Соціологія - Танчин I.3. - Розділ 4. СУСПІЛЬСТВО

Тема 4.1 СУСПІЛЬСТВО ЯК СИСТЕМА
4.1.1. Поняття суспільства

Людина - це соціальне явище. У тому сенсі, що поведінка людини визначається не біологічно (інстинктом), а під впливом інших людей, визначається певним типом культури. Люди пов'язані між собою численними ниточками соціальних взаємодій і стосунків, деякі з них є стійкими, а інші - виникають спонтанно.

Суспільство - це сукупність усіх видів взаємодії та форм об'єднання людей, що склалися історично, в якій знаходить вияв їх взаємозалежність один від одного.

Людей у суспільство об'єднують головним чином три ознаки - спільна культура, спільна територія та спільна ідентичність:

Спільна культура, що передається з покоління в покоління, дає їм спільні цінності, норми, "зразки життя";

Спільна територія, яку вони вважають своєю, дає їм спільний простір, місце, де вони можуть на практиці реалізовувати свої культурні взірці;

Спільна ідентичність, тобто усвідомлення своєї приналежності до певної спільноти, виникає внаслідок відчуття людиною своєї причетності до носіїв певної культури, що реалізовується на певній території.

Суспільство є системою.

У спеціалістів із системного підходу найважливішими ознаками системи є такі: цілісність, наявність двох або більше типів зв'язків (просторових, функціональних, генетичних та ін.), структура, наявність рівнів та ієрархії рівнів, управління, ціль, самоорганізація, функціонування і розвиток. Усі ці системо утворювальні фактори властиві суспільству.

Соціальна система - цілісне утворення, головним елементом якого є люди, їх зв'язки, взаємини та взаємодії, а також соціальні інститути та організації, соціальні групи, спільноти, норми і цінності.

Суспільство є системою, яка сама відтворюється. Самовідтворення є об'єктивною властивістю соціальної системи - хоча вона відтворюється через взаємодії людей, але цей процес не визначається бажаннями окремих людей.

Відтворюючи себе, суспільство не тільки зберігає свою цілісність, але й змінюється. Виникають нові структурні елементи, норми і цінності. Тобто самовідтворення це не самоповторення, а підтримання самоідентифікації суспільства, збереження загальних принципів його організації, якими воно відрізняється від усіх інших соціальних систем.

У філософській та соціологічній думках виділяють три різновиди системних уявлень про суспільство: системно-механічне; системно-органічне; синтетичне (поєднує риси перших двох). Кожне з цих уявлень відрізняється від інших тим, що його представники переконані в тому, що суспільству одні системо утворювальні фактори властиві, а інші - ні.

Системно-механічне уявлення.

Під впливом механіки (і фізики взагалі) представники цього напрямку намагалися звести закономірності функціонування і розвитку суспільства до механістичних закономірностей. Вони намагалися пояснити світ, не вдаючись до понять "ціль" або "кінцева причина". Прихильники системно-механічних уявлень не вважали, що "ціль" або "кінцева причина" притаманні суспільству і тому не ставили за мету продукування теорій, які б оцінювали розвиток суспільства, виходячи із його цілей. Вони в основному концентрували свою увагу на вивченні причинно-наслідкових явищ: одна подія зумовлена іншою, інша - ще іншою і так далі. Суспільство вони вважали чимось подібним до механічного агрегату.

Відомим представником механіцизму вважають італійського вченого Вілфредо Парето (1848-1923). Він вважав, що суспільство є своєрідним механізмом, який збудований з атомів - людей. Вони становлять систему, що складається з окремих елементів, які взаємопов'язані і впливають один на одного. Ці елементи неоднорідні. Кращі складають еліту, яка керує суспільством. Рівновага в системі забезпечується циркуляцією еліти: кращі з представників низів можуть підніматися догориі входити в еліту, а ті члени еліти, які деградують - опускаються донизу. Зміна еліт може відбуватися через кооптацію елітою до своїх лав представників нижчих класів, якщо ж ні, то оновлення еліти відбувається завдяки соціальній революції, увесь сенс якої, згідно Парето, полягає у персональній заміні правлячої еліти.

