Політологія: наука про політику - Горлач М. І. - Культ особи

Культ особи - характеристика специфічного єдиновладдя тоталітарного типу (лат. сиійк - підпорядкування, поклоніння), історико-соціальне, політичне поняття. Культ специфічного єдиновладдя тоталітарного типу отримав широке розповсюдження в ряді країн світу: Італії, Німеччині, Китаї, СРСР, Румунії, Кореї та ін. В СРСР культ особи пов' язаний з викриттям культу Йосифа Сталіна. Специфічне єдиновладдя тоталітарного типу характерне і для правління в Італії Беніто Муссоліні, в Німеччині - Адольфа Гітлера, в Китаї - Мао Цзедуна, в Румунії - Ніколає Чаушеску, в Кореї - Кім Ір Сена та ін. Корені походження культу слід шукати в культовій, релігійній сфері. Одна з найдавніших і досить розповсюджених форм релігії - обожнювання мертвих. В стародавніх Китаї, Індії, Греції та Римі небіжчикам поклонялись як богам, створюючи особливі обряди і виробляючи те, що отримало найменування культу предків. Схиляння сучасників перед особистим впливом і учнями Будди, Христа і Магомета переросло після їх смерті в їх обожнювання, а культ їх особистостей сприяв виникненню і розвитку релігійних культів, відповідних трьом найбільшим світовим релігіям. Однак в історії немало прикладів надмірного звеличення окремих особистостей і поза релігійною сферою. Це стосується, насамперед, сфери влади, але й не тільки її. Відоме схиляння і перед царями, і перед полководцями, і перед знаменитими суспільними діячами. Слово Государ в Стародавньому Римі передбачало ставлення, подібне до ставлення рабів до господаря. При Августині щорічно приносилася присяга на вірність всьому, що було і буде зроблене правителем. Всі римські цезарі (після Нерона це родове ім' я стало титулом) мали, по суті, необмежену владу. В тій або іншій мірі ідеї цезаризму укоренилися у вищих ешелонах влади і в Середньовіччі, в період становлення буржуазного суспільства, розвитку капіталістичних відносин в XX сторіччі, вражаючи інколи демократичні суспільства, проникаючи і в революційний рух.

Вкрай максимально завищена оцінка функції і ролі політичного лідера в історії - суть культу особи. Це закономірний результат і одна з передумов тоталітарного ладу, хоча зустрічається і в авторитарних, зокрема, в демократичних державах. В сучасних умовах яскравими проявами тоталітарного культу особи стали культи Кім Ір Сена, Кім Чен Іра в Кореї, Фіделя Кастро на Кубі, Хусейна в Іраку, Кадаффі в Лівії тощо. Радянським народам довелося пережити Культ особи Иосифа Сталіна, який став найважливішим атрибутом очолюваної ним тоталітарної диктатури, а надалі став зразком для ряду сталінських і неосталінських культів особи. Будучи одним з керівників Комуністичної партії, а з 1924 року по 1953 рік і фактичним главою Радянської держави, Йосиф Сталін (1879-1953 рр.) виявив специфічний особистий вплив на розвиток ідеології і практики державного соціалізму. Будівництво соціалізму при Сталіні стало розглядатися як адміністративне, а не соціальне завдання. Партійно-державний апарат перетворений на засіб забезпечення неподільного єдиновладдя, утвердження своєрідного неоцезаризму. Соціалістична фразеологія служила лише прикриттям середньовічного тоталітарного режиму в дусі Чінгісхана, Тамерлана, Гітлера, інших тиранів і диктаторів. При цьому заохочувалися довічне його звеличування як Батька народів, перебільшення його персонального вкладу в революційні процеси в Росії, фальсифікація історії. Водночас жорстко, аж до фізичного винищення, Пригнічувалися прояви інакомислення, будь-яких відхилень від генеральної лінії Комуністичної партії, що ототожнюється з суб'єктивними переконаннями Сталіна. Всупереч свідченням партійних ідеологів наступного періоду про несумісність культу особи з природою соціалізму, явища культу особи все ж простежуються в діяльності Микити Хрущова, Леоніда Брежнєва, ряду керівників республік колишнього Радянського Союзу та інших країн реального соціалізму тощо. Парадоксальність ситуації полягала в тому, що всі свої успіхи і досягнення радянський народ несвідомо пов 'язував з ім 'ям Сталіна. Історична практика вперше зустрілася з такою містифікацією, коли в умовах панування соціалістичної ідеології серед широких мас укоренилось ірраціональне, релігійне, за своєю суттю, плазування перед особистістю. Після смерті Сталіна почався процес ліквідації антигуманних наслідків культу особи та відродження демократії, який, на жаль, згодом уповільнився, а по-тім і зовсім загальмувався. Справжня турбота про людей, про їх соціальне самопочуття нерідко підмінялася політичним заграванням, масовою роздачею нагород, звань тощо. Складалася обстановка всепрощення та вседозволеності, знижувались вимогливість, дисципліна, відповідальність, виникали зневажливе ставлення до законів, окозамилювання, угодництво та славослів'я. Дійсна демократія все частіше та більше і в сучасних умовах зводилася до формалізму, людський фактор відсувався на другий план, хоча гасло "конкретна турбота про конкретну людину" повторюється й повторюється майже в усіх офіційних документах, виступах політичних лідерів і керівників тощо.

Природно, політичні партії та політичні рухи грають важливу роль в політичному житті суспільства, виступають зв' язуючою ланкою між державною владою та народом, сприяють втягненню людей в політичне життя. Домінування активістської політичної культури, існування тривких демократичних традицій, наявність неконтрольованого державою громадянського суспільства і політичної опозиції звужують можливості для некомпетентного політичного лідерства, різноманітного роду волюнтаризму, зловживань владою, створюють сприятливий грунт для прояву в політиці індивідуального хисту та обдарувань. Удосконалення системи відбору лідерів і підвищення демократичної політичної ангажованос-ті мас - найважливіші умови ефективності політичного управління суспільством. Політична діяльність людей нероздільна з їх поведінкою. В діяльності людини реалізуються якісь прагнення і сподівання, проявляються звички і навики, відтворюються зразки поведінки, пов' язані з її ставленням до політичних інститутів та їх функціонування. Лідерство - невід'ємний компонент політичної діяльності. Політичне лідерство - істотна сторона політичного керівництва. Політичне лідерство - це таке політичне ставлення суб'єкта-лідера (групи або індивіда) до співтовариства, при якому суб' єкт-лідер наділений певним обсягом прав і відповідальністю формувати та відображати інтереси й відстоювати мету співтовариства, виступати ініціатором в їх здійсненні та організовувати участь всього співтовариства. Якості політичного лідера, особливо його керівної діяльності, залежать від усіх складових: умов діяльності та самої діяльності.

Схожі статті




Політологія: наука про політику - Горлач М. І. - Культ особи

Предыдущая | Следующая