Політологія: наука про політику - Горлач М. І. - Україна і Співдружність незалежних держав

Співдружність незалежних держав - об'єднання 12 держав пострадянського простору виникла на основі Мінської угоди, Алма-Атинської декларації та Протоколу до Мінського договору. При створенні Співдружності визначено, що будується на принципах міжнародного права. Членство в Співдружності є добровільним, і кожен з учасників має право його призупиняти чи припиняти. Органи Співдружності суто консультативні та координуючі. Утворення Співдружності незалежних держав історично виправдане на етапі становлення нових держав пострадянського простору, але за сучасних умов, коли процес фактично завершився, її існування стає проблематичним.

Співдружність незалежних держав здійснює функції: культурно-історичну, міжнародно-правову, економічну, військово-політичну.

Культурно-історична функція зумовлена спільним минулим і полягає в підтримці відчуття солідарності народів пострадянського простору, що склалося за умов тривалого співжиття в межах Російської імперії та СРСР. існує певна гуманітарна єдність країн Співдружності, зокрема - подібні системи освіти, російськомов-ність, сімейні зв'язки тощо. Функція збережена в існуванні Співдружності, що значно пом'якшило шок у населення пострадянських країн, викликаний розпадом СРСР. Збережено режим вільного пересування через нові кордони, конвертованість документів про освіту та наукові звання, елементи спільного інформаційного простору та ін. Разом з тим, у пострадянському просторі поширилась Гуманітарно-інформаційна діяльність Російської Федерації (захист російськомовних, введення подвійного громадянства, тенденційність російських мас-медіа).

Міжнародно-правова функція. Утворення Співдружності сприяло більш цивілізованому вирішенню проблем, пов' язаних з трансформацією колишніх радянських республік у незалежні країни. Внаслідок зміцнення національних держав їх вихід на міжнародну арену, укладання двосторонніх міждержавних угод тощо, міжнародно-правова функція Співдружності в існуючому вигляді втрачає сенс. В ситуації, що склалася, Співдружність як об' єднання незалежних держав, поступово трансформується у проросійську наддержавну структуру. Незважаючи на те, що Столицею Співдружності за Біловезькими угодами проголошено Мінськ, основні структури й органи перебувають у Москві. Росія намагається закріпити в очах міжнародного співтовариства своє право на домінування в Співдружності, про що, зокрема, свідчить намагання закріпити статус Співдружності незалежних держав в ООН і під її егідою реалізовувати свої інтереси. Розгалужена структура органів Співдружності наслідок існування старих стереотипів бюрократичної свідомості радянських часів. У діяльність Співдружності привнесено принципи радянської системи і це багато в чому спричинило її неефективність. Фактично рішення органів Співдружності мають необ-ов' язковість і кожна країна дотримується лише тих з них, що для неї вигідні й узгоджуються з національним законодавством. Так, Україна не підписала Статут Співдружності незалежних держав і є лише асоційованим членом, не бере участі в Митному та Платіжному союзах, не працює в органах військового співробітництва.

Економічна функція. При створенні Співдружності важливо було зберегти раціональні економічні зв' язки, що сформувалися за умов колишнього єдиного народногосподарського комплексу. Існує вза-ємодоповнюваність та взаємозалежність економічних систем країн - членів Співдружності, спільні проблеми у здійсненні економічних перетворень, що можна було б вирішувати узгоджено. Сподівання на створення ефективної моделі міждержавних економічних зв' язків поки що не справдилися. В економічних органах Співдружності закріплено російське домінування. Митна угода здебільшого не спрацьовує, а в торгівлі Російської Федерації з країнами Співдружності існують значні протекціоністські бар' єри. Залежність економік країн Співдружності від поставок з Росії, а це використовується для значного підвищення своїх цін порівняно із світовими з метою політичного тиску або досягнення односторонніх вигод. Все це змушує держави Співдружності шукати інші варіанти реалізації власних інтересів економічного розвитку.

Військово-політична функція: проблеми безпеки. На початковій стадії існування Співдружності зберігалися елементи спільного військового командування та воєнної інфраструктури сил стратегічного призначення. З розбудовою національних збройних сил, з передачею ядерних озброєнь з України і Казахстану до Російської Федерації, із улагодженням ситуації навколо Чорноморського флоту військово-політична функція фактично переведена в площину двостороннього співробітництва. Функції захисту кордонів по зовнішньому периметру країн Співдружності (крім України) свого часу перейняла на себе Російська Федерація, але з розбудовою національних прикордонних військ ця функція поступово зменшується. Прихильники реінтеграції пострадянського простору на засадах російського домінування вважають, що без військово-політичної присутності Російської Федерації у нових незалежних державах неодмінно виникатимуть міжетнічні та міжконфесійні конфлікти. Якщо ж ці конфлікти й виникали, то багато в чому не без участі самої Російської Федерації. Незадоволення поведінкою Російської Федерації висловлює Грузія в питаннях про Абхазію. Незадоволений російською підтримкою вірменської сторони Азербайджан. Чеченський конфлікт виник саме внаслідок неконструктивної позиції Москви тощо. Тому теза про необхідність російської військової присутності в країнах Співдружності в інтересах воєнної безпеки інших країн кожного разу потребує обгрунтування.

