Психологія - Трофімов Ю. Л. - 4.3.1. Оцінка і спонукання

4.3.1. Оцінка і спонукання

Афективна сфера (потяги, емоції, почуття і воля) пізнається особистістю через самоспостереження. Згідно із суб'єктивною психологією - це єдиний метод пізнання психіки взагалі, а такої її інтимної сфери, як емоційна - і поготів. Але ми не лише заглиблюємося у свої переживання, милуємось переливами наших почуттів, ми діємо на основі цих переживань. Афективна сфера психіки - це та, яка хвилює, рухає. Наші потяги можуть змінювати спрямованість наших дій. Наші переживання виявляються зовнішньо у виразних рухах, у зміні кольору обличчя. Наша воля втілюється в наших учинках Така об'єктивація виступає реальною основою не лише самопізнання, а й розкриття афективної сфери особистості за допомогою об'єктивних методів емпіричного дослідження.

Вплив потягів, емоцій, пристрастей на наші дії й наше життя незаперечний. Ми можемо наробити дурниць від образи і зламати свою долю. Переживання почуття провини - це найбільша кара для людини. Ірраціонально почуття провини може знаходити вихід і у хворобах. Людина своїми стражданнями немов розраховується за те, у чому вона винна, і їй стає легше. Ця плата - прояв нашої афективної сфери. Але людина не пасивна істота, вона може творити афективну сферу. А для цього треба з'ясувати функціональне призначення наших потягів, емоцій, почуттів, волі знання про їх існування ще не дає можливості керувати ними. Треба знати, яка функція їм відведена у взаємодії людини з реальним світом.

Одне із загальноприйнятих положень у психології емоцій - емоції виконують функцію оцінки.

Незалежно від того, як в історії психології трактувались емоційні явища - чи то як вид відчуттів (периферична теорія), чи суджень (інтелектуалістична теорія) - за ними завжди визнавалася здатність оцінювати, хоча й дискутувалося, що саме (речі - через потребу в них; дії - на шляху до мети; або відношення) і як саме (свідомо, несвідомо, відносно, абсолютно).

Оскільки діяльність - це завжди діяльність суб'єкта, її виконання передбачає, крім об'єктивної інформації про середовище, інформацію від суб'єкта про те, що саме в даному середовищі йому потрібно і чого треба уникати. Емоції виділяють предмет за його суб'єктивною цінністю.

В емоціях як суб'єктивні переживання, так і їхні об'єктивні прояви детерміновані впливом зовнішнього світу і виступають його відображенням. Зміст відображення в емоціях (тобто вплив зовнішніх предметів і внутрішнього середовища) переживається лише як те, що притаманне суб'єктові, лише як його внутрішній стан. В емоційних явищах зовнішній вплив усвідомлюється як зміна в самому суб'єкті Оскільки в емоціях предмети, що відображаються, зачіпають потреби суб'єкта, то передовсім відбувається їх порівняння, оцінювання відносно того, що йому необхідно. Міра такої оцінки є особистісною. А тому зовнішній вплив вимірюється чимось таким, що належить особистості, притаманне їй, і набирає емоційного характеру

Саме завдяки оцінці виникає симпатія між людьми на основі спільності інтересів, поглядів. Співпереживання, співзвучність, синтонія з емоційним світом іншої людини пов'язані з цінністю, значущістю іншої людини як реальності для нас. Синтонія - явище досить специфічне. Вона трапляється навіть у розумово відсталих людей, однак може бути відсутньою у високочолого "інтелектуала". Є чимало дітей, які багато читають, знають, але в них не розвинена синтонія, вони не можуть збагнути емоційний стан навіть близьких, симпатичних їм людей, не здатні відгукнутися на нього.

Людина - стражденна істота, але її страждання діяльне. Хоча речі існують незалежно від людини, вони є предметом її потреб. Людина намагається оволодіти ними, привласнити їх. Це намагання пов'язане з функцією спонукання як найважливішого мотиву поведінки (С. Л. Рубінштейн, 1946; Б. І. Додонов, 1978).

Самоспостереження свідчить: ми робимо щось, бо так нам хочеться. Ми прагнемо до задоволення і уникаємо неприємностей. Теорія гедонізму розглядає прагнення до задоволення як головний мотив людського життя. Відома "хитра стратегія щастя" англійського філософа Д. Мілля: "Треба прагнути не до переживання задоволення, а до досягнення таких цілей, які породжують це переживання". Це положення можна вважати першим моментом можливості керувати афективними проявами.

