Українське цивільне право - Ромовська З. В. - 4. Втручання у здійснення права власності

Здійснюючи своє право власності, особа може зіткнутися з низкою різноманітних перепон: з боку державних інституцій, співвласника, сусіда, заздрісника, злочинця.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, однією із форм втручання у право власності є контроль за власністю. Такий контроль здійснюється у загальних, громадських інтересах, задля забезпечення сплати податків, інших платежів чи штрафів237.

А у частині 6 статті 319 ЦК зазначено, що держава не втручається у здійснення власником права власності. Як узгодити ці дві норми?

Верховенство норм міжнародної конвенції щодо Цивільного кодексу України дає підстави дійти висновку, що втручання держави у здійснення права власності є не лише допустимим, а й, за певних умов, - необхідним. Тому маємо говорити не про заборону будь-якого втручання, а лише про недопустимість незаконного втручання.

Є достатні підстави для того, щоб говорити про можливість і навіть необхідність контролю за власністю з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування. У численних законодавчих актах визначено, хто і за яких умов має право контролювати здійснення власником своїх прав щодо певних об'єктів, тобто втручатися в його діяльність.

У статті 191 ЗК визначено систему моніторингу (спостереження) за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, запобігання та ліквідації негативних процесів.

Відповідно до статті 90 Кодексу торговельного мореплавства, кожне судно перед виходом у море підлягає контролю (огляду), зокрема з метою забезпечення безпеки мореплавства. У разі непридатності судна для плавання чи наявності загрози для здоров'я людей, які перебувають на судні, капітан морського порту може заборонити вихід у море.

До компетенції районних державних адміністрацій входить здійснення державного контролю за використанням і збереженням житлового фонду, за утриманням будинків, які належать громадянам (ст. 15 ЖК).

Ветеринарна служба, відповідно до статті 7 Закону України "Про безпечність та якість харчових продуктів", проводить державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на потужностях (об'єктах) для вирощування (виробництва) тварин, необроблених харчових продуктів тваринного походження та обігу сільськогосподарської продукції і видає відповідні ветеринарні документи, що засвідчують їх ветеринарно-санітарний стан; проводить дозабійне інспектування тварин та післязабійне інспектування їх продуктів на бойнях, а також післязабійне інспектування тварин, забитих на полюванні. Санітарний інспектор має право безперешкодного, без попередження, доступу до потужностей (об'єктів), що здійснюють виробництво або обіг об'єктів санітарних заходів. Має він право інспектувати будь-які будівлі, транспортні засоби; інспектувати і відбирати зразки харчових продуктів на всіх етапах виробництва та їх етикетування, видавати приписи про тимчасову заборону обігу харчових продуктів, якщо є підозра, що вони небезпечні, непридатні для споживання або неправильно марковані, до отримання результатів лабораторного дослідження цих харчових продуктів.

Згідно зі статтею 11 Закону України "Про міліцію", міліція має право оглядати зброю, якою володіють фізичні чи юридичні особи, місце її зберігання, проводити огляд багажу, який перевозиться на літаках, морських та річкових суднах, входити безперешкодно, з метою перевірки, до житла чи іншого володіння особи, яка перебуває під адміністративним наглядом.

Закон України "Про дорожній рух" встановлює обов'язковий державний технічний огляд транспортних засобів. Закон України "Про захист суспільної моралі" забороняє виробляти і розповсюджувати продукцію, яка ображає націю чи особистість за національною ознакою, є виявом знущання з вад (каліцтва) людини, з душевнохворих, літніх людей.

У статті 1171 ЦК встановлено обов'язок відшкодувати шкоду, завдану у стані крайньої необхідності. Йдеться у ній, зокрема, про наслідки використання особою чужої речі для запобігання негативних наслідків у сфері своїх особистих чи майнових інтересів або таких самих інтересів іншого - фізичної особи, юридичної особи, держави або зменшення цих наслідків (використання чужого автомобіля для негайного доправлення пораненого до лікарні, знищення дерев'яної господарської будівлі задля непоширення вогню тощо). Таке використання чужої речі, тобто проникнення у її володіння, не вважається протиправною поведінкою.

Аналіз наведених вище норм дає підставу дійти висновку про те, що власник повинен допустити правомірне втручання іншої особи у сферу свого права власності.

Окрім законного втручання у здійснення права власності трапляється і незаконне втручання. З позиції Європейського суду з прав людини, воно найчастіше полягає у прямому втручанні державних органів, зокрема органів виконавчої влади, іноді - судової влади при постанов-ленні незаконного рішення суду або у прийнятті законодавчим органом країни законодавчого акта, який прямо впливає на реалізацію права власності238.

П'ятеро співробітників податкової міліції ввійшли до магазину і вилучили 240 годинників, без відповідної документальної фіксації своїх дій та підтвердження права на їх вчинення. Продавець-жінка немала ні фізичної, ні психологічної можливості вчинити їм щонайменшого опору, покірно слідуючи за ними до міліції.

Прикладом незаконного втручання у право власності може бути і наказ Міністерства юстиції України про заборону розміщення приватних нотаріальних контор вище другого поверху. Це спричинило паніку у багатьох нотаріусів, які придбали офісні приміщення на вищих поверхах, і врешті наказ був скасований.

Незаконне втручання у справи власника може бути вчинене членом його сім'ї, співвласником, сусідом чи сторонньою особою. Якщо наслідком такого незаконного втручання стало заподіяння шкоди (матеріальної чи моральної), вона підлягає відшкодуванню.

