Соціологія культури - Юрій М. Ф. - 2.10. Рефлексія поняття "особистість" у роботах І. Канта

Новий час - це період не тільки подальшого виштовхування на задній план християнської релігії й експансії раціоналізму "в особі" точних (природничих) наук та інженерії, але і становлення єдиної європейської культури. Створюються спільні умови життя, подібні національні картини світу й інститути, найважливішим з яких поступово стає право. Уявлення про Розум, Свободу, Мораль покликані висловити нове відчуття людини в лоні єдиної європейської культури.

Уже в епоху Відродження постало кардинальне запитання: чи можлива самостійна поведінка (свобода особи), чи не ілюзія це. Можливо, людина настільки обумовлена обставинами і власною природою, що й поведінка завжди детермінована; розуміє вона це чи ні. Інша проблема, усвідомлена трохи пізніше, полягала в тому, що потрібно було зрозуміти, у яких стосунках самостійна поведінка знаходиться з соціумом і культурою. Було очевидно, що не будь-яка свобода йде на користь і здоров'я, деякі форми свободи людини діяли на культуру руйнівно.

Можна сказати, що у новоєвропейській філософії багато в чому під впливом теорій природного права й у руслі ідей лібералізму (Гроцій, Гоббс, С. Пуфендор, Дж. Локк) складається поняття свободи як політико-правової автономії громадянина. У такому розумінні свобода протиставляється нестримності і безмежній самостійності бажань... Свобода, розуміння якої обмежене тільки уявленням про особисту незалежність, самовільність і непідзаконність, легко, "вільно" проявляє себе в безвідповідальності, байдужості, егоїзмі, небезпечному анархічному бунтарстві - скасуванні будь-якого закону, що стоїть над індивідом, а в перспективі і тиранією, тобто самочинним зведенням одиничною волею в ранг закону для інших.

Канту "Основоположенні до метафізики і вдач" і "Критиці практичного розуму" намічає вирішення обох питань. При цьому він виходить з переконання, що свобода особи тоді руйнівна для культури, коли людина перестає орієнтуватися на "вічні закони розуму", під яким розуміється, з одного боку, остання владна інстанція, обережно ідентифікована Кантом з Богом, з другого боку - діяльність і мислення самих людей (у цьому розумінні виходить, що розум діє за допомогою людей, а останніх, але не як окремих емпіричних індивідів, а як членів людства, веде розум). Однак, як зрозуміти практично, чи орієнтуємося ми на розум, чи нам це тільки здається? Для цього, відповідає Кант, є дві речі - критика і метод. Тобто якщо людина буде критично ставитися до себе й інших, а також міркувати як діяти слушно, нарешті, якщо вона буде вислуховувати розум (згідно з обов'язком, підкоряючись моралі), то в цьому випадку вона буде вільною і стає особистістю.

"Дві речі, - пише Кант, - наповняють душу завжди новим, тим більше сильним подивом і благоговінням, чим частіше і триваліше ми міркуємо про них - це зоряне небо наді мною і моральний закон у мені... Другий починається з мого невидимого Я, з моєї особистості, і представляє мене у світі... безкінечно піднімає мою цінність як через мою особистість, у якій моральний закон відкриває мені життя, незалежне від тваринної природи...Мораль почалася з благородної властивості людської природи, розвиток і культивування якої обіцяли в майбутньому безкінечну користь, і закінчилась - мрійністю і марновірством... Але після того, як була, хоча і пізно, пущена в хід максима - заздалегідь гарненько обмірковувати всі кроки, які розум має намір зробити, і робити їх, тільки керуючись заздалегідь добре продуманим методом, судження про світобудову отримало зовсім інший напрямок і приводило до незрівнянно успішніших результатів... Йти цим шляхом і у вивченні моральних задатків нашої природи-у цьому зазначений приклад може бути дуже повчальним для нас і дати надію на подібний же благий успіх... Одним словом, наука (критично випробувана і методично апробована) - це вузькі ворота, які ведуть до навчання мудрості... охоронницею науки завжди повинна залишатися філософія".

Як можна осмислити це рішення? По-перше, Кант підтверджує, що поняття особистості, яке, він, по суті, уперше визначає, пов'язано із самостійною поведінкою ("свободою", "незалежністю від механізму всієї природи"). По-друге, особистість, за Кантом, - це не тільки свобода, але й обмеження її, тобто підпорядкування самостійної поведінки розуму і моралі, за якими проглядаються європейська філософія, право і благополуччя європейського людства. Але людство, розум і свободу Кант розуміє як однозначні та єдині, цілком відповідно до відчуття єдиної європейської культури.

Схожі статті




Соціологія культури - Юрій М. Ф. - 2.10. Рефлексія поняття "особистість" у роботах І. Канта

Предыдущая | Следующая