Спеціальні та галузеві соціології - Пилипенко В. Є - Релігія і політика

Дві основні інституції сучасного світу є уособленням земної та божественної влади. Для обох спокуса панування стоїть надзвичайно гостро, тому боротьба за перше слово визначати долю країни продовжується й досі. За історичні періоди існувало чотири напрямки розвитку державно-церковних стосунків: перший - держава є єдиним апаратом влади та примусу, другий - правлячий монарх визнає за певним віросповіданням статус офіційно-державного, третій - відділення церкви від держави і розподіл влади над земними справами і духовними, четвертий - божественні закони керують державою.

Державно-церковні відносини - це сукупність форм взаємозв'язку між інститутами держави та інституціональними релігійними утвореннями, що історично склалися та змінювалися. В їх основі закладено законодавчо закріплені уявлення про місце релігії та Церкви в житті суспільства, їх функції, сфери діяльності та компетенції всіх суб'єктів цих відносин. З іншого боку, на ці стосунки впливають ідеї й уявлення віруючих громадян й різних релігійних об'єднань про їх бажану спрямованість і характер. Демократичні держави, на відміну від тоталітарних (особливо з сильним громадянським суспільством), намагаються враховувати інтереси віруючих різних релігійних об'єднань таким чином, щоб волевиявлення одного не ущемлювало волі іншого громадянина або невіруючого.

Релігія і політика

Релігія і церква можуть виступати суб'єктами політики, які через соціально-політичні доктрини впливають на суспільство в цілому і соціальні групи зокрема. Релігійні орієнтації щодо правильного устрою суспільного життя є підгрунтям політичних дій як особистості, так і суспільних рухів, партій тощо. Політична сторона може бути представлена як знеособленими суб'єктами поличних процесів - державою, політичними організаціями, партіями, рухами тощо, так і персоніфікованими - президентом держави, лідерами політичних угруповань, політичною елітою тощо.

Взаємодія держави і церкви як соціальних інститутів регулюється конституційно-правовими нормами. Правовий статус церкви в системі державного устрою може визначатися як

- офіційно узаконена і панівна церква (державна церква);

- конституційно визнана традиційна релігія (конфесія) в суспільстві;

- конституційно узаконене відокремлення церкви від держави і школи.

Церква історично вплетена в систему політичної діяльності, Що проявляється в масових суспільно-політичних рухах, підтримці або протистоянні політичній еліті, мобілізації віруючих щодо вирішення суспільно значимих проблем, впливі на відносини парафіян із суспільством, формуванні політичного або аполітичного світогляду.

Схожі статті




Спеціальні та галузеві соціології - Пилипенко В. Є - Релігія і політика

Предыдущая | Следующая