Соціологія - Сірий Є. В. - 3. Символічний інтеракціонізм

Серед парадигм сучасної соціології чільне місце займає символічний інтеракціонізм - теоретично-методологічний напрям у західній соціології та соціальній психології, що зосереджується на осмисленні та аналізі соціальних взаємодій, переважно в їх символічному змісті.

Символічний інтеракціонізм грунтується на переконанні, що природа людини і упорядкованість суспільного життя є продуктом соціальної комунікації, повсякденної взаємодії людей, постійного взаємного пристосування. Соціальну взаємодію (інтеракцію) при цьому розглядають як таку, що відбувається не безпосередньо (за схемою стимул-реакція), а опосередковується певними символічними засобами, яким кожен учасник взаємодії надає відповідного значення. Символічними посередниками взаємодії здебільшого є слова, але виконувати цю функцію можуть будь-які предмети або дії (наприклад, вираз обличчя, жест тощо). Найпростішим прикладом може бути мовне спілкування: на очікувану реакцію можна сподіватися лише в тому разі, якщо співрозмовники надають своїм словам однакове значення. Мови (усні, письмові їх форми, графічні тощо) є надзвичайно складними системами символічних засобів людської комунікації. Крім мов, люди творили ще й безліч інших символічних систем, без використання яких не можна уявити собі суспільного життя і які організовують досвід людей, допомагають координувати спільні дії, підтримують згуртованість суспільства.

Таким чином, сутність символічного інтеракціонізму - в аналізі символічних аспектів соціальних взаємодій. Причому велику увагу приділяють основному символічному засобу взаємодії - мові.

Соціальний символ є необхідним елементом виконання будь-якої соціальної ролі, без якої говорити про взаємодію абсурдно. За соціальними символами стоїть співвіднесення особою власних дій із соціальними нормами та взірцями поведінки. Знаючи соціальні символи як знаки взаємодії, можна вивчати його особливості.

Досить вдало інтерпретував символічний інтеракціонізм американський соціолог Нейл Смелсер. Він зазначає, що люди не реагують несвідомо безпосередньо на взаємодії зовнішнього світу, як тварини на будь-які стимули. Натомість, люди надають певного значення отриманим стимулам і реагують великою мірою на ці значення або символи, а не на самі стимули. В числі символів, на котрі реагують люди, можуть бути: мова, окремі слова, предмети, дистанція, на якій спілкуються люди, вирази їх обличчя та вчинки.

Минулий досвід людини і взаєморозуміння того, що означають певні символи, як правило, на думку вченого, полегшують спілкування людей. Прихильники теорії символічного інтеракціонізму спостерігають дії людей у звичайних обставинах, форми, які люди надають своїм діям, і те, чому вони це роблять.

Сучасні концепції символічного інтеракціонізму розвивалися в результаті засвоєння та перероблення ідей Дж. Міда. Його прихильники (Г. Блумер, І. Гофман, Т. Шибутані, А. Леві-Строс та ін.) дотримувались головної тези: соціологія має за об'єкт дослідження процес символічної взаємодії - інтеракції індивидів у суспільстві, яка розуміється переважно як "система комунікацій міжособистісного спілкування". На їхню думку, соціальний світ, як і особистість, є продуктом рольової взаємодії між людьми на основі узагальнених символів. Таким чином, соціальний світ наповнений суб'єктивністю і являє собою через смислову призму - організований світ культури. Причому ця система значимих символів відіграє роль "скрепи" соціального порядку.

Дана "символічна взаємодія" між людьми в повсякденному житті акцентує увагу на комунікативних формах - мові, інформаційних процесах, засобах зв'язку та ін. З цього виходить, що процес взаємної інтерпретації, яку надають люди сприйнятим символам і виробам загальних визначень, необхідних для взаємного розуміння, являє собою елементарну "клітинку" соціального життя.

Людське суспільство, згідно з ідеями Г. Блумера (США), виступає різностороннім соціальним процесом, в якому люди зайняті побудовою спільних дій, з метою вирішення наявних ситуацій. В даному теоретичному напрямі виявляються дві школи символічного інтеракціонізму - чиказька та айовська. Прихильники першої, вивчаючи взаємодії, роблять акцент на процесуальній його стороні, представники іншої - на стабільних символічних структурах.

Соціальний процес розглядається соціологами як вироблення та зміни соціальних значень, які не мають суворої причинової обумовленості і більшою мірою залежать від суб'єктів взаємодії, ніж від об'єктивних причин. Соціальне середовище трактується як результат взаємодії людей, котрі використовують ті чи інші символи і значення для зміни цього середовища.

У рамках соціології символічного інтеракціонізму мали місце кілька підходів. Перший з них - так званий "драматичний підхід", розроблений І. Гофманом (спираючись на "психодраматичну модель" соціального світу Дж. Морено), - ототожнює елементи сценічної дії і соціальної взаємодії. Цей підхід опирався на теорію взаємодії як гру і перебував під дією соціально-психологічних та структурно-функціоналістичних теоретичних орієнтацій. В цій "версії" людина веде гру разом із іншими індивідами, а характер та процес їхньої взаємодії зумовлюється завдяки таким ототожненням, як: "сценарій", "аудиторія", "актор", "маска". Соціальний світ як драма має свій сценарій, в процесі гри актори виступають на сцені, де і відбуваються соціальні дії. Завдання "драматургічної" соціології в окремих випадках полягало у тому, щоб знайти шляхи, способи пристосування індивідів до "сценарних" умов соціальної системи.

Інший підхід є суто методологічним - рефлексивна соціологія, або "соціологія соціології", розроблена американським соціологом Ельвіном Гоулднером. Він припускав неминучість неточностей, хибності у соціологічних теоріях з тієї причини, що загальні уявлення про світ, які підсвідомо поділяють люди, і сукупність переконань, які властиві тій чи іншій групі людей, до якої входить і сам теоретик чи соціолог, - не збігаються одне з одним. А значить, постає питання: "чи здатна соціологія перебороти дану власну обмеженість, і які теоретичні та практичні озброєння повинен використовувати соціолог для корекції неточностей та перекручень, що неминуче виникають?". Таким чином, "соціологія соціології" представляє собою програму соціологічної діяльності, що автоматично коректує власну реалізаційну діяльність, критично оцінює та виправляє помилки, які виникають при освоєнні та пізнанні навколишнього світу.

Контрольне запитання:

1. Сучасні концепції символічного інтеракціонізму.

Схожі статті




Соціологія - Сірий Є. В. - 3. Символічний інтеракціонізм

Предыдущая | Следующая