Основи підприємницької діяльності - Варналій З. С. - 3. Венчурний бізнес

За способом організації інноваційного процесу виділяють різні моделі інноваційних підприємств. Одним із критеріїв їх розмежування є методи залучення капіталу для реалізації інноваційного проекту, фінансування наукового пошуку і розробок нової продукції.

Капітал, що вкладається в інноваційні проекти, у випадку його вдалої комерціалізації може принести значні прибутки. Водночас інноваційна діяльність пов'язана з невизначеністю кінцевих результатів, з можливою втратою капіталу. Отже, бізнес у сфері інноваційного підприємництва має підвищений ризик, тому його називають ризикованим або венчурним бізнесом.

Капітал, що вкладається в інновації, носить назву венчурного (від англ. Venture capital), а новостворені або вже існуючі фірми для втілення Інноваційних проектів - венчурними фірмами.

Венчурний бізнес вимагає підвищеної підприємницької активності, ентузіазму учасників. Саме вони визначають долю нового проекту, зацікавлені в його успішному завершенні. Основними учасниками інноваційної діяльності здебільшого виступають:

Винахідник, або особа, яка прагне впровадити у виробництво чиюсь ідею;

Керівник венчурної фірми, який підтвердив своє прагнення

Готовністю фінансувати ризикований проект за рахунок

Коштів очолюваного ним підприємства;

Інвестор, який забезпечує гарантоване фінансування

Проекту протягом тривалого періоду.

Для узгодження дій учасників інноваційного процесу використовують різні організаційні моделі венчурного бізнесу.

По-перше, це малий інноваційний бізнес. Заданими статистики, незалежні малі підприємства в 70 - 80-х роках зробили для інноваційного бізнесу більше, ніж за всі попередні століття. Малий бізнес виконує чітко окреслені функції в самому процесі нововведень. До них відносяться експериментування, початкове освоєння комерційних нововведень, виготовлення складної нестандартної продукції тощо. Без створення так званих інноваційно-впроваджу-вальних "команд" і малих фірм, які спеціалізуються на пошуку, розробці і втіленні нововведень, великий бізнес у сучасних умовах не в змозі успішно вирішити завдання прискорення інноваційних процесів. Малі фірми швидше впроваджують науково-дослідні розробки виробничих процесів. За даними обстежень, проведених Національним науковим фондом СІЛА, малий бізнес, з розрахунку на одного зайнятого, генерує в 2,5 рази більше нововведень, ніж великі фірми, а процес впровадження протікає, як правило, на рік швидше.

Водночас малі інноваційно-впроваджувальні фірми мають обмежені фінансові можливості для проведення досліджень. Зміни зовнішнього середовища спричинюватимуть ризикованість їх діяльності.

По-друге, великі фірми, які здійснюють крупномасштабні інноваційні проекти. Ці фірми мають більше фінансових можливостей для проведення фундаментальних досліджень, конструкторсько-технологічних розробок. У великих фірмах зменшується ризик у випадку відсутності успішного результату. Він перекривається масштабами звичайної діяльності, можливістю вкладати кошти відразу в декілька інноваційних проектів. Невдача в одних проектах перекривається значним прибутком від впровадження інших.

Водночас великі компанії обтяжені важкою, іноді забюрократизованою управлінською пірамідою. Вони менш жваві і гнучкі в реакції на вимоги ринку. Все це сповільнює інноваційний цикл, веде до втрати конкурентних переваг. Звичайно, це суттєвий недолік інноваційного підприємництва в цих фірмах.

По-третє, в сучасних умовах дістали розвиток форми колективного підприємництва. До них відносяться консорціуми, венчурні компанії, програми науково-виробничого партнерства. Наприклад, у США розгорнулися широкі інтеграційні програми, створено 40 науково-дослідних консорціумів за участю десятків провідних фірм у передових галузях. В Японії, Великобританії, Німеччині і Голландії за минуле десятиліття пройшла "інкубація" нових фірм при університетах, великих дослідних центрах та корпораціях.

У США сьогодні налічується 125 великих та декілька сотень невеликих і дрібних ризикових інноваційних фірм. Деякі з них являють собою відділення фінансових інститутів - інноваційних та інвестиційних фондів. Однак більша частина інноваційних фірм - це товариства, що створюються зазвичай трьома або чотирма партнерами-підприємцями. Члени товариства об'єднуються, аби мобілізувати капітал і вкласти його в нові динамічні компанії - венчурні фірми.

