Психологія сексуальності - Діденко С. В. - Основні принципи терапії сексуальних порушень

Універсальність лікарських засобів і терапевтичних схем не гарантують лікування сексуальних розладів. Не завжди вдається відразу дібрати оптимальні комбінації, дози препаратів, визначити психотерапевтичні напрями лікування. У клінічній практиці патогенетична терапія повинна грунтуватися на неухильному дотриманні принципових положень, покликаних забезпечити поступову редукцію психогенних сексуальних розладів, цілковиту або відчутну нормалізацію самопочуття і настрою хворої людини; наслідком їх недотримання можуть бути невиліковність невротичних і псевдоневротичних станів, хроніфікація їх перебігу.

Систему терапії сексуальних порушень утворюють кілька принципів.

1. Принцип індивідуальної терапії. Дотримання його орієнтує на диференційований підбір основного психотерапевтичного засобу, визначення його адекватної дози та найефективнішого шляху введення.

Цілеспрямований вибір препарату з метою впливу на певну ланку в складному симптомокомплексі депресивних станів потребує правильного оцінювання статусу хворого: встановлення психогенної природи соматичних розладів, наявності афективних порушень. Призначення психотропних речовин без точного знання механізмів виникнення конкретного сексуального розладу і впливу препаратів на функції організму абсолютно неприпустиме.

Підбір оптимальних за терапевтичним ефектом доз вимагає врахування рівня головного психопатологічного синдрому, тривалості страждання, ступеня віталізації (лат. Vitalis - життєвий) депресії. При цьому беруть до уваги вік і конституцію пацієнта, перенесені ним у минулому важкі захворювання і черепно-мозкові травми, наявність серцево-судинних та ендокринних захворювань. Враховують його професію, звички, умовно-рефлекторні варіанти біологічних ритмів, суб'єктивне ставлення хворого до лікування і лікарського препарату.

Оптимальний терапевтичний ефект можливий при застосуванні невеликих або мінімальних доз психотропних препаратів. Це створює умови для терапевтичної гнучкості лікування, знижує імовірність виникнення побічних і лікарських ускладнень. Абсолютними протипоказаннями щодо призначення психотропних ліків є ниркова і печінкова недостатність, вагітність, алергізація організму.

2. Принцип комбінованої терапії. Він передбачає одночасне лікування соматичної патології центральної нервової системи та психогенних порушень; визнає постійні поради і допомогу терапевта у створенні в пацієнта індивідуального щоденного стереотипу; комплексне застосування психотропних засобів з різною спрямованістю основної та побічної дії для успішної терапії афективних розладів із вісцеровегетативною (лат. viscera - нутрощі і vegeto - оживлюю) симптоматикою; поєднання психофармакотерапії та психотерапії при патопсихологічному лікуванні психогенних сексуальних розладів.

3. Принцип динамічної корекції психічного та фізичного станів хворого. Цей принцип поширюється на весь процес лікування соматизованої депресії й охоплює такі послідовні етапи: а) перший контакт з пацієнтом; б) адаптація до препаратів і збільшення їх доз; в) індивідуально-оптимальний терапевтичний вплив лікарських речовин; г) скасування препаратів (за нормалізації ефективності і соматичного статусу хворого). Першу бесіду з хворим розглядають при цьому як окремий етап лікування.

Здійснення психотерапії вимагає чіткого встановлення вказівок до її застосування. Основне завдання психотерапевта при цьому полягає у виявленні великої групи хворих з різними соматичними скаргами за незначних емоційних розладів. Такі хворі більше потребують підтримки і корекції поведінки, ніж тривалого лікування.

Стосовно людей із сексологічними розладами, яким потрібна допомога психотерапевта, необхідно послуговуватися правилом "дбайливого ставлення". У розмові з ними не слід застосовувати терміни, які мають образливий, зневажливий відтінок ("імпотенція", "безсилля", "нездатний" тощо).

Схожі статті




Психологія сексуальності - Діденко С. В. - Основні принципи терапії сексуальних порушень

Предыдущая | Следующая