Політологія: наука про політику - Горлач М. І. - 2. Сучасні партійні системи і їх суть

Поняття і зміст партійних систем

Дії політичних партій тісно пов'язані одна з одною, взаємозалежні, знаходяться в певних політичних відносинах зі всіма елементами і ланками політичної системи суспільства. Політичні партії всі діють в певних соціально-економічних умовах. Межею партійних систем є кордон держави. Партійна система - це спільність взаємозалежних політичних партій, що прагнуть до встановлення, утримання і здійснення влади. Партійні системи об' єднують ті політичні партії, що справді виробили і дотримуються загальних принципів боротьби і взаємовідносин, дозволених законодавчими актами. Характер партійних систем визначає і вид політичного режиму, механізм і ефективність демократії. Політологи Заходу, та й Сходу приділяють велику увагу з' ясуванню суттєвості партійних систем, визначенню їх змісту. Західний політолог Сеймс Ньюмен відзначає, що партійна система - це право політичної партії на формування власної системи правління суспільством, а політолог Єжі Каак вказує, що партійні системи - сукупність політичних сил, що представлені в парламенті або таких, що прагнуть до представництва в парламенті. Польський політолог Єжі Вятр підходить дещо інакше, відзначаючи, що Під партійною системою розуміється сукупність відносин між легально діючими політичними партіями, які виявляються в суперництві або спільному змаганні за політичну владу. У визначенні партійної системи політолог Лев Ентін підходить як до політичного інституту, визнаного і санкціонованого державою, де відображаються умови формування і діяльність політичних партій, їх взаємозв' язки і взаємовідносини, основні принципи і база зв' язків з іншими елементами політичної системи. Більш точним, що відображає суттєвість партійної системи, є розкриття характеру і взаємовідносин існуючих в країні політичних партій, умови їх діяльності і фактична роль в керівництві державними справами, особливо в формуванні уряду. Партійна система - сукупність політичних партій, існуючих в тій або іншій країні, незалежно від того, визнаються вони діючими законодавчо або ні.

Різновидності партійних систем можуть виділятися на базі різноманітних ознак та критеріїв. Партійні системи є стабільні та консервативні; здатні зберігати цілісність і такі, що розпадаються; діючі в нормальній та у надзвичайній обстановці, поляризовані (біполярні), багатополярні та атомізовані; альтернативні та неальтернативні; молоді і такі, що мають досить тривалу історію, та ін.

Різноманітність визначення партійних систем, їх ролі і місця в політичному житті суспільства дає можливість виділити типи партійних систем в суспільстві: одно-, дво - і багатопартійні. Якщо для тоталітарних, авторитарних політичних режимів характерні частіше однопартійні системи, то сучасним розвиненим демократичним країнам властиві багатопартійні системи. Багато-партійна система - це така система, де реальну боротьбу за владу веде декілька політичних партій. Плюралістичною, багато-партійною системою в світі визнається система, що включає не просто багато політичних партій, а де наявна опозиція, в тому числі політичних партій, що виступають проти існуючого ладу. Опозиційні політичні партії виступають проти існуючої соціально-економічної і політичної системи, не сприяють цілісності політичного ладу, в межах якого діють і мають різноманітні концепції рішення проблем, які виникають в країні. Одна з ознак політичного плюралізму - наявність двосторонніх опозицій. Двостороння опозиція характерна тим, що розміщена з обох боків уряду - ліворуч і праворуч. Обидві опозиції - ліва і права взаємно виключають одна одну, і більше того, перебувають у стані перманентного конфлікту.

Безліч політичних партій в порівнянні з однопартійністю мають певний демократичний зміст. Досвід історії свідчить, що зосередження всієї повноти влади в одній політичній партії означає встановлення авторитарності і тоталітарного режиму (гітлерівська Німеччина, Радянський Союз періоду сталінізму і застою та ін.). Затверджується авторитарний режим і в деяких народнодемократичних країнах Східної Європи, коли в країні встановлювалася однопартійна система. В ряді країн Заходу існують двопартійні системи (США, Великобританія та ін.). Політичну владу в країнах Заходу, де існують двопартійні системи, здійснюють поперемінно тільки дві значні політичні партії, що стоять на базі капіталістичних відносин: в США - республіканська і демократична партії, в Англії - спочатку консервативна і ліберальна, а після консервативна і лейбористська. Соціолог Джованні Сарторі справедливо відзначає, що двопартійність маємо тільки тоді, коли існування третіх політичних партій не заважає двом головним політичним партіям керувати суспільством. Американські соціологи Харрі Госнелл і Реджі Смолка вважають, що американська партійна система правильно названа двопартійною тому, що "жодна маленька політична партія ніколи успішно не кинула виклик двом головним політичним партіям у зв' язку з їх контролем над президентством і конгресом".