Венчурні компанії поділяються за багатьма ознаками. Передусім існує два види венчурних інвесторів:

Залежні компанії - із значною участю капіталу, який може бути їй наданий у формі приватних або державних кредитів;

Акціонерні компанії - використовують свій акціонерний капітал для інвестування в акції малих венчурних підприємств.

Крім того, венчурні компанії можуть бути державними, приватними, пов'язаними з банками, а також належати великим корпораціям. В останньому випадку багато великих корпорацій організують невеликі автономні підприємства. Вони дістали назву "внутрішні ризикові підприємства". Принципове значення має той факт, що засоби для їх фінансування виділяються корпоративними підрозділами. Саме ці структури мають власний бюджет для розвитку інноваційного підприємництва.

Надання всебічної підтримки невеликим фірмам для реалізації власних проектів великих компаній дістало назву "бізнес-інкубатори". Світовий досвід підтверджує високу ефективність такої форми організації інноваційного підприємництва. Відомо,, що ідеї створення ПЕОМ, лазерних принтерів, маніпуляторів типу "миша", графічного інтерфейсу користувача вперше народилися на фірмі Xerox. Однак вона не змогла фінансувати розробку цих винаходів, а фірми, створені спеціально для реалізації цих ідей (наприклад, Apple Computers і Microsoft), дуже швидко досягли успіхів. У подальшому фірма Xerox врахувала свої помилки. Створене відділення внутрішнього ризикового бізнесу Xerox Tecnology Ventures, а за його допомогою 11 інноваційних фірм дали змогу компанії мати багатомільярдні обороти.

Венчурний бізнес в Україні знаходиться на стадії становлення.

Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує впровадження в життя державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності, є Міністерство освіти і науки України. Проведення цілеспрямованої державної науково-технічної політики в галузі інноваційного підприємництва формує єдину систему наука - техніка - виробництво.

Науково-технічна політика включає такі елементи:

Наукову політику, визначення пріоритетів;

Політику в галузі освіти;

Підтримку нових інноваційних структур;

Державну науково-технічну політику;

Стимулювання наукових досліджень у найбільш перспективних галузях;

Індустріальну політику, оновлення виробничого потенціалу;

Стимулювання попиту на наукоємну продукцію.

Кожен із наведених напрямів втілюється шляхом конкретних заходів. Зокрема, індустріальна політика передбачає стимулювання випуску нової продукції, підтримку шляхом цільового фінансування із бюджету.

Головною проблемою здійснення інноваційного процесу є кінцеве впровадження та поширення вже розроблених технологій. Це пояснюється головним чином тим, що науковий сектор дуже повільно та з великою кількістю перешкод робить спробу внести елементи комерційних відносин в організацію своєї діяльності. Безперечно, важко уявити професора фізики чи хімії, який поряд із власною науковою діяльністю здійснює маркетингові дослідження ринку, шукає перспективи комерційної реалізації своїх розробок. Такими справами повинні займатися професіонали сучасного менеджменту, фінансисти, маркетологи, консалтингові фірми.

Чому західні технопарки, технополіси, інкубатори малого бізнесу успішно функціонують? У чому полягає секрет одержання ними величезних прибутків? Справа полягає в тому, що вони, окрім могутнього науково-технічного та фінансового потенціалу для здійснення наукових розробок, професійно володіють інструментами інноваційного маркетингу та менеджменту. Саме це вдале інтегрування наукових досліджень і організації бізнесу забезпечує комерційний успіх нових продуктів та технологій на ринку. Тому інноваційне підприємництво в Україні повинно поєднувати такі функції:

Пошук необхідних технологій;

Залучення коштів на їх впровадження;

Маркетингове дослідження перспектив даних технологій на ринку.

Тільки за таких умов можуть бути налагоджені зв'язки між окремими ланками інноваційного процесу. Використання світового досвіду у поєднанні з власним досвідом дозволить визначити шляхи формування венчурного бізнесу в Україні.

Схожі статті




Основи підприємницької діяльності - Варналій З. С. - 3. Венчурний бізнес

Предыдущая | Следующая