Психологія праці - Баклицький І. О. - 13.2. Фактори та закономірності змін працездатності

За цими показниками можна робити висновок про зміни працездатності протягом робочого дня. Б. Ф. Ломов виділив три фази працездатності. 6 першій фазі (впрацьовування) є розходження між психічними станами людини та вимогами, які пред'являються працею.

Величина цього розходження визначає тривалість входження у роботу. На цьому етапі відбувається наростання працездатності, ріст продуктивності праці.

Друга фаза (стійка працездатність) забезпечує стабільну продуктивність праці.

Третя фаза (втома) характеризується зниженням працездатності, темпу і якості роботи.

Коливання працездатності протягом доби зумовлено фізичною і психічною пристосованістю організму до 24-годинного біологічного ритму, відповідно до якого змінюються фізіологічні та психічні функції організму працівника (кров'яний тиск, пульс, температура тіла, швидкість реакції, увага тощо). Найвища активність життєдіяльності організму простежується до середини дня, понижена - між 12 і 15 год. дня, найнижча - між 24 і 5 год.

Добовий біологічний ритм людини можна перебудувати, якщо виконувати такі умови: якщо спосіб життя решти членів колективу, де він живе і працює, буде таким самим; якщо є змога повноцінно відпочивати без перешкод від шуму, світла та ін.; якщо період адаптації до нового ритму життєдіяльності буде тривалішим.

У протилежному випадку перебудова добового біоритму утруднюється і створює додаткове навантаження на людину.

Крім добових, коливання працездатності відбувається значно рідше. В середині тижня простежується підвищена працездатність. До кінця тижня працездатність знижується.

Співвідношення тривалості стадій працездатності є одним із показників оптимальності організації процесу трудової діяльності.

Тривалість кожної фази працездатності значною мірою залежить від того, в якому функціональному стані перебуває людина - оптимальному чи несприятливому. Функціональний стан формується в результаті взаємодії зовнішніх об'єктивних факторів (умов праці, змісту трудової діяльності, тривалості й інтенсивності робочих навантажень, значимості та заходів відповідальності за соціальним оточенням) і психофізіологічних ресурсів людини, які, на думку А. Б. Леонової [8] визначаються комплексом, сукупністю професійних, психологічних і фізіологічних компонентів, що відображають основні особливості суб'єкта діяльності:

А) професійним досвідом і підготовленістю - рівнем розвитку, пластичністю, стійкістю спеціальних знань, навиків, умінь;

Б) спрямованістю особистості (спеціаліста) - характером і мірою вираженості потреб, установок, мотивів діяльності;

В) станом здоров'я, функціональним станом організму та величиною його резервних можливостей, втомою (перевтомою), нервово-психічною напругою, "тяжких" психічних станів, конституцією тіла, темпераментом, вольовими якостями, особливостями особистості, віковими особливостями, індивідуальним стилем діяльності та ін.

Оптимальна працездатність передбачає наявність оптимального функціонального стану, якому властива стабільна продуктивність. Зовнішньо робота виконується легко, без напруги. Однак за цим стоїть максимум зосередженості уваги, активізації необхідних психічних процесів, рухів. Крім того, для оптимальних функціональних станів характерні особлива мотивація (спрямованість на справу) й емоційний стан (рівний, позитивно забарвлений настрій з переважанням усвідомлених почуттів задоволення, бадьорості) [8; 9; 11].

Несприятливі функціональні стани знижують працездатність людини, і відповідно, продуктивність праці. Тому для підтримки оптимальної працездатності важливо знати види несприятливих станів, причини їхнього виникнення та шляхи подолання, нормалізації.

До найпоширеніших несприятливих функціональних станів відносять передусім утому, яка виникає в результаті інтенсивної та довготривалої роботи.

Ознаки втоми: погіршення роботи тих функціональних систем, які мають максимальне навантаження, відповідно виділяють рухові (погіршення координації рухів), сенсорні (зорове, слухове, в яких порушуються дії з прийому й опрацювання інформації), розумові (порушуються функції мислення та пам'яті), позотонічні, спричинені гіподинамією, наприклад, довготривалим сидінням за столом; виникнення симптомів фізіологічного дискомфорту (слабкість, біль, неприємні відчуття у різних частинах тіла); виявлення негативних емоцій (дратівливість, апатичність, почуття безсилля, інколи агресивність), робота стає неприємною, домінує бажання відпочити; погіршення уваги, що призводить до збільшення помилок, які допускають [9; 11].

У процесі розвитку втоми можна виділити декілька стадій. На початковій стадії компенсованої втоми продуктивність праці залишається високою в результаті застосування допоміжних засобів, наприклад, більш раціональних прийомів виконання трудових операцій, мобілізації вольових зусиль.

Поступово можливості компенсації вичерпуються, починає розвиватися некомпенсована втома, або стадії декомпенсації. У цей період відбувається помітне погіршення кількісних і якісних показників виконання трудової діяльності. Продовження роботи може призвести до серйозних порушень життєдіяльності організму (непритомність, колапсоїдний стан тощо).

