Українське цивільне право - Ромовська З. В. - 4. Обов'язки власника

Жити у суспільстві і бути вільним від нього неможливо. Ця філософська теза повною мірою стосується і власника. Останній залежний від суспільства і від держави, які покладають на нього обов'язок вчинення певних дій або утримання від їх вчинення.

Більшість обов'язків - це тягар, виконання якого вимагає організаційних, фізичних, матеріальних, душевних зусиль: не-обтяження, тому, як зазначено у багатьох законодавчих актах, обов'язок - "покладається", особа "несе обов'язок". Однак є і так звані "пасивні обов'язки" - невчинення певних дій. Утримуватися від бажання вчинити певні заборонені дії для декого - це також тягар.

Обов'язки власника не самостійна правова категорія, а не структурний елемент права власності.

Обов'язки власника мають глибоко національні корені. Варто хоча б пригадати ошатні, вибілені жіночими руками хати. Навіть у далеких сибірських чи казахстанських висилках українська оселя не виражала своїх рис, виокремлюючись серед інших.

Господар ні на день не міг залишити без нагляду свій дім. Тягар обов'язків, які, до речі, становили сенс його життя, тримав його біля землі, хати, худоби (маржини), що їх він мав доглядати і які, у відповідь, тримали його на світі.

У Цивільному кодексі 1963 р. не було загальної норми про обов'язки власника. Втім, у статті 135 ЦК було встановлено санкцію за безгосподарне утримання будинку (вилучення і передання його у фонд місцевої

Ради депутатів трудящих), що давало підставу для висновку про те, що утримання будинку в належному стані є обов'язком власника. У разі безгосподарного утримання майна, що мало історичну, художню та іншу цінність, воно, відповідно до статті 136 ЦК, могло бути оплатно вилучене у власність держави. Ця норма також мала означати покладення на власника зазначеного майна відповідного обов'язку.

Термін "обов'язки власника" був уперше запроваджений до законодавчої лексики у статті 4 Закону України "Про власність", а відтак - перенесений у інші нормативно-правові акти.

"Власність зобов'язує",- записано у частині 3 статті 13 Конституції України і у частині 4 статті 319 ЦК219. Відразу виникає запитання: хто зобов'язує власника і до чого? Відповідь на перше запитання не становить труднощів: зобов'язує не лише закон, а й звичай, традиції, мораль.

Українське звичаєве право забороняло використовувати своє майно так, щоб це могло завдати шкоди іншим. Тому в одному зі своїх універсалів гетьман Іван Мезепа "рукою власною" дозволив глухівському сотникові Кіндратові Грудяку спорудити греблю і млин на купленій ним землі, але з умовою, що він не чинитиме перешкод ні тим, хто вище, ні тим, хто нижче220.

Чинне законодавство зобов'язує власника до вчинення одних дій і що утримання від вчинення - щодо інших.

Тягар притримання

З глибин століть дійшов до нас традиційний обов'язок естетичного оформлення свого житла, усієї садиби. В Україні хата, не побілена до свят, без дерев, квітів, огорожі була явищем нечуваним. Дотримання порядку в хаті - лежало на плечах дружини, дочок. Навколо дому мали порядкувати чоловік та сини.

Виконання цих обов'язків забезпечувалося вихованням, власним прикладом членів сім'ї старшого покоління, звичаями, родинними традиціями, а також всевидящим оком людей "з чорним піднебінням" (Марія Матіос), які могли піддати розголосу їхній щонайменший прорахунок.

Навіть напередодні затоплення територій, на якій мало бути Київське море, усі хати були побілені відселенцями, прикрашені, як померлий перед похованням. Сьогодні обезлюднені села (спадкоємці-власники повиїжджали) нагадують побачене і описане Тарасом Шевченком

Повсихали Сади зелені, погнили Біленькі хати, повалялись. Як зазначено у статті 323 ЦК "Тягар утримання майна", власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. У статті 318 проекту Кодексу 1996 р. було записано інакше: "Власник несе тягар утримання...".

Та чи тотожні поняття "тягар" і "обов'язок" і який юридичний сенс має застереження про те, що закон або договір може звільнити власника від цього обов'язку? Насамперед, з'ясуймо суть поняття "утримання". Утримувати - значить забезпечувати кого-небудь засобами для існування, годувати, тримати у певному стані, доглядати.

Є чимало речей, щодо яких суспільству байдуже, як ставиться до них власник. Тому юридичного обов'язку тримати ці речі в порядку у власника немає. Необачність, байдужість чи ледарство власника може призвести до погіршення їх зовнішнього вигляду, пошкодження чи навіть знищення. Проте ці його втрати (понищений міллю одяг, зіпсовані продукти харчування, розбитий посуд, незібраний урожай) не можуть вважатися відповідальністю, адже юридичного обов'язку перед самим собою не існує. Саме таких ситуацій стосується термін "тягар утримання": якщо хочеш мати позитивний результат - пильнуй, доглядай, працюй. Отже, "тягар" - не завжди юридичний обов'язок, за невиконання якого можуть настати певні юридичні санкції, тоді як юридичний обов'язок - завжди тягар.

У підсумку слід зауважити, що зміст статті 322 ЦК не є бездоганним. Існує чимало речей, тримання яких у незадовільному стані може зумовити заподіяння шкоди іншим особам. Тому і встановлено обов'язок систематичного технічного огляду транспортних засобів, електричних мереж тощо. У разі його невиконання, якщо це призвело до заподіяння шкоди іншій особі, може настати цивільна відповідальність.

Схожі статті




Українське цивільне право - Ромовська З. В. - 4. Обов'язки власника

Предыдущая | Следующая