Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В. П. - Розкол Німеччини

Те, що для всієї Німеччини об'єктивною тенденцією був демократичний розвиток, як єдино рятівний для німецької нації, свідчила післявоєнна активізація партійно-політичного життя.

Основною центристською партією Західної Німеччини (а на Сході - в перші післявоєнні роки) став Християнсько-демократичний союз (ХДС), що утворився в 1946 р. Він представляв інтереси великих підприємців, середнього класу (чиновники, заможні селяни, ремісники). Серед членів партії було чимало віруючих робітників - католиків і протестантів. ХДС - партія економічної та політичної демократії. її головною програмною установкою був курс на соціальну ринкову економіку. В /Членській програмі ХДС 1947 р. навіть критикувався капіталізм, що скоріше було даниною післявоєнному часові. Першим лідером ХДС був Конрад Аденауер. Незмінним союзником ХДС став Християнсько-соціальний союз (ХСС, Баварія).

У 1948 р. конституювала себе Вільна демократична партія (ВДП, лідер Теодор Хейс). У її складі - підприємці, інженери, колишні офіцери вермахту. Кредо партії - приватна власність та вільна конкуренція.

У 1946 р. відновила свою діяльність Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН, лідер Курт Шумахер). Соціал-демократи оголосили компартію ворогом №1. Згідно з концепцією післявоєнних соціал-демократів, капіталізм у Німеччині зазнав краху разом із фашизмом, і на порядку денному стоїть питання про перехід до соціалізму без класової боротьби та без комуністів через виборчу систему, через синтез робітничого класу з надкласовою державою. Пропонувалося одержавлення ряду галузей, обмеження землеволодіння. Фактично партія обстоювала демократичну парламентську республіку. Водночас вона не визнавала потсдамських рішень і колективної вини за війну та злочини фашизму.

Що ж до КПН, то порівняно з періодом до 1933 р. її роль та вплив зменшилися. Німецькі солдати - комуністи, що воювали на Східному фронті, на власні очі побачили плоди діяльності комуністів у СРСР і добре усвідомили, до чого веде комуністичний режим. Попервах політичні партії бурхливо виникали і на сході Німеччини: ХДС, Ліберально-демократична партія (ЛДП), СДПН, Селянська демократична партія та Національно-демократична партія. Проте уже в 1946 р. компартія східної Німеччини, котра після "об'єднання" з СДПН проголосила себе Соціалістичною єдиною партією Німеччини (СЄПН), підім'яла під себе всі інші партії, що входили до так званого антифашистсько-демократичного блоку, перетворивши їх на інтер'єр "соціалістичної демократії". Визнавши керівну роль всемогутньої державно-номенклатурної партії, - СЄПН - ХДС, ЛДП, Селянська демократична партія та інші стали зручним камуфляжем тоталітаризму.

Розкол Німеччини

Якщо на Заході Німеччини США, Англія та. Франція надали німцям реальну підтримку в розбудові демократії, то на Сході, де порядкувала Радянська військова адміністрація в Німеччині (СВАГ), відбувалися соціалістичні перетворення. Тим самим було започатковано розкол Німеччини. Одні не хотіли бачити її соціалістичною, інші демократичною. За такої ситуації ідея єдиної Німеччини, проголошена в Ялті та Потсдамі лідерами антигітлерівської коаліції, була надовго похована.

Розкол став наслідком наростання протиборства між світовою демократією і світовим тоталітаризмом. Конкретні дії - створення Бізони (1946), Тризонії (1948), "план Маршалла", грошова та господарська реформа (1948) - не вплинули істотно на те, бути чи не бути розколу. Навряд чи було б справедливо провину за розкол Німеччини звалювати на ту чи іншу сторону. У світі, роз'єднаному протиборством, небезпекою війни, наступом комунізму і протидією цьому демократії, об'єднаній Німеччині місця не було. Саме через неї майже півстоліття пролягала лінія найбільш жорсткого протиборства між двома суспільними системами. Саме в Німеччині на десятки років встановився фронт нестійкої рівноваги. Необачний тиск з будь-якого боку міг призвести до глобальної катастрофи, зупинити яку ніхто і ніколи не зумів би.

Для післявоєнних німців, денний раціон яких у середньому не перевищував 1000 калорій, головним було вижити. І в Німеччині глибоко помилялися ті, хто вважав, що шлях до забезпеченого життя лежить через соціальний експеримент - соціалізм.

Західні німці, керуючись здоровим глуздом, обрали засобом створення матеріальних благ систему загальної заінтересованості. Німеччина відроджувалась після Другої світової війни завдяки залученню в її західній частині міжнародного капіталу і значним інвестиціям зарубіжних фірм. У цьому плані спрацювало не тільки поширення "плану Маршалла" на західні окупаційні зони, а й, насамперед, економічна та грошова реформи.

Схожі статті




Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В. П. - Розкол Німеччини

Предыдущая | Следующая