Розрізняють гостру втому, яка розвивається протягом одного трудового дня, і хронічну втому. Крайньою формою розвитку хронічної втоми є перевтома. Характерні ознаки стану перевтоми: різке погіршення показників праці; труднощі у виконанні звичних легких завдань, повсякденних обов'язків; різке погіршення пам'яті, неможливість довго концентрувати увагу на предметі діяльності, навіть докладаючи значних вольових зусиль; порушення сну; депресія, дратівливість, важко спілкуватися з колегами по роботі, близькими людьми.

Виявивши ознаки треба детально проаналізувати режим праці та відпочинку, ввести інтенсивні відновлювальні процедури (загальноукріплюючих, дихальної гімнастики, релаксації, аутотренінгу та ін.).

Для профілактики станів гострої і хронічної втоми особливе значення має підбір відповідного режиму праці, періоди активного та пасивного відпочинку, в рамках яких виділені і розподілені трудові навантаження, передбачені мікроперерви для активного відпочинку. При інтенсивних зорових навантаженнях доцільно під час трудової діяльності ввести короткі мікроперерви для виконання простих вправ (подивитися праворуч, ліворуч, догори, вниз, зробити декілька кругових обертів очними яблуками, 20-30 с посидіти спокійно, заплющивши очі).

За зовнішніми ознаками на втому схожий й інший несприятливий функціональний стан - монотонія. Для монотонії також характерна зміна кількісних і якісних показників продуктивності праці (зменшення темпу роботи, збільшення кількості помилок), виявлення неприємних емоцій. Однак причини виникнення цього стану інші.

Стан монотонії розвивається внаслідок однорідної або нецікавої роботи, повторення стереотипних дій, які малозмістовні, а також через відсутність різноманітності в навколишньому середовищі (приглушена освітленість приміщення, одноманітний монотонний шум).

Для монотонії характерно: зниження тонусу, зменшення енергозатрат організму; труднощі у сприйманні й опрацюванні нової інформації; відключення уваги, виконання дій в автоматичному режимі; переважання почуття апатії, суму, сонливості, домінує бажання перервати цей вид діяльності, переключитися на цікавіше заняття.

Стан монотомії небезпечний тим, що в умовах зменшення свідомого контролю за поведінкою людина втрачає можливість швидко реагувати на умови, які змінилися, що може призвести до аварійної ситуації, травматизму [9].

Для подолання стану монотомії треба збагатити змістовний бік трудової діяльності, що допускає: забезпечення усвідомлення важливості, необхідності роботи, можливість бачити свої результати; об'єднання досить простих і монотонних операцій у складніші, які різноманітні за змістом; спеціально підібраний режим трудової діяльності, зміна видів трудових операцій, зміна ритму роботи, введення додаткових перерв і різних активізуючих впливів, наприклад, функціональної музики.

Бажано враховувати, що доросла людина звикав до виконання одноманітних, але професійно необхідних дій, приміром 40-50 хв., після чого відбувається виражений спад працездатності [8].

Варто зауважити, що в ситуації одноманітної діяльності може сформуватися полярне до монотомії за виявленням стану психічного насичення, яке відрізняється різко вираженим емоційним несприйняттям ситуації, ефективною формою розрядки,' накопиченням невдоволеності роботою.

У процесі трудової діяльності під дією надзвичайно сильних, які становлять загрозу для нормальної життєдіяльності людини подій може виникнути такий несприятливий функціональний стан, як стрес Відбувається мобілізація захисних сил організму, щоб знайти вихід із екстремальної ситуації. Доти, доки такого способу не знайдуть, організм працює в умовах надзатрат. Довготривалі, часті стреси можуть призвести до вичерпання енергоресурсів організму, до розвитку цілої низки фізичних захворювань.

Залежно від причин стресу, виділяють фізіологічний і психологічний стрес.

Фізіологічний стрес викликають прості фізичні дії, наприклад, сильний звук, підвищення температури повітря, вібрація.

Умовами протидії фізіологічному стресу є удосконалення технології різних виробництв, культури праці, а також спеціальне тренування у підготовці до специфічних видів стресу.

Психологічний стрес може виникнути в умовах неочікуваної зміни завдання, відсутністю необхідної підготовки, дефіциту часу або інформації. Експериментальність ситуації задається відношенням людини до становища, яке склалося, оцінкою його складності, усвідомленням його складності й високої значимості роботи, яку виконують, особистої відповідальності за досягнення успіху.

Якщо, вичерпавши психологічні ресурси, людина не може досягти успіху, то йдеться про стан дистресу, який виявляється в дезорганізації процесів трудової діяльності. Виділяють дві форми дистресу. Одна з них гальмівна, яка характеризується сповільненням рухової активності, загальмованістю, труднощами у сприйнятті нової інформації, нездатністю виконати прості розумові дії, порушенням навичок писання, читання, рахування, неможливістю переключити увагу.

Імпульсивна форма емоційної напруженості виявляється в хаотичності, невпорядкованій активності, прагненні виконати одночасно декілька різних справ, неможливості довго зосереджуватися на одній із них, крайньою неврівноваженістю настрою, збудженні, нервозності.

Схожі статті




Психологія праці - Баклицький І. О. - 13.2. Фактори та закономірності змін працездатності

Предыдущая | Следующая