Психологія - Русинка Іван - 5.5. Пам'ять

Пам'ять - це швейцар біля дверей розуму.

В. Шекспір

Як уже зазначалося, наша психіка - надскладна система, яка не характеризується особливою стійкістю і впорядкованістю. Причина цього - діяльність окремих підсистем-елементів, одним із яких і є пам'ять. Можна сказати, навіть, що ми е заручниками нашої пам'яті. В ній зберігається величезна кількість негативних спогадів: наші страхи, помилки, розчарування, неприємності, ускладнення й лиха, які виникли колись, і, будучи законсервованими, оскільки з тих чи інших причин їх не вдалося вирішити, вони тримають нас у напруженні. Колись усе це переживши, ми чекаємо виникнення подібних напастей знову і знову в майбутньому. Але найбільше засмучує той факт, що внаслідок негативних спогадів і прогнозів, які базуються на спогадах, погіршується наш теперішній стан - найголовніше і найцінніше!

Пам'ять наша і підступна - коли вона потрібна найбільше, тоді якраз і зраджує, - і нерозумна - являється тоді, коли не потрібна; в тому, що засмучує, нестримна, а там де могла б порадувати, не старається. Треба привчити пам'ять стати для нас корисною, адже однієї її досить, щоб піднести в рай або увергнути в пекло.

Б. Грасіан

Внаслідок постійних спогадів про погане ми не можемо насолоджуватися теперішнім моментом. Причому минуле здатне зіпсувати не тільки теперішнє, а й майбутнє. Адже майбутнє проростає із сьогодення, а воно, як ми визначили, зіпсоване минулим. А від того, що ми боїмося неприємностей в минулому, якість нашого життя сьогодні, звичайно, не поліпшується. Але ж ми й не живемо нині, ми десь завжди "не тут" і "не тепер".

Отже, напрошується висновок: щоб бути щасливим, треба мати коротку пам'ять і звільнити минуле від вимислів і легенд. Однак набагато легше проголосити певні наміри, ніж здійснити їх.

Добре відомо: щоб вправно користуватися предметом, необхідно оволодіти ним, пізнати його функціональні особливості. У випадку з пам'яттю це означає пізнати, як вона структурована і яким законам у своєму функціонуванні підпорядкована.

Функціональні особливості пам'яті реалізовуються через такі процеси:

- запам'ятовування або закріплення інформації;

- збереження або утримання інформації;

- відтворення інформації.

Згідно із сучасними уявленнями, пам'ять не зводиться до якоїсь однієї функції. Розрізняють короткочасну пам'ять - безпосередній відбиток події, що дає можливість людині зберігати досить повну картину протягом 0,1-0,5 секунд, і довгочасну.

Короткочасна пам'ять утримує відображення як таке, а не його інтерпретацію. Приклад такої пам'яті - знайомство з новими людьми. Якщо ми не сконцентруємо увагу і подумки не повторимо їх імена і по батькові, то згадати їх уже не вдасться.

Довгочасна пам'ять зберігає протягом багатьох років факти, які або багаторазово повторюються, або мали важливе значення для людини і супроводжувалися переживаннями, подробиці сцен, визначальних для долі людини подій, - і радісних, і гірких.

Все, що ми не цінуємо, забуваємо.

О. Вейнінгер

Якщо серце мовчить, відмовляє і пам'ять.

Авессалом Підводний

Чим більше уваги й емоцій ми присвячуємо подіям, чим довше вони тривали, тим більш глибокий і довгочасний слід вони залишають у нашій пам'яті. Люди пам'ятають зі свого минулого тільки те, що переживається ними як теперішнє: неспокутаний гріх, скоєний злочин, непрощену образу.

