Політична історія України - Танцюра В. І. - 8.3. Українські фракції в парламентах Росії та Австрії

Умови парламентської діяльності українців

У XX ст. відкрились нові можливості для вирішення українського національного питання шляхом реформ. У Росії в 1906 р. була скликана Державна дума, в Австро-Угорщині у 1907 р. запроваджено загальне виборче право. У чотирьох скликаннях російської Думи, парламенті Австрії українське питання було одним з головних.

Особливості боротьби українських національно-визвольних сил на парламентській арені були зумовлені трьома чинниками:

1. Несправедливими виборчими системами, що існували в обох імперіях. Вибори не були рівними, прямими" а безпосередньою подачею голосів. У Росії виборці поділялись на курії згідно зі станом, майновим, освітнім, податковим цензом. Для селян і робітників вони були триступеневими (вибори уповноважених, виборщиків, депутатів), для мешканців міст, землевласників - двоступеневими. У результаті один голос поміщика прирівнювався до 3 голосів буржуа, 15 - селян, 45 - робітників. Після розпуску II Думи у 1907 р. було прийнято новий виборчий закон, згідно з яким один голос поміщика вже дорівнював 4 голосам представників буржуазії, 68 - середніх верств міста, 260 - селян, 543 - робітників.

Запровадження загального виборчого права в Австро-Угорщині супроводжувалось створенням в Галичині надто великих сільських виборчих округів, в яких ЗО-40 тис. виборців повинні були тричі з'являтись на виборчі дільниці. За таких умов навіть двомандатність округів обмежувала можливості селян порозумітись та зорганізуватись, надавала перевагу місцевим освіченим верствам населення (полякам), сприяла зловживанням адміністрації. Крім того, існували привілейовані міські округи, де 1-2 тис. виборців обирали посла (депутата) відразу. Це породжувало абсентеїзм виборців, ускладнювало дії українських партій.

2. Участь у парламенті не тільки відкривала можливості демократичного вирішення національного питання, але й сковувала політичні сили українців. Сповідування парламентського шляху вирішення власних проблем означало визнання існуючого стану справ, легітимності влади та імперських порядків, лояльності до них. Наприклад, українці, які перебували під владою Росії, мали визнавати дії російської держави, спрямовані проти Австро-Угорщини - конкурента на міжнародній арені, передусім на Балканах, вступаючи у протистояння зі своїми закордонними братами. Так само мали чинити й українці, які перебували під Австро-Угорщиною. Будь-який виступ проти уряду трактувався як державна зрада з відповідними політичними і поліцейськими наслідками.

Розбіжністю у поглядах українських політичних сил з програмних і тактичних питань. В Австро-Угорщині існувала ворожа до українського національно-визвольного руху "москвофільська" течія, в Росії - прошарок чорносотенців українського походження.

Українські суспільно-політичні рухи в Росії та Австро-Угорщині мали суттєві відмінності. Оскільки українці в Росії перебували на становищі інородців, їх союзниками були представники всіх поневолених націй. Крім того, існувало підгрунтя для спільних акцій із загальноімперськими партіями щодо демократизації суспільства. Специфічним моментом була етнічна та конфесійна спорідненість з панівною нацією, приблизно однаковий рівень економічного розвитку. В Австро-Угорщині інші національні рухи (слов'янських народів) мали вже певні політичні здобутки. Для поляків, приміром, співпраця з українцями означала обмеження власних прав, привілеїв. За економічним розвитком, культурним рівнем, конфесійною приналежністю українці Австро-Угорщини теж істотно відрізнялись від усіх інших народів імперії. Тому українські політики часто співпрацювали з урядом, німецькою фракцією в парламенті.

У парламентській тактиці українці намагалися забезпечити співвідношення між вирішенням перспективних питань, досягненням стратегічної мети (автономії, незалежності) і владанням поточних, буденних справ. Тому вони мусили вибирати відповідні методи боротьби - від принципової безкомпромісної позиції щодо дій урядів, конкуруючих політичних сил до прийняття правила парламентської "гри", не гребуючи таємними угодами, закулісними змовами, тимчасовими коаліціями з противниками.

Схожі статті




Політична історія України - Танцюра В. І. - 8.3. Українські фракції в парламентах Росії та Австрії

Предыдущая | Следующая