Теорія нотаріального процесу - Фурса С. Я. - 12.1.4. Посвідчення факту про передачу заяв фізичних і юридичних осіб, нотаріуса іншим фізичним і юридичним особам (п. 17 ст. 34 Закону)

При посвідченні даного факту нотаріус має керуватися Загальними правилами вчинення нотаріальних дій, Правилами ведення нотаріального діловодства (надалі - Правила) та спеціальними правилами, які поширюються лише на вчинення даного провадження.

Необхідність передачі заяви фізичної або юридичної особи іншій фізичній або юридичній особі може виникнути за різних життєвих обставин. Але за загальним правилом така необхідність виникає, якщо заінтересовані особи хочуть мати безспірні докази факту передачі заяви. Така форма нотаріальної послуги повинна відрізнятися від відправки аналогічної заяви поштою тим, що має здійснюватися юридично "грамотно", а також мати офіційно визначений правовий зміст і передбачені випадки застосування.

У попередньому матеріалі йшлось про те, що в деяких випадках нотаріус вправі користуватися власним статусом і в інтересах заявників може звертатися з відповідними заявами (попередженнями) до громадян та юридичних осіб. Оскільки цей теоретичний висновок не набув законодавчого закріплення" то сьогодні нотаріусу не рекомендується за вчинення цієї дії отримувати із заявників гроші, хоча за змістом така нотаріальна дія передбачає відповідну оплату. Тому пропонується розцінювати звернення нотаріуса до третіх осіб правочину як юридичну консультацію, вартість якої має оплачувати заявник. Отже, на нашу думку, заяви громадян та юридичних осіб, відповідно до ст. 5 Закону, можуть супроводжуватися роз'ясненнями прав та наслідків вчинюваних дій і відправлятися із зворотними повідомленням до нотаріуса про отримання особою даної заяви. Тобто нотаріусу необхідно встановити правовий зміст заяви і визначити матеріальні та процесуальні аспекти її передачі.

Заяви можуть передаватися, якщо необхідна наявність доказів повідомлення учасників спільної часткової власності про продаж частки в спільному майні та інших випадках, пов'язаних зі спільною власністю. Тому в таких заявах необхідно роз'яснювати насамперед процесуальні строки, які надаються особі для відповідного реагування. Оскільки в цьому випадку може видаватися свідоцтво про передачу нотаріусом третім особам заяви продавця, то необхідно, щоб існували відповідні докази отримання цієї заяви саме тією особою, до якої вона була направлена. Отже, відповідним доказом має бути власноручний підпис адресата на зворотному повідомленні.

У попередньому матеріалі йшлося про необхідність узгодження внесення змін до Єдиного реєстру доручень з іншими нотаріальними діями, а саме про те, що процес передоручення та припинення дії доручення може супроводжуватись повідомленням заінтересованих осіб шляхом передання заяви через нотаріуса. Тобто в цій правовій ситуації законом встановлена необхідність лише повідомити особу, яка надала доручення, про передоручення її повноважень, та особу, якій видана довіреність, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими видана довіреність, у разі скасування доручення. Однак в цьому випадку можливість вчинення нотаріусом нотаріальних дій не залежить від згоди на це третіх осіб, а ставиться умова лише про обов'язкове їх повідомлення. Отже, в цьому випадку і процес передачі відповідної заяви не має перешкоджаючого правового змісту, тобто у разі залишення відповідної заяви адресатом без уваги нотаріус вправі вчиняти нотаріальні дії.

Крім того, до юридично вагомих належать й заяви (повідомлення) спадкоємців про відкриття спадщини (ст. 63 Закону), які також мають супроводжуватися відповідним роз'ясненням їхніх прав.

Приймаючи до передачі заяву, надану громадянами або юридичними особами, нотаріус має перевірити її зміст, оскільки йому надано право передавати заяви, які не суперечать закону і не містять відомостей, що порочать честь і гідність людини.

Заяви мають подаватися належним чином оформленими, не менше ніж у двох примірниках, один з яких може передаватися поштою із зворотнім повідомленням або особисто адресатам під розписку. Для виконання цієї нотаріальної дії в структурі нотаріальної контори доцільно мати посаду кур'єра. В деяких випадках заяви можуть передаватися також з використанням технічних засобів, якщо вони дозволяють отримати повідомлення про отримання заяви. У цьому випадку другий примірник заяви повертається особі, яка її подала. Отже, постає питання про необхідність узгодження із заявником питань про засоби, вартість і час передання заяви.

З вищенаведеного можна зробити висновок, що слід розрізняти такі види заяв:

1. Особиста заява заявника, яка складає окреме самостійне провадження, тобто не пов'язана із іншими провадженнями - передача заяв правового змісту до іншої особи.

2. Заява (офіційне звернення, повідомлення) особи або нотаріуса до іншої особи, яка за своїм процесуальним значенням свідчить про повідомлення іншої особи про вчинені або вчинювані нотаріальні дії.

3. Заява (офіційне звернення, повідомлення) особи (у цьому разі супроводжується консультацією нотаріуса) або нотаріуса особисто до іншої особи, яка за своїм процесуальним значенням має повідомити іншу особу про право нотаріуса вчинити нотаріальні дії, якщо особа не вживатиме заходів, передбачених законом, у разі існування в неї заперечень проти вчинення нотаріальної дії.

Як бачимо, нотаріус також може бути суб'єктом передання таких заяв з власної ініціативи, хоча про це не йдеться у п. 17 ст. 34 Закону.

Оскільки для другого та третього виду заяв властивий характер спільного провадження з іншими видами проваджень, тобто в цьому випадку вона є не окремим провадженням, а складовою нотаріального процесу (див. теоретичну модель нотаріального процесу), може виникнути питання про оплату цього провадження. На думку авторів, оплата цієї нотаріальної дії має здійснюватися окремо, незважаючи на те, що вона входить до єдиного нотаріального процесу, що можна пояснити її необов'язковим характером для всіх процесів.

На прохання особи, яка подала заяву, їй видається свідоцтво про передачу заяви (п. п. 4.1 п. 4 гл. 20 Порядку), яке за змістом має відповідати вимогам форми № 22 Правил, тобто у свідоцтві міститься короткий зміст заяви.

На нашу думку, особа може попросити нотаріуса не зразу видати їй свідоцтво про передачу такої заяви, а після отримання ЇЇ адресатом. Тому у свідоцтві доцільно викладати не лише зміст переданої заяви, а й одержаної на заяву відповіді або те, що відповідь у встановлений у заяві строк не надійшла.

Передача заяви та видача свідоцтва про передачу заяви (форма 26 Правил) є самостійними нотаріальними діями і реєструються у реєстрі нотаріальних дій під окремими номерами.

Витрати, пов'язані з поштовою пересилкою заяви, послугами кур'єра чи з використанням технічних засобів, оплачуються заявником окремо від оплати нотаріального провадження.

Похожие статьи




Теорія нотаріального процесу - Фурса С. Я. - 12.1.4. Посвідчення факту про передачу заяв фізичних і юридичних осіб, нотаріуса іншим фізичним і юридичним особам (п. 17 ст. 34 Закону)

Предыдущая | Следующая