Політична історія України - Танцюра В. І. - Праві націонал-радикальні партії

Одним з головних напрямів політичної трансформації українського суспільства є перехід до багатопартійності. Політичні партії стали обов'язковим елементом нового суспільства, важливим інститутом, без якого неможливе існування представницької демократії в країні.

В Україні на початку 2001 р. було зареєстровано понад 110 політичних партій різного політичного спрямування. В політологічній та історичній літературі існує кілька класифікаційних моделей партій: їх поділяють за напрямами діяльності (екологічні, релігійні, патріотичні тощо); характером діяльності (помірковані, радикальні, екстремістські); за способом організації та методами роботи (демократичні, авторитарні, тоталітарні), за політичною орієнтацією (праві або партії націонал-радикальної орієнтації, партії правового центру, національно-демократичні партії, центристські, ліберально-демократичні партії, партії лівого центру або партії соціал-демократичної спрямованості, ліві партії, соціалістичної, комуністичної орієнтації).

Праві націонал-радикальні партії.

До них належать: Державна самостійність України, Українська національна Асамблея, Соціал-національна партія України, Конгрес українських націоналістів та інші. Об'єднує їх ідея інтегрального націоналізму з усіма притаманними йому особливостями. Для націонал-радикалів першорядною й найвищою цінністю є нація, безумовний пріоритет надається національній державі. Найрадикальніші представники цього напряму обстоюють ідею побудови національної держави за всяку ціну, навіть шляхом відмови від демократії" запровадження режиму національного авторитаризму, сильної влади. У їх діяльності політика часто домінує над економікою. У зовнішній політиці вони виступають за віддалення України від країн Сходу, особливо від Росії, за вихід з СНД, оскільки подальше перебування в цьому об'єднанні, на їх погляд, уповільнює процес державотворення, живить у Росії надію утримати Україну в орбіті власних інтересів.

Ідеалом державного, національно-територіального устрою є національна унітарна централізована держава. Вони виступають проти федеративно-земельного устрою, вільних економічних зон, існування автономії. Економічна платформа правих радикалів недостатньо розвинута, поєднує ідеї, які не є сумісними в реальній політиці - ідеї приватизації, лібералізму, державного патерналізму та економічного ізоляціонізму.

Правоцентристські націонал-демократичні партії.

Найвпливовіші серед них: Народний Рух України, Партія "Реформи і порядок", Українська республіканська партія України, Демократична партія України, Партія зелених України, Українська народна партія "Собор", Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина" та ін.

Ідеологічною засадою національно-демократичних партій є неоконсерватизм, але з національною специфікою - демократичний або поміркований (освічений) націоналізм. Націонал-демократи вважають демократичний націоналізм певним балансом між інтересами нації та правами людини. Однак у реальній конфліктній ситуації більшість правоцентристських партій віддають перевагу суспільним інтересам, а не особистості, інтересам держави перед правами громадян і завжди роблять вибір на користь нації.

В основі ідеології націонал-демократів лежить також християнська філософія. Вони підтримують відродження релігії, об'єднання усіх релігійних конфесій в країні та створення єдиної української християнської церкви, відновлення християнської моралі, споконвічних традицій українського народу і поваги до сім'ї. Правоцентристські партії зорієнтовані на захист української культури та української мови. Вони обстоюють мінімальне втручання держави в економіку країни при сильному контролі за політичним життям суспільства.

У зовнішній політиці виступають за вихід України з СНД, інакше, на їх думку, Україна ризикує бути втягнутою в нову імперію, до створення якої тяжіє Росія. Вони віддають перевагу двостороннім відносинам з Росією та іншими пострадянськими країнами, виступають проти перебування російських військ на українській землі, вимагають поділу золотого та алмазного запасів, активів колишнього СРСР в іноземних банках.

Більшість націонал-демократичних партій виступає за інтегрування України в європейські структури, вступ до НАТО. Проміжним варіантом у процесі інтеграції країни у загальноєвропейський дім розглядають Балто-Чорноморський союз.

У державному будівництві підтримують ідею сильної виконавчої вертикалі, унітарно-централізованої держави, вбачаючи у федералізації України серйозну загрозу посилення сепаратизму і розпаду держави.

Схожі статті




Політична історія України - Танцюра В. І. - Праві націонал-радикальні партії

Предыдущая | Следующая