Педагогіка вищої школи - Туркот Т. I. - Модуль 1. Генеза вищої освіти. Витоки, основні етапи становлення і перспективи розвитку вищої школи України

Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави Закон України "Про освіту"

Мета: ознайомити студентів магістратури з особливостями і принципами побудови, основними етапами розвитку вищої освіти в Україні та за її межами, допомогти оцінити ії сучасний стан і перспективи удосконалення згідно вимог Болонських угод.

Міні-модуль 1.1. Витоки і основні етапи становлення вищої школи України.

Міні-модуль 1.2. Соціально-історичний нарис розвитку вищої професійної школи: порівняльний аналіз зарубіжного і вітчизняного досвіду.

Міні-модуль 13. Особливості університетської освіти. Принципи побудови і структура системи вищої освіти в Україні.

Міні-модуль 1.4. Вища освіта України і Болонський процес

Ключові слова: університет, ліцей, коледж, факультет, унітарна та бінарна системи вищої освіти, парадигма, педагогічна парадигма, вища професійна освіта, особистісно орієнтоване навчання, система вищої освіти, бакалавр, спеціаліст, магістр, доктор філософії, кандидат наук, доктор наук, принципи побудови системи вищої освіти, кредитно-модульна технологія навчання, модульно-рейтингова технологія навчання, Болонський процес.

Міні-модуль 1.1. Витоки і основні етапи становлення вищої школи України

Історія - це свідок минулого, світло Істини,

Жива пам'ять, вчитель життя, вісник давнини.

Ціцерон

Перші школи та університети

Школи і вищі навчальні заклади" як освітньо-виховні системи, пройшли складний шлях історичного розвитку. Вони, з одного боку, здійснювали значний вплив на накопичення і прогрес світової культурної спадщини, а з іншого - на собі відчували розмаїття кардинальних змін, які відбувалися в соціумі, науці і культурі різних народів і країн. Початковий період розвитку школи, вищих навчальних закладів та інших соціальних інститутів сягає своїм корінням сивої давнини.

Спираючись на думку Ціцерона, приведену в епіграфі до теми, здійснимо короткий історико-педагогічний аналіз еволюції вищої школи.

Один з перших прообразів вищого навчального закладу був започаткований у давній Греції. Близько 384 р. до н. е. Платон поблизу Афін створив філософську школу, котра отримала назву Академії. Метою Академії було вшанування муз, розвиток філософії, математики, астрономії, природничих наук. Назва "академія" походить від імені міфічного героя Академа, на честь якого названо місцевість поблизу Афін, де заснована школа. Платонівська академія існувала більш ніж тисячу років і була закрита у 529 році.

335 року до н. е. Арістотель при Храмі Аполлона Лікійського в Афінах заснував ліцей, який функціонував близько восьми століть. В Ліцеї велика увага приділялась вивченню філософії, фізики, математики, інших природничих наук. Історики педагогіки вважають цю філософську школу попередником сучасного ліцею.

У еллінську епоху Птоломеєм (308-246 рр. до н. е.) була започаткована діяльність Мусеума (від лат. Му Бейт - місце, присвячене Музам). Мусеум став цариною вивчення математики, астрономії, філософії, медицини, історії, природничих наук. Викладачами Мусеума були Архімед, Евклід, Пратосфен.

Іншим варіантом вищого навчального закладу в давній Греції (Афінах і Спарті) були ефебії (V ст. до н. е.) - навчальні заклади для навчання і виховання вільнонароджених юнаків 18-20 річного віку. В ефебіях поряд із військово-фізичною підготовкою значне місце посідала освітня підготовка.

425 року в Константинополі був започаткований Аудиторіум (від лат. аudire - слухати) - вища школа, яка в IX ст. мала назву "Магнавра" ("Золота палата"). Головними підструктурами "Магнаври" були кафедри різних наук. Спочатку навчання проводилося на латинській і грецькій мовах, а з VII-VIII ст. - виключно на грецькій мові. В XV столітті в програму навчання знову повернулася латина та були упроваджені іноземні мови. У Магнаврі була сконцентрована викладацька еліта, вивчалась антична спадщина, філософія, богослов'я, медицина, музика, історія, етика, політика, юриспруденція. Заняття проводилися як публічні лекції. Більшість випускників школи мали енциклопедичну освіченість і ставали видатними громадськими і церковними діячами. Наприклад, Кирило та Мефодій, засновники слов'янської письменності, свого часу навчались у Магнаврі. Окрім цієї школи в Константинополі діяли також юридична, медична, філософська та інші школи.

