Риторика - Мацько Л. І. - Слово - наша зброя

Промова М. Рильського на IV з'їзді письменників 11 березня 1959 р.

Ми часто, дуже часто цитуємо слова Шевченка:

...Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

Ми всі знаємо з шкільних років слова великого Пушкіна, що поет повинен "глаголом жечь сердца людей". Ми охоче пригадуємо слова Лесі Українки: "Слово, чому ти не твердая криця". Ми раз у раз говоримо про слово як знаряддя поезії. Але не завжди ми з достатньою мірою у своїй творчій практиці розуміємо, що значить для поета, і не тільки для поета, а для людини взагалі, слово. Слово - це наша зброя.

Ми багато чого боїмося в мові, ми багато чого не робимо в мові, не дбаємо про мову і про фонетичну її красу, скажімо. Я, наприклад, читаю багато перекладів, багато оригінальних творів і бачу, як нічого не варт непоганому поетові чотири приголосних поставити в ряд, так що цього вголос читати не можна, лише про себе можна прочитати. І багато є таких випадків недбалого ставлення до мови.

Коли ми подивимося на історію російської літератури, то побачимо, що від Ломоносова і через Пушкіна до Маяковського аж до наших днів велась боротьба не тільки за чистоту, але й за багатство мови, як ця боротьба пронизує всю історію російської літератури. Ми знаємо, як Пушкін насміхався з тих критиків, які закидали йому "простонародність" мови в "Руслані і Людмилі". Ми знаємо, яку правильну позицію зайняв Пушкін у боротьбі між шишковістами і карамзістами, яку величезну роль у діяльності Пушкіна як основоположника російської літератури грала його боротьба за народну, красиву, багату мову.

А коли ви згадаєте висловлювання Маяковського про мову, то побачите, що Маяковський надавав надзвичайно великої ваги шуканням у мові, творчості в мові, навіть дерзновенності в мові.

Коли звернутись до творчості нашого Шевченка, стає зрозумілим що коли б Шевченко зупинився на тому етапі розвитку української мови, який був до нього,-на етапі Котляревського, Гулака-Артемовського, Квітки, - то це дуже йому заважало б відіграти ту роль, яку він як письменник, як поет-революціонер, як поет-пророк відіграв у нашій літературі. Згадаймо героїчну боротьбу Михайла Стариць кого за збагачення української мови, згадаймо, чим вона стала після Лесі Українки. Ви погодитесь зі мною, що все це зобов'язує нас більше дбати про чистоту мови художніх творів і її збагачення.

Я цими днями прочитав у журналі "Новий мир" статтю Подольського "Щедрість генія". Це стаття про мову великого російського і світового вченого Павлова. Виявляється, що Павлов був не тільки геніальним фізіологом, а й надзвичайним стилістом, який, виходячи з потреб висловити свою думку найясніше, найпростіше, найчистіше, використовував усі багатства російської мови. І те, що часто педанти-редактори у нас називають архаїзмами, і те, що в наших словниках звуть вульгаризмами і т. ін., - все це йшло на службу геніальній мислі Павлова, бо не тільки в художній літературі, а й у кожному слові людському увага до мови - доконечна річ для того, щоб думка знайшла свою справжню, кришталеву форму.

Мені аж ніяк не хотілось би завдавати прикрість українським поетам, прозаїкам і драматургам, але все ж гадаю, що мій заклик до ще більшої уваги до мови, як нашого найголовнішого письменницького знаряддя, не прозвучить марно.

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих - рідна мова,

Весняних пахощі листків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

Цареві блазні і кати,

Раби на розум і на вдачу,

В ярмо хотіли запрягти її, як дух степів, гарячу,

І осліпити, й повести

На чорні торжища незрячу.

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

В'язвили, кидали за грати,

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати.

І ти порубана була,

Як Федір у степу безрідний,

І волочила два крила

Під царських маршів грюкіт мідний, -

Але свій дух велично-гідний,

Як житнє зерно, берегла.

І цвіт весняний - літній овоч

На дереві життя давав,

І Пушкінові Максимович

Пісні вкраїнські позичав,

І де сміявсь Іван Петрович,

Тарас Григорович повстав.

Схожі статті




Риторика - Мацько Л. І. - Слово - наша зброя

Предыдущая | Следующая