Звичайно, кожна людина прагне до щастя, та воно не означає повноти задоволень. Психологічні дані спростовують гедонізм, який абсолютизує прагнення до задоволення. Постійне чуттєве зосередження людини на досягненні приємного емоційного стану призводить до патологічних явищ (алкоголізм, наркоманія). Коли людина формує свою мету в емоційних термінах (зловити кайф), вона відволікається від конкретних властивостей предмета (людей чи речей), взаємодія з яким може дати бажане задоволення і до вибору якого вона ставиться дуже прискіпливо. Нерідко людина не знає, яким цей предмет Мас бути, але добре знає, яким він не повинен бути. Тому нам легше формулювати своє бажання в емоційних термінах, ніж у предметних характеристиках.

Отже, головна функція емоцій - оцінна пов'язана з виділенням актуально значущого в предметі, явищі, світі. Оцінити - це означає співвіднести з мірою, яка належить особистості. Особистість творить свою міру не лише на афективній основі, на основі потягів, а виходячи з розуму, інтелекту. Оцінюючи, виділяючи значуще, особистість не лише пристосовує, адаптує предмети та явища до своєї міри, вона створює нові виміри, еталони, розвиваючи, творячи саму себе. Творення нових цінностей - це ще один, другий момент можливості керувати а елективними проявами.

Пошук міри оцінки нових цінностей потребує порівняння. В цьому виявляється єдність пізнавальної й афективної сфер. Особливо виразно оцінна функція на основі порівняння відображається в таких емоціях-почуттях, як заздрість, зловтіха, гонор, гордість, почуття винятковості. Коли ми пишаємось собою чи нас беруть завидки, ми оцінюємо себе, порівнюючи з іншими, і ця оцінка має змагальний характер. В умовах постійного суперництва і успіх і невдача однаково небезпечні: за невдачі людину зімнуть, і тоді її полонять негативні емоції; за успіху вона матиме ворогів. У разі відмови від суперництва існує велика ймовірність виникнення почуття невпевненості і навіть меншовартості Тут потрібні влада розуму над емоціями, аналіз того, які ознаки ми обираємо для порівняння. Як відомо, зосередженість на одному, умовно виділеному елементі цілісного явища, веде до зміни Його сприйняття в цілому. Аналіз переживань емоцій спричинює зміну їх змісту. Від заздрості ми можемо перейти до почуття поблажливості, від зловтіхи до жалості. Це - третій момент можливості керувати афективною сферою.

Через емоції особистість пізнає себе, визначає, що для неї не є байдужим, як це виявляється. Біда іншої людини звичайно викликає співчуття. Коли ж ми раптом відчуваємо Зловтіху, то це сигнал того, що треба розібратися у своєму ставленні, відкоригувати свою поведінку, спираючись на вказані моменти.

На основі оцінки формується спонукання, що найвиразніше виявляється у пристрастях. Для пристрасті характерне специфічне поєднання активності з пасивністю. Пристрасті оволодівають нами, і ми пасивні перед цією силою. Але ця сила від нас і виходить. Пристрасть спонукає до активності. Пристрасть - це джерело самоствердження особистості, це велика сила, і тому важливо, на що вона спрямована. Вона може бути як згубною, фатальною, так і величною, творчою.

Пристрасті визначають емоційну спрямованість особистості, тобто и прагнення до певних переживань свого ставлення до дійсності. У зв'язку з цим виділяють такі типи емоційної спрямованості особистості: альтруїстичні (потреба переживати емоції, що виникають в умовах співпраці, допомоги іншим); глоричні (переживання слави, самоствердження); праксичні (емоції, що виникають зі зміною діяльності); романтичні (прагнення до незвичайного, таємничого); акізитивні (пов'язані з придбанням, накопиченням, що виходить за межі практичної потреби) та ін. (Б. І. Додонов).

Пристрасні натури відрізняються від емоційних і сентиментальних. Власне сентиментальні натури переживають, свої почуття, віддаючись їх вібраціям, сентиментальні здебільшого споглядають свої почуття, милуючись їх переливами; натури ж пристрасні живуть своїм почуттям, утілюючи його напруження в дію. В емоційних натур панує афективність як збудливість, уразливість, вони скоріше пориваються до дій, ніж діють; це емоційно збудливі особистості, для них важливіше саме хвилювання, ніж те, що його викликало. Сентиментальні натури - чутливі й пасивні Для натури пристрасної почуття становить пристрасне спонукання.

Таким чином, емоції, виконуючи функцію оцінки, інформуючи про значення того чи іншого явища для особистості та спонукаючи до дії, зумовлюють загальну спрямованість і динаміку її поведінки.

Схожі статті




Психологія - Трофімов Ю. Л. - 4.3.1. Оцінка і спонукання

Предыдущая | Следующая