Соціологія - Жоль К. К. - Соціальне тлумачення релігійного відчуження Л. Фейєрбахом

Фейєрбах був останнім видатним представником класичної німецької філософії. З його іменем пов'язані підведення останньої риски під історією традиційного матеріалізму Нового часу та безкомпромісна критика ідеалістичних філософських систем. Слід підкреслити, що Фейєрбах був одним з найкращих знавців богослов'я свого часу.

Використовуючи поняття "відчуження", дуже популярне серед представників класичної німецької філософії, Фейєрбах доводив, що релігія аж ніяк не є свідомою оманою мас, як помилково вважали деякі просвітники. Згідно з його вченням, Бог релігії є те, ким людина хоче бути, тобто Бог є ідеал людського існування за нелюдських умов земного життя. Таким чином, релігія має реальний життєвий зміст, її коріння слід шукати на землі, а не на небі.

Якщо Гегель розумів відчуження як продуктивну діяльність працюючої людини, результати якої стають загальним надбанням, то Фейєрбах змістив наголоси, запропонувавши розуміти відчуження як самовідчуження людини, як відчуження людиною своєї сутності. Останнє має місце у релігії.

На думку Маркса, безперечна заслуга Фейербаха полягала передусім у тому, що йому вдалося показати земне коріння релігії. Але оскільки вій розглядав людину як особливу природну істоту, підпорядковану законам природи, а не суспільства, то соціальна сутність релігії залишилася для Фейербаха нерозгаданою загадкою.

Ідея відчуження, використовувана для пояснення феномена релігії, була своєрідно витлумачена у працях німецьких психологів XIX ст., які замінили поняття "відчуження" такими психологічно навантаженими поняттями, як "об'єктивація", "проекція", "персоніфікація" тощо.

Наступний кроку цьому напрямі зроблено представниками психоаналізу. Вони намагалися витлумачити релігійні почуття у термінах вчення про несвідоме. Наприклад, австрійський невропатолог, фундатор психоаналізу 3. Фрейд інтенсивно розробляв ідею про витіснені (немовби відчужені) у підсвідомість сексуальні комплекси, які, проникаючи потім у свідомість, набувають невластивого їм вигляду (релігія, мистецтво тощо).

У XX ст. завдяки значним успіхам психологічної науки набули поширення погляди, згідно з якими психологічне пояснення релігії є ефективнішим за будь-яке інше. Навряд чи хто-небудь із сучасних вчених заперечуватиме, що психологія допомагає поглибити та розширити знання про ті механізми психіки, які у певних ситуаціях спрацьовують на користь так званого релігійного почуття. Але було б явним перебільшенням обмежуватися тільки психологією у поясненні сутності релігії або ж відводити психології домінуючу роль.

Феномен "забобонного мислення"

Цікавим зразком аналізу психологічного чинника, який сприяє дезорієнтації свідомості, є праця відомого радянського філософа К. Р. Мегрелідзе "Про поширені забобони та "пралогічний" спосіб мислення".

Полемізуючи з французьким філософом та психологом Л. Леві-Брюлем, Мегрелідзе писав, що забобони поширюються переважно серед людей, поставлених у цілковиту залежність від зовнішніх обставин, які не можна контролювати. За таких умов навіть культурні люди можуть засвоїти низку безглуздих забобонів, тобто почнуть виявляти тип мислення, цілком подібний до магічного, який Леві-Брюль вважає виключно долею первісних дикунів. І це трапляється не тому, що у інтелігентів XX ст. раптово прокидається спляча психіка дикуна з його містичними ідеями та "колективними уявленнями", а тому, що вони справді наново починають "магічно" будувати свої думки й вірити у них. Якби люди не пам'ятали й не знали ніяких традиційних забобонів, вони за цих умов все одно почали б імпровізувати їх, що ми й спостерігаємо у дійсності. Пояснюється це тим, що людина, наділена достатньо розвиненою свідомістю, потрапляючи в екстремальні ситуації, де вибір засобів життєзабезпечення практично зведено до нуля, намагається заспокоїти себе ілюзіями.

На думку Мегрелідзе, забобони властиві переважно представникам певних професій та роду занять (мисливці, рибалки, моряки, гравці в азартні ігри та ін.), оскільки у цих видах діяльності чинник випадковості відіграє важливу роль і відсутня впевненість, що певна дія неодмінно приведе до поставленої мети.

До цього можна додати, що забобони та потяг до містики зустрічаємо у тієї частини інтелігенції, яка об'єктивно поставлена у ситуацію пасивних споживачів культурних цінностей і, погано орієнтуючись у складних проблемах сучасного соціально-політичного та економічного життя, намагається на свій кшталт виявити культурну активність.

Зазначений тип "забобонного" мислення народжується не сам із себе, він визначений специфічними особливостями структури людського досвіду, передусім, відсутністю можливості певних указівок стосовно виконання відповідних дій, від яких залежить досягнення бажаних результатів. У досвіді з хаотичною структурою дій свідомість поставлена перед хаосом випадковостей. Це вкрай ускладнює завдання, які вона покликана розв'язувати. Якщо завдання виявляються принципово нерозв'язними для певної свідомості, то вона починає встановлювати зв'язки між речами не у площині реальних залежностей, а у площині цілковито довільних відповідностей; перебуваючи при цьому в панічному стані.

Наприклад, людина є невиліковно хворою. Сучасна медицина не в змозі їй зарадити. Будучи здоровою, вона скептично ставиться до знахарів-шарлатанів, але, потрапивши у безвихідну ситуацію, ця людина, всупереч своїм переконанням, починає хапатися за соломинку хоча б для того, щоб придушити почуття страху. Для пояснення того, що відбувається, нема потреби у вигадуванні богів, дияволів, особливих трансцендентних сил тощо.

Як відзначав Мегрелідзе, характеристика так званого магічного мислення зайвий раз підтверджує те добре відоме філософам положення, що об'єктивний склад та будова соціального досвіду визначають форму людського світосприйняття та світовитлумачення.

Схожі статті




Соціологія - Жоль К. К. - Соціальне тлумачення релігійного відчуження Л. Фейєрбахом

Предыдущая | Следующая