Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В. П. - Економічний розвиток у 90-х роках XX - на початку XXI ст

На початку 90-х років в усіх країнах Північної Європи спостерігався спад виробництва, зумовлений станом господарської кон'юнктури на європейському та світовому ринках. Однак, починаючи від 1993-1994 pp., уже всюди стала помітною тенденція до економічного піднесення.

У Швеції в 1991-1992 pp. промислове виробництво скоротилося майже на 10 %. Проте вже з 1993 р. починається подолання кризових явищ. Головним чинником зростання був експорт, а також заходи соціал-демократичного уряду в 1997 p., спрямовані на скорочення безробіття. У 1998 р. ВВП збільшився майже на 3 %.

Зростання внутрішнього споживання та експорту сприяли нарощуванню виробництва у Данії. У 1998 р. випуск промислової продукції збільшився на 2,5 %. Основною соціальною проблемою залишався високий рівень безробіття.

Економічна депресія початку 90-х років найбільш згубно вплинула на економічне життя Фінляндії. Крім звичайних циклічних факторів, відчутних збитків господарству країни завдали відміна клірингу в торгівлі з СРСР та зниження попиту на західних ринках. Як наслідок - ВВП у 1991 р. зменшився на 7,1 %, промислове виробництво - на 8,8 %, капіталовкладення - на 23,1 %. Проте уже з 1993 р. почалося піднесення виробництва. Експорт товарів і послуг збільшився на 16,7 %, а в 1994 р. - на 13,3 %. Приріст ВВП у 1998 р. становив 4 %. Починаючи з другої половини 90-х років у країні здійснюється програма бюджетної економії. Внаслідок цього у 1996-1999 pp. державні витрати скоротилися на 23 млрд. марок. Фінляндія водночас є нетто-експортером капіталу. Якщо в 1996 р. прямі іноземні інвестиції в економіці країни становили 41 млрд. марок, то зарубіжні інвестиції фінських фірм - 82 млрд. Глобалізація для фінських фірм означає спеціалізацію у лісопаперовій та електронній галузях. Фінляндія підтримує тісні господарські зв'язки з Росією. 98 % експорту східного сусіда до Фінляндії - сировина і напівфабрикати. Фінляндія цілком відповідає критеріям членства в економічному та валютному союзі ЄС.

З найменшими втратами зі складної економічної ситуації початку 90-х років вийшла Норвегія. Значне збільшення виробництва і зайнятості почалося з другої половини 1993 р. Середньорічний приріст ВВП після 1993 р. становив 5 %. Його рушійною силою став споживчий попит, розширення ринків збуту на Східну Європу. Характерною прикметою господарського життя є також збільшення зайнятості. У 1997 р. кількість новостворених робочих місць порівняно з попереднім роком збільшилася на 25 %. Високі темпи розвитку спостерігаються у риболовецькій галузі, будівництві, хімічній промисловості, металургії. У 1998 р. ВВП збільшився на 4 %. Важливу роль для Норвегії відіграють прибутки від нафтодобування.

Загальний спад виробництва у світі на початку XXI ст. позначився також на країнах Північної Європи. Падіння попиту на світових ринках призвело до зменшення експорту північ іюєвропсйських країн. Як наслідок знизилися темпи економічного розвитку. Для Швеції у 2001 р. вони становили 1,5 %, Норвегії - 1,7, Данії - 1,2, Фінляндії - 1,8 %. У вигіднішому становищі опинилися Норвегія, як експортер нафти, і Данія, експорт якої складається з продовольчих та фармацевтичних товарів.

Загалом економіка країн Північної Європи характеризується високим рівнем розвитку. Своїми потужними, всесвітньовідомими концернами такими, як "Вольво", СЛАБ, АГА, СКФ, Буфорс, виділяється Швеція. Вона - один із найбільших у світі виробників та експортерів продукції машинобудування і точної апаратури. Данія посідає друге місце у світі з виробництва ліків - інсулінових препаратів, вітамінів, антибіотиків, сульфамідів, психотропних засобів. Продукцію фармацевтики Данія вивозить у 170 країн світу. За рахунок власного видобутку повністю покриває свої потреби в нафті й газі. На енергетику працює також 2 тис. вітряних електростанцій. Торговельний флот Норвегії є найбільшим у світі, крім того, вона входить до числа найбільших у світі експортерів нафти й газу. Фінляндія славиться продукцією електронного концерну "Нокіа", паперової та деревообробної промисловості. У всіх країнах Північної Європи високим рівнем розвитку характеризуються інтенсивне сільське господарство, особливо тваринництво, та пов'язані з ними харчова й переробна промисловість.