Історичний досвід XX ст. дозволяє виділити чотири типи партійних систем: ліберально-демократичні, що існують в більшості розвинених капіталістичних країн; фашистські, які мали місце в ряді європейських, латиноамериканських країн у 20-60-х роках; авторитарні, що виникли в 30-40-х роках в Радянському Союзі, Кореї, Румунії та ін., і партійні системи, що склалися в країнах народної демократії Європи після перемоги народно-демократичних революцій в 40-50-х роках. У більшості країн Східної Європи утворилися багатопартійні системи, що спиралися на багаті історичні, соціально-політичні, культурні традиції, а також на постійний політичний тиск авторитарної радянської політичної системи. Суворі умови царського підпілля вимагали, окрім чіткої організації підпільної діяльності, точної конспірації, замкнутості, слухняності і централізації в діяльності партійних організацій і осередків, що, зрозуміло, виправдовувалося обставинами.

Потреби в утворенні різноманітних політичних партій і між-партійне суперництво можуть виникати і справді виникають в умовах демократизації суспільства. В Україні, Росії, Білорусі та інших країнах Співдружності виникнення нових політичних партій і політичних рухів зумовлюється кризою офіційно визнаних і тривалий період, здавалось, непорушних суспільних структур, насамперед, комуністичних партій. Умови тоталітаризму не могли сприяти сучасній багатопартійності. Масова політична діяльність підмінялася закулісними інтригами, представництво політичних інтересів соціальних спільностей - пошуками протекцій у володіючих владою, партійна боротьба - особистими чварами тощо. Зрозуміло, що без опори на партійну систему, яка презентує інтереси різноманітних груп населення, неможлива ефективна діяльність і парламенту. Можна стверджувати, що політичні партії - невід'ємна частина парламентської системи. Ясно, що без політичних партій парламент може приймати правильні закони, але закони не будуть реалізовані, якщо тільки не звернутися до збройних сил. Політичні партії - істотний фактор стабільності політичного режиму. Політичні партії ніби продовжують функції парламенту за його межами, відповідальність за те, щоб і там боротьба йшла з допомогою аргументів, а не з допомогою насильства.

Роль політичних партій оцінюється по-різному. Дехто стверджує, що політична партія - це сучасна диктатура, це влада частини над цілим, вихолощування демократії. Політична партія не є знаряддя демократії. I кількість політичних партій не змінює становища в суспільстві. Французький соціолог Моріс Дюверже вважає, що організація політичних партій та існування партійних систем не відповідають демократичній ортодоксії: по-перше, тому що їх внутрішня структура автократична і олігархічна; фактично їх керівники не призначаються членами партій, а кооптуються або довибираються центрами, мають тенденцію формування керівного, керуючого класу, ізольованого від основної маси пар-тійців. В тій мірі, в якій їх обирають, політична олігархія поширюється, однак не стає демократією тому, що вибори здійснюють партійци, а це меншість в порівнянні з тими, хто голосує за політичну партію на загальних виборах. По-друге, парламентарії підпорядковані авторитету партійного керівництва. Політичні партії формують суспільну думку в такій мірі, в якій її представляють. По-третє, загальна еволюція політичних партій поглиблює їх розбіжність з нормами демократичного режиму. Але Моріс Дю-верже підкреслює, що режим без партій увічнює панування еліт, які управляють і сформувалися по праву народження, багатства або займаної посади. Такий режим неминуче консервативний. Політичні партії залишаються більш розвиненими ліворуч - ліві сили, аніж праворуч - праві, тому що політичні партії найпотрі-бніші на лівому фланзі, вони революційні. Тому диктатура навіть з однією народною партією, яка тягнеться до утворення класу, що править, більш близька до демократії, аніж диктатура без політичних партій. Однопартійні системи - це ще не найгірші політичні режими. Однопартійна система вважається інновацією XX ст., породжена "ерою мас" і розглядається як прагнення зняти суперечності в суспільстві. Багатопартійні системи стали важливою умовою демократизації всіх сторін життя суспільства.

Схожі статті




Політологія: наука про політику - Горлач М. І. - 2. Сучасні партійні системи і їх суть

Предыдущая | Следующая