Соціологія - Макеєв С. О. - Основні категорії "розуміючої соціології"

У творчості М. Вебера можна умовно виокремити два періоди. У перший він виступає насамперед як історик культури, що досліджує історичну дійсність у дусі неокантіанських "наук про культуру". У другий "період німецький учений розробляє концепцію "розуміючої соціології", здійснюючи перехід від історичного до соціологічного пізнання.

Соціологію М. Вебер визначає як науку, що намагається пояснити свій предмет - соціальну дію - на основі розуміння її. Розуміння для М. Вебера являє собою специфічну категорію, за допомогою якої можна пояснити людську поведінку. При цьому мається на увазі поведінка окремого індивіда або групи індивідів. Окремий індивід та його поведінка розглядаються як "клітинка" соціології, "атом" її, "найпростіша єдність", яка не підлягає роздрібненню. У своєму трактуванні розуміючої соціології М. Вебер посідає позицію номіналізму, або методологічного індивідуалізму. На його думку, такі поняття, як "держава", "суспільство", "феодалізм" та ін., позначають певні категорії спільної діяльності людей. Отже, завдання соціології полягає в тому, щоб звести їх до "зрозумілої" поведінки, тобто до поведінки окремих людей, І які беруть участь у цій діяльності.

Однак зрозуміти можна тільки таку поведінку, що має смисл для її суб'єкта. Отже, предметом розуміючої соціології є осмислена дія, дія, пов'язана із "суб'єктивно передбачуваним смислом". Звідси випливає соціологічно обгрунтована потреба "в інтерпретуючому розумінні свідомо орієнтованих людських дій". Таке розуміння, за М. Вебером, може бути або безпосереднім, або пояснюючим. Наприклад, ми безпосередньо "розуміємо" смисл правила 2-2 = 4 або гнівний спалах, що виявляється у виразі обличчя, ірраціональних жестах. До безпосереднього розуміння належать також дії лісоруба, людини, яка простягає руку до дверей, щоб закрити їх, мисливця, який цілиться, щоб влучити у звіра, та ін.

Із пояснюючим розумінням маємо справу тоді, коли "розуміємо" мотиваційно, який смисл вкладав у правило 2*2 = 4 той, хто його придумав і записав, чому він зробив це саме тоді, коли був зайнятий комерційною калькуляцією, демонстрацією наукового досліду, технічними розрахунками тощо. Порівняно з безпосереднім розумінням пояснююче розуміння являє собою вищий рівень пізнання людських дій. Воно орієнтоване не на з'ясування змісту самого акту дії, а на пізнання мотивів, якими користується індивід, виконуючи певний акт. У такому разі йдеться не про те, що індивіди роблять, а про те, чому вони це роблять.

У структурі людських дій німецький учений виокремлює особливий клас дій - соціальні дії. Соціальну дію він трактує як таку, що орієнтована на поведінку інших індивідів. Поведінка індивіда не є соціальною, якщо вона орієнтована тільки на речові об'єкти. Крім того, не всі типи взаємин людей мають, за М. Вебером, соціальний характер. Зіткнення двох велосипедистів, наприклад, не більш як пригода, подібна до явища природи. Водночас намагання будь-кого з них уникнути цього зіткнення є вже соціальною дією, тому що в цьому разі ми маємо справу з виявом орієнтованої поведінки одного велосипедиста щодо іншого.

Залежно від наближення соціальної дії до певної межі, за якою вона може бути названа осмислено орієнтованою, М. Вебер вирізняє чотири дії. Ближче всього до цієї межі, а найчастіше на самій межі, знаходяться традиційна та афективна дії. Далі від межі розміщуються раціональні дії, які М. Вебер поділяє на ціннісно-раціональну і ціле раціональну.

Традиційні дії грунтуються на тривалій звичці людей. Більшу частину їхньої повсякденної поведінки можна віднести до цього типу. В той же час у ряді випадків традиційна дія може наближатися або трансформуватися в афективну дію. Остання обумовлена афектами або емоційним станом індивіда. Часто ця дія виходить за межі того, що осмислено орієнтоване. В цілому традиційні й афективні дії нерідко межують, з одного боку, з поведінкою суто реактивною, несвідомою, а з іншого - з раціональною поведінкою, в рамках якої люди або вірять у самодостатню цінність незалежно від наслідків дії (ціннісно-раціональна дія), або осмислено добирають відповідні засоби для реалізації поставленої мети, враховуючи можливі наслідки (цілераціональна дія).

Ціннісно-раціональними є дії того, хто вірить у самодостатню цінність - релігійну, естетичну або будь-яку іншу, незважаючи на можливі наслідки. Цей тип дії завжди підпорядкований "заповідям" або "вимогам", у підкоренні яким вбачає свій обов'язок індивід. Цілераціональна дія властива тим індивідам, поведінка яких орієнтована на мету, засоби та побічні результати цієї дії. В цьому разі індивід діє не традиційно, не афективно, не за обов'язком, а на підставі осмисленого, раціонального розрахунку, співвіднесення достатності наявних засобів для досягнення поставленої мети, а також передбачення можливих побічних результатів такої дії.

На думку М. Вебера, цілераціональна дія є, по суті, лише граничним випадком, відносно якого інші зазначені типи дії завжди ірраціональні. Разом з тим усі веберівські типи соціальної дії являють собою сконструйовані для соціологічного дослідження "понятійно чисті типи, до яких більшою або меншою мірою наближається реальна поведінка" людей. Отже, тлумачення соціальних дій грунтується не на необхідності, а на ймовірності здійснення їх.

У цілому для категорій веберівської "розуміючої соціології" ("розуміння", "дія", "смисл" та ін.) характерна антипсихологічна спрямованість. Психологія, вважає німецький учений, взагалі не може бути основою розуміючої соціології, оскільки займається ірраціональною складовою поведінки людей, а не "раціоналістичним розумінням" її смислу. Внаслідок цього соціальні інститути і культурні значення не можна пояснити на основі психологічних факторів. Навпаки, саме соціальні інститути і культурні значення можуть сприяти поясненню психіки людей.

Схожі статті




Соціологія - Макеєв С. О. - Основні категорії "розуміючої соціології"

Предыдущая | Следующая