Як ми вже говорили у попередніх розділах, все, чим природа обдарувала людину, вона, людина, примудрилася використовувати не на благо собі і ближньому, а на шкоду. Не є тут винятком і пам'ять. Замість того, щоб ефективно використовувати "банк даних", який міститься в пам'яті людини і задіяти його потужний інформаційний ресурс, вона своїм належним ставленням до цих покладів інформації і досвіду перетворює його на "замок з привидами", на сховище, сповнене страхами з минулого, в якому вона блукає сама і затягує туди інших. Ситуація стає ще складнішою і заплутанішою, коли до цього процесу долучається мислення.

Як уже зазначалося, сьогодення сучасної людини загубилося між минулим і майбутнім, розчинилося в їх безжалісній сутичці одне з одним. Між минулим і майбутнім формується своєрідна "кругова порука", яка позбавляє людину спокою.

Якщо ми не розгортаємо час на минуле і майбутнє, а живемо в "тут і тепер", то не відчуємо тривог та емоційного дискомфорту. Щоб засмутитися або налякатися, треба випасти з "тут і тепер", розгорнути минуле і майбутнє - згадати і подумати про погане, тільки тоді страх стане можливим.

Як виникає страх?

Людина веде певний спосіб життя, мислить за певним взірцем, має певні вірування, догми - ідеологічні, релігійні, моральні і т. ін. Звісно, вона за жодних умов не хоче, щоб ці шаблони були порушені, позаяк у них коріння її життя. Шаблон - це спосіб філософії, котра відстоює два наймудріших постулату: а) не висувайся; б) "тримай ніс за вітром", що забезпечить без-програшність життя. Людина не хоче, щоб вони були порушені також тому, що таке порушення викличе стан невизначеності, а цього їй не хочеться, оскільки це загрожує втратою стабільності. Навіть якщо вона відвернеться від усього, що знає і в що вірить, то все одно хоче бути певним чином зорієнтованою. Так мозок відмовляється створювати інший шаблон, який може бути невизначеним. Рух від визначеності до невизначеності, на думку Крішнамурті, і є причиною страху.

У певний момент, наприклад, людині, немає чого боятися, їй нічого не загрожує. Але за межами цього моменту є більш глибокий прошарок розуму, який свідомо або несвідомо думає про те, що може відбуватися в майбутньому, або побоюється, чи не загрожує щось із минулого (невеселе минуле періодично наздоганяє нас і "хапає за комір"). Таким чином, людина боїться і минулого, і майбутнього.

Наприклад, ви колись зазнали страждання і залишилися спогади про нього. Тепер пам'ять (тобто привиди, фантоми з минулого) каже: "Будь обережний, щоб це не повторилося знову". Так вона з її асоціаціями створює безпідставний страх, оскільки в дійсності на цей момент нічого не відбувається, та й ситуація вже зовсім інша. Але так думає свідомість, а підсвідомість працює за іншими законами. Думка, яка сформувалася колись під впливом минулих подій, і є викликом із пам'яті, створює відчуття того, що ми боїмося. Однак це щось, що спричинює страх, не істинним фактом, але переживання, яке залишилося в голові як спогад, збуджує думку: "Будь уважний, не помилися знову, щоб потім не страждати". Таким чином, страх є результатом думки. А оскільки думка завжди стара, то і страх теж завжди старий. Те, чого ми боїмося, є повторенням старого, думка про те, що вже було, проектується в майбутнє. Отже, думка відповідальна за страх. Коли перед вами виникає щось безпосередньо, страху немає. Він виникає тільки тоді, коли включається думка. Вона перетворює певну реакцію, яку ми колись пережили, на спогад, живить цей спогад, повертається до нього знову і знову. В цьому розумінні вона не є новою, а є викликом пам'яті, досвіду, знань. І розум стає скаліченим власною пам'яттю, стає залежним від неї.