Зміни у зовнішньополітичному курсі країн Північної Європи в 90-х роках XX ст.

Крах комуністичної системи в Європі, припинення "холодної війни", розпад Радянського Союзу внесли серйозні зміни у практику зовнішньополітичного життя країн Північної Європи. Вони дотримуються курсу на зміцнення різноманітних зв'язків з союзниками і західними партнерами, розбудову нових відносин з сусідами на Сході. Зокрема, вступ Швеції і Фінляндії до ЄС сприяв зміцненню їхніх зв'язків із Заходом. Цей крок фактично нівелював відмінності між курсом членів НАТО (Данія, Норвегія, Ісландія) і країн, що раніше дотримувалися нейтралітету (Швеція, Фінляндія). У цьому ж контексті відбувався вихід Фінляндії із системи особливих стосунків з Росією.

Дещо осторонь від західноєвропейської інтеграції стоять Ісландія та Норвегія. Хоча остання компенсує це зміцненням атлантичних стосунків зі США. Значення Норвегії для бідної на енергоносії Європи важко переоцінити. Норвезький видобуток нафти на шельфі Північного та Норвезького морів щорічно становить 50-60 млн. та поклади нафтогазової сировини у цій водній акваторії сягають 10 % розвіданих світових запасів.

У цьому ж руслі посилилась підтримка країнами суб-регіону НАТО як єдиного стабілізуючого чинника на Балканах і в Східній Європі. Водночас відбувалося політичне зближення північних країн у військовій сфері в рамках ПЗМ ("Партнерство заради миру"). Навесні 1997 р. проводилися спільні військові навчання у норвезькій провінції Тромс за участю Фінляндії, Данії, Швеції і Норвегії. У Фінляндії зростає кількість прихильників входження країни до НАТО, які розглядають цей крок як можливість ліквідації політичної ізоляції і небезпеки маргіналізації, отримання права голосу в Північноатлантичному альянсі для захисту своїх інтересів.

Характерною прикметою 90-х років XX ст. стало й те, що Копенгаген, Хельсінкі і Стокгольм взяли на себе функції "великого брата" стосовно Литви, Латвії та Естонії, які після відновлення своєї незалежності органічно стали входити у сферу інтересів країн Північної Європи. Останні, розглядаючи нові незалежні країни Балтії як свою периферію, що вимагає постійної політичної, економічної і фінансової підтримки, з великою настороженістю сприймають будь-які кроки Росії, спрямовані на посилення свого впливу в цьому субрегіоні.

Водночас країни Північної Європи не замикаються на регіональному рівні й разом з країнами Західної Європи освоюють колишні простори Радянського Союзу. Уже в грудні 1991 р. Швеція, Норвегія, Фінляндія і Данія визнали незалежну Україну. Між країнами Північної Європи і Україною почали налагоджуватися взаємовигідні зв'язки. Україні є що запропонувати і є що взяти у них. Взаємна заінтересованість сторін лежала в основі зустрічей президента України Л. Кучми і президента Фінляндії М. Ахтісаарі. 23-27 березня 1999 р. відбувся державний візит Л. Кучми до Швеції, під час якого проводилися переговори з главою шведської держави - королем Карлом XVI Густавом, спікером риксдагу Б. Далем та прем'єр-міністром країни Й. Перссоном. На 1 травня 2000 р. між Швецією і Україною було укладено десять угод різних рівнів. Дружні, взаємовигідні зв'язки розвивають з Україною Данія і Норвегія, які також підписали з нею низку угод.


Схожі статті




Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В. П. - Економічний розвиток у 90-х роках XX - на початку XXI ст

Предыдущая | Следующая