Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І. Д. - Закид у суб'єкт-суб'єктній виховній взаємодії

Вихованець, який переживає вікову кризу, надзвичайно чутливий до впливів на свій Я-образ, які не узгоджуються з його базовими цінностями. Тому наказ чи пряму вимогу педагога він розцінює як замах на його незалежність чи самобутність і здебільшого відхиляє їх. За цих умов виникає необхідність у застосуванні виховних дій, які б не спричинювали різкого потрясіння Я-образу вихованця і забезпечували позитивний результат. Відповідно до педагогічної логіки оберігання Я-образу вихованця адекватним виховним прийомом має бути звичайне прохання. Проте оскільки цей прийом повністю ігнорує рефлексивну складову Я-образу, він часто не дає змоги педагогу досягти виховної мети. Тому для забезпечення ефективних виховних дій застосовують помірне потрясіння особистісного ядра вихованця.

Прикладом такої виховної дії є закид як докір, який щадить самолюбство суб'єкта. Така виховна дія сприяє продуктивній суб'єкт-суб'єктній взаємодії. Зокрема, при використанні докору педагог прямо виражає своє незадоволення поведінкою вихованця, називаючи при цьому відповідні його особистісні якості. За такої дії вихованець намагається психологічно самозахиститися за допомогою певних висловлювань чи переживання незгоди, навіть образи. При застосуванні закиду педагог наголошує, що через негідну поведінку вихованець не дає йому змоги продуктивно працювати з іншими вихованцями. Такий аргумент є вагомим, адже інші вихованці справді можуть не сприйняти виховні дії педагога, посилаючись на порушника дисципліни. Це має зрозуміти вихованець, з яким спілкується педагог, використовуючи закид такого морального змісту. Педагог може підсилити дію закиду, наголосивши, що йому боляче за такого вихованця. Унаслідок такої діяльності педагога можна очікувати позитивних особистісних зрушень вихованця.

Комбіноване прохання у суб'єкт-суб'єктній виховній взаємодії

Звичайне прохання є недостатньо ефективним виховним прийомом. Однак це не означає, що його не слід використовувати у виховній роботі. За певного вдосконалення він може зайняти вагоме місце у методичному арсеналі педагога.

Питома вага виховної ефективності прохання підвищується, коли воно здійснюється на фоні постійної турботи педагога за свого вихованця. Піклування про себе він має не тільки усвідомити, а й емоційно пережити. Це має бути подвійним переживанням: радість, яку вихованець пов'язує зі станом самозадоволення; радість від доброзичливості педагога. Тому лише педагог як значуща особистість матиме успіх у використанні цього методичного прийому. Далі педагогові необхідно подбати, щоб його доброзичливість супроводжувала дію прохання "тут-і-тепер". Практично це реалізується через щирі обійми вихованця чи тримання його за руки. Такі ритуальні дії педагога є свідченням його емоційного вибуху, позитивна сила якого передається вихованцеві і зачаровує його. Саме на такому високоемоцій-ному тлі має розгортатися виховний прийом прохання. До цього додається інтонаційна складова мовленнєвого оформлення прохання педагога. Слова прохання, вимовлені з емоційним піднесенням, вражають вихованця і налаштовують його на моральні дії, яких від нього очікує педагог.

Лише декілька актів комбінованого прохання не забезпечать досягнення бажаної мети. Цьому заважатимуть надто глибокі негативні особистісні утворення вихованця, який перебуває в кризовому стані. За таких педагогічних умов потрібна певна постійність у використанні цього виховного прийому. При цьому не повинна знижуватися емоційна напруженість прохання, навпаки, вона має посилюватися. Зміст мовленнєвого оформлення прохання має стосуватися майбутнього благополуччя вихованця й емоційного стану вихователя, коли неслухняність дитини викликатиме у нього почуття жалю чи скорботи. Комбіноване прохання є вираженням хвилювання душі. Здатність виявляти такий стан є важливою передумовою ефективної виховної роботи педагога.

Емоційний комплекс впливу педагога на вихованця

Емоційна підтримка діяльності вихованця має бути належно впорядкованою, відбуватися за вмотивованого використання педагогом його виховних емоцій. Задіяння конкретної з них залежить від темпу набуття вихованцем певної моральної цінності.

Педагог, який не знає цієї емоційної закономірності, здебільшого нерозбірливо долучає до виховного процесу емоційні переживання, тому певні емоційні впливи виявляються передчасним з огляду на відповідне реагування вихованця, що різко знижує морально перетворювальний ефект.

Наближення вихованця до поставленої мети педагог фіксує на основі його висловлювань, ступеня піддатливості на виховні пропозиції, зовнішніх експресивних проявів емоційних реакцій стосовно впливу педагога (заперечу-пальні вони чи схвальні). У цьому процесі педагог рознязує сукупність емоційних завдань як складових його виховної діяльності. Лише за такої умови можна забезпечити структурну цілісність виховного процесу.

На першому етапі оволодіння вихованцем певною моральною цінністю, коли тільки відчувається позитивна психологічна налаштованість на неї, педагог закріплює цей стан емоцією схвалення ("Я радий за тебе!"). Подальший крок вихованця у цьому напрямі він фіксує прямою похвалою на його адресу ("Молодчина! Будь таким і далі!). На етапі психологічної готовності вихованця до здійснення вчинку, що реалізує привласнену моральну цінність, педагог вдається до захоплення ним ("Я милуюся тобою!"). А коли вихованець регулює свою поведінку на основі сформованої моральної цінності, педагог ставить його за приклад для наслідування ("Це прекрасний взірець!"). Важливо, щоб усі емоційні етапи відклалися в емоційній пам'яті вихованця і своєчасно відтворювалися в його свідомості і самосвідомості. Така внутрішня робота вихованця відбувається під керівництвом педагога, далі - як процес самовиховання.

Реалізуючи метод педагогічного умовляння, педагог має усвідомлювати, що всі його виховні дії в цільовому й операціонально-процесуальному планах грунтуються на двох фундаментальних почуттях - любові до вихованця і скорботи за його особистісний стан. Єдність їх повинна зламати усталену негативну поведінкову систему вихованця, спрямувати її в напрямі суспільно значущих цінностей. Вихованець теж має глибоко усвідомити, що цими почуттями педагог приваблює його до себе і створює внутрішні умови морально-духовного зростання.

Схожі статті




Психологічні джерела виховної майстерності - Бех І. Д. - Закид у суб'єкт-суб'єктній виховній взаємодії

Предыдущая | Следующая