частки ділиться ідеально (уявно, абстрактно) сама річ (майно), навіть якщо фізично її не можна поділити ні взагалі, ні відповідно до розміру частки; кожен із співвласників має право власності на певну частку, тому і має беззастережне право розпорядитися нею. Сукупність прав усіх співвласників щодо своєї частки становить єдине право власності на усю річ.

Схожі статті




Українське цивільне право - Ромовська З. В. - Підстави виникнення

Предыдущая | Следующая