У країнах близького і середнього Сходу видатною подією стала поява в Багдаді Будинків мудрості (800 р.). У Будинках мудрості видатні вчені та їх учні збиралися для дискусій, обговорення літературних і філософських творів, наукових трактатів, підготовки рукописів, читання лекцій. В IX - ХШ ст. в країнах, де переважало населення, яке сповідувало іслам, з'явилися медресе - вищі навчальні заклади, серед яких найбільш знаменитим було медресе Нізамейї в Багдаді, відкрите у 1067 році.

Великим культурним і освітнім центром ісламського світу була мусульманська Іспанія (912-976 рр.). Вищі школи Кордови, Толедо, Саламанки, Севільї пропонували програми по богослів'ю, математиці, астрономії, історії, географії, граматиці, риториці, медицині, філософії. Школи університетського типу Сходу, зокрема арабська, які мали лекційні зали, великі бібліотеки, наукові школи, системи самоуправління, значно вплинули на розвиток вищої освіти в Європі.

Інтенсивне виникнення європейських університетів відбувається в період XII-XV століть. Характерною рисою цього процесу є перетворення низки кафедральних і монастирських шкіл у великі навчальні центри, які потім стали називатися Університетами (від лат. Universitдr - Сукупність). Дати заснування європейських університетів у різних джерелах дещо відрізняються, але найбільш вірогідними можна вважати наступні: так, 1200 року виник Паризький університет, як результат об'єднання богословської школи Сорбонни з медичною та юридичною школами, університет в Неаполі засновано в 1224 р., Оксфорді - 1206 р., Кембриджі - 1231 р., Лісабоні - 1290 р. Мережа університетів в Європі розширювалась досить швидко: якщо в XIII столітті нараховувалося 19 університетів, в XIV столітті їх було вже 44, а в кінці XVI ст. - 63. Університети протиставили схоластиці діяльне інтелектуальне і духовне життя. Завдячуючи університетам, спектр суспільного життя Європи став набагато яскравішим, адже становлення освітніх закладів відбувалося під впливом творчості Р. Бекона, Я. Гуса, А. Дайте, Дж. Уїнклі, М. Коперніка, Ф. Петрарки та інших видатних мислителів, які дали могутній поштовх розвитку культури, науки і освіти. Більшість університетів мали інтернаціональний характер. Університети, де навчалися студенти із різних держав, називалися Studium, а ті, в яких навчалися тільки місцеві мешканці, - Studium particulare. Studium particulare давали вузько спеціалізовані знання і не мали права присуджувати вчені ступені.

У XII-XV століттях надзвичайною популярністю користувався Болонський університет, заснований 1119 року в м. Болонья (Північна Італія) як юридичний навчальний заклад. Лише у XIV столітті в ньому було відкрито філософський, медичний і теологічний факультети. З 1478 року в Болонському університеті викладав астрономію, а в 1481-1482 роках був ректором видатний український учений, доктор медицини і філософії Юрій Котермак з Дрогобича (Георгій Дрогобич).

У другій половині ХПІ ст. в університетах з'явилися факультети або коледжі. Факультети отримали право присуджувати наукові ступені - спочатку бакалавра, а потім магістра, доктора чи ліценціата.

Посада ректора була виборною (як правило на один рік). Перші університети мали всього декілька факультетів, спеціалізація яких постійно поглиблювалася. Наприклад, Паризький університет славився викладанням теології і філософії, Орлеанський - цивільного права, університети Італії - римського права, університети Іспанії - математики і природничих наук.

Схожі статті




Педагогіка вищої школи - Туркот Т. I. - Модуль 1. Генеза вищої освіти. Витоки, основні етапи становлення і перспективи розвитку вищої школи України

Предыдущая | Следующая