Запитаймо себе: чи існує щось подібне, що продовжується за межами думки? Якщо думка може про це думати, то це міститься у сфері мислення, і, відповідно, не може бути постійним. У сфері мислення немає нічого постійного. Ви не можете відчувати страх перед невідомим, тому що не знаєте, що це таке, і, відповідно, немає того, чого вам треба боятися. Ваш страх - це ілюзія уяви, наслідок привнесення в образ майбутнього уявлень пам'яті; ілюзорний образ ототожнюється з об'єктом сприйняття, який поки що не існує. Але людина прогнозує майбутнє, видумуючи його. Так підсвідомість намагається захистити себе від повторних помилок. Вона оперує минулим досвідом, щоб застрахувати себе на майбутнє. Інстинкт, успадкований нами від тварин, наказує уникати всього, що пророкує нам небезпеку.

Будь-яка тварина живе в "тут і тепер" ; коли виникає небезпека, вона реалізує всі свої резерви. Але поки все нормально, вона не розтрачує свої ресурси намарне. А що ми? Ми переймаємося пошуками причин нашої проблеми, а ці пошуки не що інше, як відкладання самої проблеми на майбутнє.

Людина завжди налаштована на перспективу, вона живе майбутнім, "живиться" ним. І хоча майбутнє постійно розчаровує нас, обдурює, ми все одно засліплені його уявною величчю, прагнемо до нього, зневаживши теперішнє. Насправді, все це відбувається через відчуття патологічної незадоволеності собою. Ми підсвідомо сподіваємося, що коли воно настане, все буде по-іншому. Ми виявимо себе "на всі сто", ми себе покажемо! Однак усе це безглузді фантазії, яким не судилося збутися.

Оскільки якщо ми не задоволені собою сьогодні, "тепер", то майбутнє нам не допоможе. І тільки якщо ми задоволені собою "тепер", то зможемо дивитися в майбутнє сміливо, ми здатні його будувати. Інакше - це лише біг на місці, потурання ілюзії і ще один черговий страх.

Філософія торжествує над прикрощами минулого і майбутнього, та прикрощі теперішнього торжествують над філософією.

Ф. Ларошфуко

Якщо ми налякані, стурбовані, напружені, то таким буде (а може, й гіршим) наше майбутнє.

Якщо ми сильні, впевнені в собі, щасливі, то таким стане і наше майбутнє, тому, без перебільшення, все майбутнє зосереджене в "тепер". І якщо ми не можемо не жити майбутнім, то повинні зробити щасливим сьогодення.

Саме сьогодення майже завжди обтяжливе для нас. Коли воно засмучує нас, ми намагаємося закрити очі на нього, а коли радує нас - убиваємося, що воно вислизає.

Пошукайте у ваших думках, і ви знайдете в них тільки минуле і майбутнє. Про теперішнє ми майже не думаємо, а якщо й думаємо, то сподіваючись, що воно підкаже нам, як розумніше облаштувати майбутнє. Ось і виходить, що ми ніколи не живемо, а лише збираємося жити; сподіваючись на щастя, так ніколи його і не здобуваємо.

Наші уявлення про майбутнє втілюють наші сучасні страхи і надії.

О. Хакслі

Саме тому Будда радив не повертатися до того, що вже минуло, і не плекати надії на майбутнє. Минуле - позаду, майбутнє ще не настало. Але тільки той, хто чітким поглядом бачить теперішнє, те, що є "тут і тепер", лише той мудрець може сподіватися досягти того, що ніколи не може бути втрачене або похитнуте.

Ми повинні примусити себе вірити в те, що значення має тільки та мить, в якій ми живемо тепер, у ньому вся суть життя; в цьому проміжку часу і міститься вся дійсність, вся філософія і вся реальність нашого існування. Той, хто у відчаї чіпляється за минуле, тим самим нещадно обкрадає теперішнє, позбавляючи себе можливості прогресувати і насолоджуватися можливостями власного удосконалення.

Якщо і є дві істини, то ось вони:

- любіть тільки себе і живіть сьогоденням;

- любіть все і думайте про вічність.

М. Фічіно.