Існують також "енергетичні", "термодинамічні" та інші форми механіцизму, які відповідали певним етапам розвитку фізики.

Системно-органічне уявлення. Представниками цього напряму в соціології є Огюст Конт, Герберт Спенсер.

Системно-органічне розуміння суспільства з'явилося під впливом Чарльза Дарвіна та інших відомих біологів-еволюціоністів XIX ст. Поняття організму в той час стали уявляти ключем до наукового пояснення законів природи; ідеї, які грунтувалися на атомістичній традиції, у XIX ст. стали розглядати як застарілі. Скажімо, на думку Огюста Конта, індивіди тільки думають, що вони діють відповідно до "своїх особистих імпульсів", насправді ж вони постійно беруть участь у загальному розвитку, як правило, не задумуючись про це. Огюст Конт постійно підкреслював примат суспільства над індивідом, а слова "індивід", "індивідуальний" у його творах, зазвичай, мають зневажливий відтінок.

"У політиці системно-органічна точка зору призводила до возвеличення суспільства на противагу індивідові. Це гармоніювало зі зростаючою могутністю держави, а також із націоналізмом, який міг звернутися до дарвінівського вчення про виживання найсильніших, застосовуючи його вже не до індивідів, а до націй" (Бертран Рассел).

Суспільство, вважають прихильники системно-органічного напряму - це своєрідний організм, система, яка перебуває у постійному розвитку подібно до живого організму. Наприклад, у процесі свого розвитку суспільство "нарощує масу" (зростає кількість населення, матеріальні ресурси); суспільство має свою "нервову систему" (шляхи сполучень та інші засоби комунікацій), "м'язи" (силові структури - армія, поліція), "мозок" (УРЯД, парламент), "кровоносну систему" тощо. Петро (Петер) Лілієнфельд (1829-1903) - німецький соціолог, який живі працював в Росії, вважав, що торгівля виконує в суспільстві ті ж функції, що і кровообіг в організмі, а функції уряду аналогічні функціям мозку. Австрійський вчений Альберт Шеффле (1831-1903) у праці з характерною назвою "Будова і життя соціальних тіл" аналізував економічне життя суспільства як пряму проекцію обміну речовин в організмі. Пов'язані один з одним органи, утворюють систему єдиного організму. Якщо якийсь орган перестає функціонувати, або дає збої, організм не може функціонувати нормально і може взагалі вийти з ладу.

Синтетичне уявлення.

Представником синтетичного підходу до розуміння суспільства був, наприклад, Еміль Дюркгейм, який вважав, що примітивні суспільства відрізняються "механічною солідарністю", у них колективна свідомість і колективні уявлення діють як репресивна сила, що згуртовує індивідів у суспільство. Із зростаючим розподілом праці, репресивність колективної свідомості послаблюється і зростає сила так званої органічної солідарності - тобто індивід починає усвідомлювати свою залежність від суспільства, яка раніше підтримувалася лише завдяки репресивним засобам до людей з боку держави.

Німецький соціолог Фердинанд Тьонніс (1855-1936) виділяв два типи соціальних спільнот - "гемайншафт" ("органічна" община притаманна традиційному суспільству) і "гезельшафт" ("механічне" суспільство, яке постало волюнтаристським, раціональним шляхом). Основні відмінності між ними такі:

У традиційному суспільстві, в спільноті - "гемайншафт" люди живуть відповідно до своїх общинних обов'язків, тоді як суспільство типу "гезельшафт" грунтується на прагненні до особистої вигоди;

"гемайншафт" опирається на традиційні звичаї, а "гезельшафт" - на формальні закони;

Для "гемайншафту" властивий розподіл праці за статевовіковими ознаками, для "гезельшафту" - на професійно-кваліфікаційній основі, пов'язаній з освітою і досвідом роботи;

Для "гемайншафту" властива примітивна система управління спільнотою, для "гезельшафту" - складна, із виділенням спеціальних інститутів управління, спеціалізованих органів для різних галузей суспільного життя: економіки, політики, територіального, місцевого самоуправління.

Схожі статті




Соціологія - Танчин I.3. - Розділ 4. СУСПІЛЬСТВО

Предыдущая | Следующая