Підставою для хвилювань може стати втрата документа, що підтверджує право власності. Якщо договір про відчуження був посвідчений нотаріально, серйозної загрози для інтересів набувача немає, оскільки на його вимогу нотаріус видасть дублікат. Ця обставина додатково підкреслює цінність нотаріального посвідчення договору. Не матиме негативних наслідків і втрата свідоцтва про право на спадщину, оскільки буде видано його дублікат.

У вересні 2000 р. селянське господарство продало Товариству з обмеженою відповідальністю виробничий комплекс, який складався з 11 будівель, загальною площею 1240 кв. м. Договір був укладений письмово. На той час договір між юридичними особами не підлягав нотаріальному посвідченню. Бюро технічної інвентаризації зареєструвало нового власника. Текст договору зберігався у покупця. Але згодам він його втратив, залишилася лише нотаріально посвідчена ксерокопія.

У 2008 р. Товариство виявило бажання продати це майно. Але нотаріус відмовив у посвідченні договору у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа, хоча в арсеналі доказів Товариство мало документ про державну реєстрацію.

Як чинити? Товариству доведеться звернутися до суду. Але з якою вимогою: про встановлення факту укладення договору, з вимогою про визнання права власності чи з вимогою про зобов'язання нотаріуса посвідчити цей договір?

Як відомо, нотаріус працює у "безспірній сфері". Він не уповноважений збирати відповідні докази, заслуховувати пояснення свідків. Тому в цій ситуації, задля забезпечення стабільності прав потенційного набувача права власності, дії нотаріуса слід вважати правильними.

На мою думку, мова має йти саме про встановлення факту укладення договору як підстави виникнення права власності.

Власники завжди потерпали від загрози зазіхання на їхнє майном. Незаконність заволодіння чужим майном, яке здійснювалося у різний спосіб і за допомогою різних методів, має дуже давню історію. У XX ст. воно було супутником повстань, війн, революцій, масових екпропріацій, розбоїв, крадіжок, пограбувань.

"Вони забрали - і я віддав". Ці слова головного персонажа п'єси Миколи Куліша "Так загинув Гуска" дуже точно засвідчили безвихідь власника, який не здатен чинити опору владі, котрій сподобалося його майно.

"У Кагановича, що двадцять п'ять років крутив пекельну машину кривавого терору, була величезна бібліотека - багато тисяч томів, включаючи найцінніші видання з мистецтва та філософії. Колись йому привозили на перегляд книжки з квартир арештованих, і він відбирав кращі з них для себе".

"Два солдата витягують з-під розвалин будинку розбите ліжко. За цим заняттям їх застають. їх дії кваліфікують як мародерство. Вирок єдино можливий - розстріл".

У генерал-лейтенанта Крюкова знайшли 107 кг виробів зі срібла, 35 старовинних килимів, старовинні гобелени, хутра, величезну кількість німецьких книг із золотими прикрасами, 87 костюмів, 312 пар модельного взуття. На допиті він визнав, що по суті перетворився на мародера і грабіжника. У 1948 р. був засуджений на 25 років позбавлення волі. Але у 1953 р. випущений на волю241.

"За буржуазної Польщі пани їздили автами, тепер же так само, і ще в більшій мірі, почали їздити нові панове, "товариші", а також місцеві комунізуючі шмаркачі графськими повозками... Большевики пхалися до найкращих помешкань, викидали з них мешканців впродовж кількох годин, грабували їх майно... Приїздили жінки до своїх чоловіків командирів і щойно в нас одягалися".

14-ти річний Д., мати якого хворіла на туберкульоз і мала невеличку пенсію, проник у церкву і викрав 156 грн, за що був засуджений на 4 роки позбавлення волі.

Кожен з цих фактів може бути інструментом, який допоможе читачеві відточити своє вміння адекватно оцінювати поведінку людей, котрих різні мотиви спонукали взяти, у тій чи іншій формі, чуже.

Хто вкрав, але хитро - той вийде свобідний. В цюпу - хто вкрасти хотів, та не вмів.

Іван Франко

Неправомірне заволодіння чужою річчю не припиняє права власності потерпілого. Так само не призводить воно до виникнення права власності у злодія чи в іншої особи, якій вона була передана. Однак презумпція законності заволодіння річчю буде своєрідною вуаллю, яка приховуватиме протиправність її придбання іншою особою. А це дає змогу навколишнім сприймати її як власника.

Якщо злочинця не виявлено, вкраденої речі не знайдено, право власності у потерпілого реально існуватиме лише на папері.

В окремих випадках заволодіння чужим майном (як одномоментний акт) може бути правомірним. Однак законне заволодіння чужим майном може після спливу певного проміжку часу перетворитися на незаконне. Йдеться про випадки відмови боржника повернути власникові річ, яка була передана йому за договором (оренда, зберігання, побутового підряду, перевезення тощо), після закінчення строку дії цього договору. А також про випадки неповернення власникові загубленої ним речі. Підняти загублену річ - дозволено законом, тримати ж її потайки у себе - заборонено.

В останні роки набуло поширення умисне видання кількох свідоцтв (державних актів про право власності на земельну ділянку) на один і той самий об'єкт, що є сумним свідченням участі службових осіб в організованій злочинності.

Схожі статті




Українське цивільне право - Ромовська З. В. - 4. Втручання у здійснення права власності

Предыдущая | Следующая