Отже, якщо послуговуватися вже згадуваною на початку підрозділу метафорою, то шлях виходу із зачарованого замку, можна вирішити у вимірі "тут і тепер". Але для цього потрібно навчитися нового способу поведінки. Якщо ми в теперішньому, то не можемо тривожитися, тому що збудження негайно переростає в поточну спонтанну діяльність. Якщо ви в "тепер", дієте творчо й винахідливо, то завжди знайдете рішення. Для цього є тільки один шлях: ставати реальним, вчитися робити вибір і займати певну позицію, мати власну точку опори, зрозуміти основу основ людського існування: "Я є те, що я є".

Як уже зазначалося, людина - це істота, яка легко піддається чужому впливові; у певному розумінні вона своєю незахищеністю навіть притягує до себе вплив інших людей. У цьому аспекті увага і пам'ять, з огляду на їх вразливість, є най привабливішими "мішенями" для цього. Успіх або неуспіх впливу залежатиме від того, наскільки ефективно вдасться привернути увагу людей за допомогою ретельно дібраної і правильно поданої інформації, і використовуючи специфічні властивості пам'яті, викликати потрібну реакцію людини навіть всупереч її волі.

З цією метою застосовуються досконало відпрацьовані спеціальні технології, які вже давно перевірені на практиці. їх сутність виявляється таким чином.

Отже, коли людина отримує якесь повідомлення, її взаємодія з пам'яттю поділяється на два етапи: спочатку відбувається пасивне запам'ятовування. Після цього інформація переробляється розумом, і якщо визнається хоч почасти переконливою, емоційно забарвленою і такою, що становить інтерес, вона укорінюється в пам'яті і починає впливати на свідомість.

Щоб не бути "з порога" відкинутим пасивною пам'яттю, повідомлення має чимось "зачепити" свідомість. Але щоб укорінитися у свідомості, інформація має бути "упакована" в таку форму, щоб закарбувати в пам'яті. Людині завжди здається переконливим те, що вона запам'ятала, навіть якщо запам'ятовування відбулося під час механічного повторення; укорінене у свідомості повідомлення діє вже незалежно від його істинності чи хибності. Те, що внаслідок частого повторювання надійно запам'ятовується, впливає на свідомість незалежно від того, чи викликає це твердження заперечення або схвалення. Головне, щоб повідомлення надійно закарбувалося в пам'яті.

У всьому балансі різних видів пам'яті (образної, словесної, звукової) головною для маніпуляції свідомістю є саме емоційна. Запам'ятовується і діє передусім те, що викликало враження; воно у свою чергу формує емоційну установку, а та вже схиляє людину до певних дій. Будь-яка інформація, якщо вона не підкріплена "пам'яттю почуттів", швидко стирається, витісняється.

Під час організації повідомлення головна ставка за таких умов робиться на мимовільне запам'ятовування. Для цього створюється потік сумбурних повідомлень, які відкладаються в латентних (прихованих), таких, що "дрімають", прошарках пам'яті і діють нишком, більше на підсвідомість. Навіть не важливо, як поставилася людина до повідомлення, яке запам'ятала мимовільно. Переконливим є те, що залишається в пам'яті.

Психологи виявили під час вивчення процесів пам'яті явище "дрімаючого ефекту": суть його полягає в тому, що, наприклад, відкладена в латентних прошарках пам'яті думка, яка була відкинута свідомістю в момент мимовільного запам'ятовування, з часом, "відлежавшись", перетворюється спочатку на нечітке, невизначене уявлення, а потім і у "згоду" з нею (свідомістю).

Феномен "дрімаючого ефекту" полягає в тому, що з плином часу і під впливом "розумної" кампанії (фактично маніпуляції) в мізках людей переоцінюються цінності, внаслідок чого змінюється первісний підхід до вирішення проблеми. Ефективність цієї стратегії залежатиме тільки від того, наскільки вдало і продумано було створено умови для визрівання якоїсь конкретної ідеї в головах людей, у глибинних, латентних прошарках їх свідомості.

Пам'ятайте: людина чує і запам'ятовує тільки те, що ви в неї вміло вклали, а вона цього і не помітила.

Схожі статті




Психологія - Русинка Іван - 5.5. Пам'ять

Предыдущая | Следующая