Основи журналістики - Михайлин І. Л. - ДОДАТОК

Анотований покажчик творів художньої літератури, у яких відображена професійна діяльність журналістів

Твори літератури, що відображають певну професійну діяльність, завжди цікаві для представників цієї професії. Вони, ніби дзеркало, дають можливість побачити себе сторонніми очима, глибше збагнути особливості цього роду людської діяльності. Для майбутніх фахівців, що опановують спеціальність журналіста, буде корисним познайомитися з художніми творами про свою майбутню професію. А їх не так і мало, є серед них класика, є й твори призабуті, що належали своєму часові. Доволі давно професія журналіста приваблює увагу письменників. Ми зібрали далеко не все, але сподіваємося, що подані тут твори дадуть можливість майбутнім спеціалістам краще зрозуміти свої професійні обов'язки, навчитися долати труднощі й використовувати переваги свого фаху, перевірити, нарешті, правильність обраного життєвого шляху. Такі завдання ставимо, вміщуючи тут цей анотований покажчик.

Ми будемо вдячні, якщо читачі висловлять нам свої поради й підказки щодо його продовження.

Брудна кухня журналістики

Бальзак Оноре. Втрачені ілюзії: Роман. -К: Дніпро, 1986. - 632 с.

"Втрачені ілюзії" - один з найвидатніших романів видатного французького реаліста Оноре де Бальзака (1799-1850), написаний у зеніті розквіту його творчості. Роман складається з трьох частин, які у свій час виходили окремими книжками: - "Два поети" у 1837 р., "Провінційна знаменитість у Парижі" - 1839 р. і "Поневіряння винахідника" - 1843 р. Звичаї французької журналістики описані в другій частині твору.

Один з головних героїв роману Люсьєн Шардон - син аптекаря з провінційного Ангулема. Проте він змагається за надання йому материного дворянського прізвища - де Рюбампре. Унаслідок певних перипетій, пов'язаних з його коханням до пані Луїзи де Баржетон, він опиняється в Парижі, без підтримки, знайомств, засобів до існування. Люсьєн має неабиякий літературний талант, він привозить у Париж збірку поезій та історичний роман, проте знайти видавця початківцеві не просто. В умовах фінансової скрути він і вирішив зайнятися журналістикою.

Дія роману розгортається в 1822 р. у Франції періоду Реставрації. Французька преса того часу навіть не ставила перед собою завдання правдиво інформувати читачів про стан справ у суспільстві. Це була вкрай політизована журналістика думок і оцінок. Дві головні партії - роялісти й ліберали - з'ясовували стосунки через пресу шляхом взаємних викриттів і образ. Преса тоді тільки набувала величезної ваги й перетворювалася на реальну владу. Будь-який авторитет міг бути знищений і повалений завдяки могутності друкованого слова. У середовищі журналістів часто виникали змови: про кого і як писати. Журналістів уже боялися. Але розумілося, що перо журналіста можна й підкупити.

Убогий, але талановитий Люсьєн, поставлений перед можливістю гарного заробітку, втрачає моральну опору, женеться за успіхом, стає відомим журналістом, з чиїм словом мусять рахуватися політики, письменники, театральні діячі. Успіх до нього прийшов у ліберальній пресі. Проте засліплений мрією стати графом де Рюбампре, він починає співробітництво в роялістській газеті. Колишні соратники не вибачили йому такого повороту і за допомогою тієї ж журналістики організували його професійне знищення.

Стилістика змалювання героїв у творчості О. де Бальзака знайшла своє яскраве втілення і в цьому романі. До позитивних героїв беззастережно може бути віднесений лише винахідник нового рецепту виготовлення паперу Давід Сешар і його дружина

(сестра Люсьєна) Єва. Решта героїв - це моральні каліки, потвори, засліплені жагою збагачення або кар'єрного просування. Це батьки, які люблять гроші й ненавидять своїх дітей, вбачаючи в них лише марнотратників. Це дворяни, які пишаються своїм походженням й герметично замикають своє середовище від проникнення в нього представників "нижчих станів", хоча б вони й володіли такими чеснотами, які відносили їх до культурної еліти нації. Це ненажерливі буржуа, які не мають поняття про людську честь, гідність, совість, і мріють про одне - докласти до своїх мільйонів ще одне су, відібране в розореної голодуючої родини. Це урядовці, гаслом яких стала сваволя в ім'я служіння золотому тільцю. Це журналісти, які торгують словом, як і будь-яким іншим крамом на ярмарку життя. За логікою письменника, щирий і безпосередній, чесний і сумлінний Люсьєн у середовищі цих потвор не мав іншого виходу, ніж стати таким, як вони.

У романі неодноразово журналістика стає предметом обговорення в товаристві різноманітних Люсьєнових друзів, які висловлюють про неї свої думки. У братстві вільних філософів з вулиці Чотирьох Вітрів його попереджають про небезпеку стати журналістом, що для цих людей означає втратити можливість лишатися собою й говорити те, що думаєш. "Журналістика - справжнє пекло, - говорить один з членів гуртка Фюльжанс, - то безодня несправедливості, наклепів і зради, яку може терпіти і звідки може вибратися чистим тільки той, кого, як великого Данте, оберігатиме божественний лавр Вергілія".

Люсьєн не повірив у небезпеку, зрештою, життя не залишило йому простору для вибору. У журналістику його ввів його знайомий з Латинського кварталу Етьєн Лусто. Люсьєн опинився на вечірці, де присутні знамениті ліберальні журналісти. У бесіді за столом пролунало багато пророцтв щодо журналістики, які справдилися в майбутньому.

"Вплив і могутність газети ще на своєму світанку, - сказав Фіно. - Журналістика нині в дитячому віці, але вона виросте. Через десять років усе підлягатиме гласності". Інші співбесідники додають свої деталі: журналістика підноситиме на трон королів і руйнуватиме монархії, "вона все розпаскудить". Найтонші спостереження запропонував німецький дипломат: журналістика перешкоджатиме піднесенню особистості, "сіючи зерна самосвідомості в умах нижчих класів, - сказав він, - ви пожнете бурю і станете її першими жертвами", журналістика призведе до повстання мас.

Письменник Клод Віньйон подав таку думку: "Замість піднятися до служіння громаді, газета зробилася знаряддям у руках партій, знаряддя стало предметом гендлю, а де гендлюють, там, як відомо, втрачають і сором і совість. Кожна газета - це лавочка, де торгують словами будь-якого забарвлення, на смак публіки".

Ці думки героїв відлунюють неодноразово й в авторській мові О. де Бальзака. Він пише: журналісти "поквапилися до своїх Крамничок. Для цих людей, обдарованих щоденним і гострим розумом, газета була всього лише крамничкою" [курсив О. де Бальзака. - І. М.]. В іншому місці він зазначає: "Преса й Інтелект правили суспільством".

Схожі статті




Основи журналістики - Михайлин І. Л. - ДОДАТОК

Предыдущая | Следующая