Психологія - Трофімов Ю. Л. - Виразні рухи

Емоція не обмежується переживаннями, і ми лише умовно розчленовуємо її як цілісне психічне явище, аналізуючи окремо переживання та органічні прояви. Емоційні периферичні зміни охоплюють весь організм і дістають зовнішнє вираження. Вони проявляються у виразних рухах: у міміці (виразні рухи обличчя), пантоміміці (виразні рухи всього тіла) та голосових реакціях (інтонація і тембр голосу). Емоційні переживання виражаються не лише в сильних рухах, а й у мікрорухах (тремор, реакції зіниць). Так, Леонардо да Вінчі вважав, що певна міміка відповідає не лише переживанням горя чи радості, а й різним відтінкам цих переживань: брови й вуста по-різному рухаються залежно від причин плачу (рис. 47). Це також можна помітити, спостерігаючи плач-каприз і горісний плач.

Найвиразніше переживання виявляються в очах (існує близько 85 відтінків - живі, ніжні, холодні) і голосі (в печалі він глухий, у стресі покірний). Згадаймо відомий вислів Сократа: "Кажи, щоб я міг тебе бачити".

У повсякденному житті ми постійно користуємося зовнішніми виразними рухами для орієнтування в емоційному стані, настроях тих, хто нас оточує. Яке ж співвідношення існує між емоцією і виразними рухами? Вундт розглядав виразні рухи як фізичний корелят емоцій. Це відповідає теорії психофізичного паралелізму, згідно з якою виразні рухи виражають фізіологічну реакцію, яка супроводжує замкнений світ внутрішніх переживань, реально ж рухи пов'язані з внутрішніми органічними процесами.

Ч. Дарвін і І. Сєченов на основі спостережень і теоретичних узагальнень довели, що міміка, інші виразні рухи відображають стан нервової системи і залежать від емоцій. Дарвін підійшов до пояснення виразних рухів з біологічної точки зору: виразні рухи є рудиментарними проявами раніше доцільних дій. Дія - це не лише зовнішній вираз поведінки.

зміна зовнішнього вираження емоцій (міміки обличчя) за різних негативних переживань - від смутку, печалі (а) до страху (6) і жаху (в)

Рис. 47. Зміна зовнішнього вираження емоцій (міміки обличчя) за різних негативних переживань - від смутку, печалі (а) до страху (6) і жаху (в)

Як вважають біхевіористи, в дії розкривається внутрішній світ особистості та її ставлення до навколишнього світу. Тому дія є зовнішньою формою існування внутрішнього духовного світу особистості - виразні рухи не супроводжують емоції, а виступають зовнішньою формою їх існування.

Пояснення виразних рухів можна дати на основі психофізичної єдності, а не паралелізму. Виразні рухи - це складова, компонент емоційного факту, неминуче продовження самих емоцій. Діти не відділяють почуття від його вираження. Суб'єктивність взагалі і суб'єктивність емоцій (не існує об'єктивних корелятів любові чи ненависті і кожен кохає і ненавидить по-своєму) не заперечують єдності емоцій і виразних рухів. Чистої суб'єктивності не існує. Вона виявляє себе в тих чи інших формах об'єктивізації (для емоцій - у жестах, рухах, митах, міміці, органічних відчуттях). Об'єктивація емоційних переживань передусім відбувається в чуттєво-предметний діяльності, реальних формах спілкування і в самій свідомості людини. Людина свої емоції відчуває. Об'єктивація передбачає можливість пізнання емоцій іншими людьми. Спираючись на виразні рухи, ми розкриваємо ставлення суб'єкта до оточення, його емоційні переживання і духовний світ.

Виразні рухи мають індивідуальний характер. Ми сприймаємо особистісний фон, "висловлений" емоціями, проникаємо далі, за межі зовнішнього вираження. При цьому наше сприймання рухається від загального, що є в багатьох суб'єктивних станах, до однакового, що властиве представникам одного виду, аж до індивідуального. Психологічна особливість нашого ставлення до суб'єкта порівняно з об'єктом полягає в тому, що ми, розпредметнюючи емоційний світ іншого, не лише входимо в його світ, а через свої виразні рухи розкриваємо свій світ емоційних переживань.

Емоціям притаманна сигнальна функція. Вони можуть виснувати роль як внутрішнього сигналу (оцінна та спонукальна функції), так і зовнішнього сигналу (виразна функція). Зовнішнє вираження емоцій - це переведення переживань У відповідні рухи. Виразні рухи (жести, міміка, пантоміміка) сигналізують про гнів, радість чи роздратування, які знаходять свій вихід у відповідних діях. Виразні рухи й виразні дії збігаються: на радощах ми не розмахуємо люто кулаками і в гніві не даруємо ніжний поцілунок. Емоції сигналізують про ймовірні дії, визначаючи їхню спрямованість. Порушення збігу виразних рухів і дій простежуються при психічних за

дитина (а), підліток (б), дорослий (в), які говорять неправду

Рис. 48. Дитина (а), підліток (б), дорослий (в), які говорять неправду

Хворюваннях, коли виразні рухи не відповідають змістові переживань і діям. На вустах психічно хворих, що переживають горе і біль, застигає посмішка. Але виразні рухи можуть мати й довільний характер (рис. 48). Людина за допомогою певних виразних рухів намагається приховати свої емоційні переживання. Ми формуємо своє переживання, формуючи виразні рухи. У виразній функції, як ні в чому іншому, виявляється специфічність емоцій. Але не через фізіологію і не через розуміння емоцій як суб'єктивного стану і навіть не через ставлення суб'єкта до якихось явищ. Це - сукупність суб'єктивних та об'єктивних, тобто відображальних моментів, що об'єднуються в нашому переживанні в цілісний процес.

Схожі статті




Психологія - Трофімов Ю. Л. - Виразні рухи

Предыдущая | Следующая