Україна і світове господарство - Філіпенко А. С. - Методи, форми та інструментарій державної інвестиційної політики

Світовий досвід показує, що країни з перехідними економіками значно швидше долають економічну кризу у випадку оптимізації державної політики підтримки - інвестиційного процесу. Державна інвестиційна політика історично сформувалася як складова функціонування ринкової економічної системи. Для ринку характерна відсутність централізованого керівництва процесом розподілу значної кількості матеріальних і фінансових ресурсів між суб'єктами відтворення.

Вважається, що головною метою державної інвестиційної політики с непряма підтримка динамічної рівноваги за наявної кон'юнктури ринків. Тому для визначення ефективності впливу держави на сам інвестиційний процес в умовах неврівноваженої економічної системи перехідних економік необхідно з'ясувати причини, які зумовили нерівноважну ситуацію в Інвестиційній сфері. Така ситуація породжується насамперед структурною кризою - розбалансованістю головних макроекономічних пропорцій, подолання якої потребує значного обсягу інвестицій. Через глибокі кризові явища власних інвестиційних ресурсів не вистачає, тому в більшості країн з перехідними економіками ефективно використані іноземні інвестиції стають ключовим чинником розвитку, а інвестування за межі країни сприяє їх органічній інтеграції у світове господарство. Для України іноземні інвестиції також є потенційно важливим джерелом капіталу як для поповнення внутрішніх інвестицій, так і для участі економіки країни в міжнародному поділі праці й перерозподілі капіталу у вільні галузі підприємництва. Оскільки Україна, проголосивши принципи відкритої економіки, намагається інтегруватися у світове господарство, необхідно створити підгрунтя для вивозу капіталу з України та його імпорту в Україну.

Приплив іноземних інвестицій є життєво важливим і для досягнення середньострокових цілей - виходу з суспільно-економічної кризи, подолання падіння національного виробництва та припинення погіршення якості життя українського населення. Та залучення найкращих, найвищого гатунку інвесторів з розвинутих країн Європи. Північної Америки, Азії та Близького Сходу, які хотіли б зробити довгострокові капіталомісткі інвестиції в Україну, можливе тільки в тому випадку, якщо потенційні інвестори переконаються, що умови для розвитку підприємництва і система державного регулювання тут такі самі, як і в інших країнах світу, де здавна відбуваються комплексні довгострокові процеси обміну в конкурентному середовищі.

Державне регулювання інвестиційної діяльності - потужний стимулятор розвитку ринкових відносин у країні та її інтеграції у світову економіку. Заходи щодо активізації інвестиційної діяльності застосовуються або в межах загальної економічної політики держави, або спрямовані на впровадження якоїсь конкретної інвестиційної програми чи проекту. Світовий досвід нагромадив чимало ефективних і вже перевірених практикою методів активізації інвестиційної діяльності. Головні з них: пільгова податкова політика, фінансова підтримка, інфраструктурне забезпечення інвестиційної діяльності та стимулювання конкретних інвестиційних проектів.

Важко зробити однозначні висновки відносно того, чи можна, збільшивши інвестиції, досягти стійкого зростання. Та одне незаперечне: важливий не просто рівень інвестицій, а їхні якість та ефективність розміщення. Це забезпечується створенням сприятливого економіко-правового середовища для інвестування.

Вже на початку 80-х років став відчутним негативний ефект "викручування рук" щодо іноземного інвестора. Країни-реципієнти переконалися, що така політика гальмує розвиток наукомістких технологій і, відповідно, підриває позиції місцевих виробників-експортерів. яким украй потрібна сучасна технологічна база для успіху в жорсткому конкурентному середовищі світового ринку. Тому більшість нових індустріальних країн значно лібералізували систему регулювання інвестиційного процесу, аби підвищити заінтересованість транснаціональних корпорацій в експорті технологій, а також створили умови для найефективнішого використання інвестицій у національній економіці.

Передусім були законодавчо визначені пріоритетні галу зі (програми) економіки, в яких діяльність іноземних компаній особливо заохочувалася. Галузевий або програмний підходи передбачають сприяння підприємницькій діяльності іноземного капіталу в країні (або окремих її регіонах). Така практика характерна, зокрема, для Філіппін і може бути активно використана в Україні (правову основу вже створено - Закон України "Про державну програму залучення іноземних інвестицій в Україну"). Водночас у Бразилії, Єгипті. Малайзії. Мексиці, Сінгапурі тощо застосовували функціональний підхід, згідно з яким за певними критеріями на рівні підприємств (передова технологічна база, підготовка місцевого персоналу, використання вторинної сировини і т. д.) конкретний проект відносили до певної пріоритетної групи. Цей досвід доцільно було б використати при формуванні промислових кластерів.

Державна політика підтримки інвестиційного процесу в країні мас забезпечувати відповідність між засобами цієї політики і національною метою ("ідеєю") держави щодо економічного зростання, піднесення добробуту громадян, бажаних темпів інфляції й платіжного балансу держави. На думку багатьох економістів, динаміка інвестиційного процесу с до певної міри інтегральним показником оптимальності економічної політики, який демонструє успіхи (або навпаки) органів влади у проведенні промислової й соціальної політики, що реалізується завдяки системі узгоджених фінансових і податкових заходів.

Державні органи регулювання сфер і об'єктів інвестування визначають загальні вимоги до їх вибору, а також формують головні напрями інвестування. Часом досить важко встановити безпосередній зв'язок між інструментами й цілями державної політики підтримки інвестиційного процесу. Тому для країн з перехідною економікою є сенс визначати проміжні цілі, але такі цілі мають бути надійно пов'язані з кінцевою метою національної промислово-інвестиційної політики, правовою базою та інституалізацією ринку. Спочатку, наприклад, можна зосередитися на відпрацюванні інструментів валютно-фінансової або кредитно-грошової політики.

Очевидно, що головною метою економічної політики України є закріплення, примноження, диверсифікація вітчизняних порівняльних і конкурентних переваг у різних галузях і сферах економіки, що в умовах її відкритості становить головний ресурс вирішення і поточних, і стратегічних соціально-економічних проблем.

Створення сприятливого інвестиційного клімату у країні потребує чіткого правового регулювання інвестиційної діяльності.

Основу національного режиму інвестиційної діяльності становить валютно-фінансове та податкове регулювання інвестиційного процесу. Головними параметрами фінансово-правового регулювання с рівень та стабільність оподаткування прибутку інвесторів, а також система преференцій (наприклад, податкові пільги).

Під час вироблення інвестиційної політики для індустріальних країн з перехідною економікою державна влада неодмінно має враховувати низку факторів. Умовно їх можна поділити на "внутрішні", які відбивають стан національного економіко-правового середовища країни, і "зовнішні", які віддзеркалюють характер тих умов регіональних та світового ринків, які опосередковано впливають на реалізацію інвестиційної політики держави.

Своєчасне й адекватне економічному станові суспільства законодавче забезпечення інвестиційної діяльності є однією з найважливіших умов реалізації державної інвестиційної політики.

Схожі статті




Україна і світове господарство - Філіпенко А. С. - Методи, форми та інструментарій державної інвестиційної політики

Предыдущая | Следующая