Регіональна економіка - Манів З. О. - 17.1. Ресурсозбереження як чинник підвищення ефективності суспільного виробництва

17.1. Ресурсозбереження як чинник підвищення ефективності суспільного виробництва

У результаті виробничої діяльності використовуються різноманітні матеріали і природні ресурси для виробництва продукції, яка потрібна як для суспільства, так і для окремого споживача. Однак на сьогодні в більшості галузей народного господарства спостерігаються великі втрати окремих видів ресурсів, які нераціонально використовуються, перебувають у відвалах, займають великі території і забруднюють навколишнє природне середовище. Тому питання ресурсозбереження в економіці і розвитку народного господарства набуває великої ваги. Під ресурсозбереженням розуміють систему засобів, спрямованих на виробництво і реалізацію кінцевих продуктів із мінімальною витратою сировини і матеріалів та енергії на усіх стадіях технологічного процесу. У ринкових умовах господарювання все більш набуває чинності комплексний підхід до ресурсозбереження, який включає органічне поєднання технологічних, економічних і соціальних напрямків інтенсифікації використання ресурсів. Це складова загального поняття "екологізація виробництва", яке включає: стимулювання ресурсозбереження, пошук принципово нових джерел енергії, маловідходне виробництво, переробку відходів, а також процес виготовлення і використання товарної продукції. Сюди також входять, ощадливі витрати сировини, комплексне використання природних ресурсів, створення новітніх технологій, що забезпечують маловідходне виробництво, замкнуті цикли водообігу, утилізацію відходів.

Ефективність використання природних ресурсів оцінюється інтенсивністю природокористування, що визначається збільшенням кількості кінцевої корисної продукції на одиницю залученого у виробництво конкретного або інтегрального ресурсу чи питомими капіталовкладеннями на відтворення цих ресурсів.

Ресурсозбереження в широкому розумінні - це витрати усіх видів ресурсів на виробництво одиниці продукції. Воно визначає питому вагу використання сировини і матеріалів в собівартості одиниці продукції.

Вирішення проблеми ресурсозбереження означає: х збільшення випуску продукції при незмінній або меншій витраті матеріальних ресурсів;

Зниження собівартості виробленої продукції; х зростання чистого прибутку:

Більш повне використання виробничих потужностей і підвищення продуктивності праці;

Зменшення капітальних вкладень у видобувній галузі;

Поліпшення екологічної ситуації навколишнього середовища.

Результатом ресурсозбереження є також вивільнення з народногосподарського обігу первинних матеріальних ресурсів внаслідок їхньої заміни іншими матеріалами або відходами виробництва. Відходи, що виявляють реальні споживчі властивості, мають певну вартість, оскільки в них, на відміну від запасів природної сировини, вкладені витрати живої і матеріалізованої праці.

У виробничій діяльності галузей характерні два основні напрями підвищення їх ефективності:

Зростання виробництва продукції, необхідної для задоволення потреб споживачів на основі підвищення фондо-, електро - і енергооснащеності праці, що призводить до економії живої праці;

Ресурсозбереження, що включає раціональне використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів на базі застосування ресурсозберігаючих техніки і технології, удосконалювання організації виробництва і праці.

За даними статистики на кожного жителя Землі щорічно видобувається близько 20 т сировинних ресурсів, з котрих тільки 7 % використовується у кінцевому продукті, а решта маси йде у відходи.

Відходи виробництва, або вторинні ресурси - одне з основних джерел ресурсозбереження. Економічний ефект від використання вторинних ресурсів визначається за формулою:

Де Е - економічний ефект від використання вторинних ресурсів; Ц - ціна реалізації продукції, виробленої з вторинної сировини; С - собівартість одиниці продукції з вторинної сировини; И - обсяг виробленої продукції з вторинної сировини; К - капітальні вкладення в устаткування для переробки вторинної сировини;

ЕИ - нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень (він може дорівнювати 0,1-0,15).

З екологічної точки зору важливе не тільки зменшення кількості відходів, але й залучення їх повторно в господарське використання. Видобування корисних компонентів із відході в дає можливість заощаджувати вичерпні природні ресурси, залишаючи їх у земних надрах для майбутнього використання, а головне, що при цьому зменшується забруднення навколишнього середовища

В Україні кожна третя тонна сталі, кожна п'ята тонна кольорових металів і кислот, а також половина паперу і картону виробляється з вторинної сировини. Переробка вторинної сировини потребує в 4 рази менше капіталовкладень, ніж виробництво з первинної сировини, а питома вага капіталовкладень на збір і переробку металобрухту в 25 разів нижча, ніж виробництво металу з руди. Витрати електроенергії при виплавці алюмінію в 25 разів більші, ніж при переплавленні його з вторинної сировини.

У даний час макулатура покриває лише одну третю частину потреби в сировині для виробництва паперу. В той же час 1 т макулатури заощаджує 4,5 м3 деревини, 200 м3 води, у два рази зменшує витрати електроенергії.

Питання ресурсозбереження для України має винятково важливе значення. Нині, за даними статистики, на одиницю національного доходу витрачається більше, ніжу США: нафти і газу в 2,5 рази, енергії - у 2 рази, сталі і бавовни - у три рази, цементу - у 2,6 рази.

Найефективнішим шляхом вирішення проблеми ресурсозбереження є використання безвідходних та маловідходних технологій. Це потрібно враховувати ще й тому, що світові ціни на сировину постійно зростають. Безвідходна технологія - це практичне застосування найновіших досягнень науки і техніки, методів і відповідних коштів з метою забезпечення в межах людських потреб якнайраціональнішого використання природних ресурсів і енергії та захисту навколишнього середовища.

Маловідходна технологія - це спосіб виробництва продукції, за якого частина сировини і матеріалів переходить у відходи, однак шкідливий вплив на навколишнє середовище не перевищує допустимих санітарних норм. Ця технологія передбачає, щоб вироби мали відповідно тривалий термін служіння, після чого могли бути легко відновлені (відремонтовані), а після закінчення терміну користування поверталися в антропогенний ресурсний цикл з подальшою переробкою або знешкоджувалися та захоронялись як неутилізовані відходи.

У відповідності з закономірностями розвитку довкілля будь-яка природна система розвивається лише за рахунок використання матеріально-енергетичних та інформаційних можливостей навколишнього середовища. Абсолютно ізольований саморозвиток неможливий - це випливає із законів термодинаміки, на основі чого можна зробити висновок: абсолютно безвідходне виробництво неможливе. Тому поняття "безвідходна технологія" є умовним і наповнюється змістом залежно від розвитку і впровадження інноваційних досягнень техніки на певному історичному етапі.

У нинішніх умовах господарювання для найбільш ефективного ресурсовикористання та його збереження є комплексний підхід до переробки сировини. Цьому має сприяти створення територіально-виробничих комплексів (TBK) із замкненою структурою матеріальних потоків сировини і відходів усередині комплексу, включаючи комплексну переробку сировини. Такий комплексний розвиток сприятиме також ефективному і раціональному використанню енергоресурсів та енергозбереженню.

Схожі статті




Регіональна економіка - Манів З. О. - 17.1. Ресурсозбереження як чинник підвищення ефективності суспільного виробництва

Предыдущая | Следующая