Історія свідчить, що Співдружність як інтеграційне об'єднання держав пострадянського простору поки що не склалася. Прийняті її керівними органами понад 800 документів діють неповністю. Координуючі інститути неефективно впливають на розвиток економіки країн Співдружності. Якщо і виникали деякі елементи інтеграції, то це сталося за рахунок двосторонніх угод. Обсяги торгівлі осьової країни Співдружності - Російської Федерації з іншими країнами в 2,5 рази менші, аніж з іншими країнами світу. Співдружність має тенденцію до перетворення в механізм реалізації тільки російських інтересів. Панівне становище Росії в робочих органах Співдружності фактично має можливості проводити такі рішення, які узгоджуються з її власними національними інтересами, але часто-густо суперечать інтересам інших країн. Домінування російських інтересів в Співдружності ще не сприяє розгортанню потенціалу співробітництва, який передбачається. Це, зрозуміло, викликає певну занепокоєність і опір з боку незалежних держав.

Основні причини нестабільності Співдружності: по-перше, нерівноправність відносин між країнами Співдружності, а також претензії Росії на політичне, економічне, інформаційне та соціокультурне домінування;

По-друге, намагання Російської Федерації розглянути весь пострадянський простір як зону легітимних життєво важливих її інтересів;

По-третє, несумісність вимог Росії координації зовнішньої й економічної політики країн Співдружності;

По-четверте, постійні спроби Росії сформувати в межах Співдружності новий військово-політичний союз або систему колективної безпеки; стратегічний курс Росії на розбудову наддержавних структур Співдружності під її контролем і прогресуючу інтеграцію пострадянських країн в новий потужний геополітичний блок.

Україна зробила ставку на розгортання у межах Співдружності переважно двосторонніх, а не багатосторонніх відносин. Підписані або готуються до підписання міждержавні програми довгострокового економічного співробітництва України з Білоруссю, Вірменією, Грузією, Молдовою, Узбекистаном. Для України та деяких інших країн головна притягальна сила Співдружності полягала як раз у ліквідації центру. Саме тому Україна постійно наголошує на статусі асоційованого члена і ретельно уникає тісної участі в політичному та військовому співробітництві. Молдова проголосила, що її участь обмежена виключно економічною сферою. Туркменістан та Азербайджан здебільшого утримуються або відмовляються підписувати угоди, брати участь у реальній кооперації. Стратегічну політику України у ставленні до Співдружності важко назвати послідовною або оптимальною (з точки зору національних інтересів), асе все ж таки здебільшого Україні вдавалося зберегти самопроголошений статус асоційованого членства в Співдружності. Дальша еволюція Співдружності до структури, аналогічної Європейській Співдружності, значно залежатиме від темпів, послідовності та результатів економічних та соціально-політичних перетворень в Росії і Україні. Кризові соціально-економічні явища, особливо на тлі слабкої інтегрованості у світову економіку та зростання питомої ваги політичних ризиків, посилюють ймовірність небажаних сценаріїв розвитку ситуації. Формуватимуться, зокрема, потужні політичні сили, які вбачатимуть вихід із становища, що складається, в реінтеграції держав Співдружності та створення на території колишнього СРСР самодостатнього геоекономічного та геополітичного простору.

Раціональна політика України у ставленні до Співдружності базується на національних, а не на кланових або корпоративних інтересах, і спрямована на закріплення й утримання альтернативного лідерства в Співдружності й у регіоні. Формування угруповання Грузія, Узбекистан, Україна, Азербайджан, Молдова при лідерстві України й підтримці інших країн, що розуміють всі переваги й вигоди створення регіональних угруповань, заснованих на принципах рівності та взаємної підтримки, лише початок нових надзвичайно важливих інтеграційних процесів. Результат таких процесів: формування регіональних структур і союзів, і Україна може претендувати на місце "першого серед рівних" в таких новоутвореннях. Зустрічі керівників країн Центральної Азії продемонстрували зростаючу тенденцію до рівноправної взаємовигідної кооперації і стрімку втрату стратегічних позицій Російської Федерації в надзвичайно важливому регіоні. Азербайджан, Грузія, Узбекистан, Україна та країни Центральної Азії - це вже дев' ять країн Співдружності, що рішуче підтримують ідею створення нових рівноправних і взаємовигідних структур кооперації. Якщо додати зростаюче співробітництво України з країнами Бал-тії й утворення в кінці 90-х років ХХ ст. Балто-Чорноморського Альянсу (Україна, Польща, Латвія, Естонія, Литва), то тенденції розвитку інтеграційних процесів на пострадянському просторі стають очевидними. Після підписання Білоруссю, Казахстаном, Росією і Україною угоди про єдиний економічний простір співробітництво набрало нових рис.

Схожі статті




Політологія: наука про політику - Горлач М. І. - Україна і Співдружність незалежних держав

Предыдущая | Следующая