Національна економіка - Мельник А. Ф. - Розділ 10. СТРУКТУРНА ПОЛІТИКА ТА СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

10.1. Характеристика структурних змін в національній економіці. Вимірювання структурного ефекту.

10.2. Цілі та завдання структурної політики держави. Механізм структурної корекції національної економіки,

10.3. Стимулювання інвестиційної діяльності як умова забезпечення ефективності структурної перебудови національної економіки.

10.1. Характеристика структурних змін в національній економіці. Вимірювання структурного ефекту

Розвиток національної економіки пов'язаний з постійними коливаннями, які змінюють її структурні пропорції та порушують структурну рівновагу. Інтенсивність структурних перетворень залежить від того, який рівень економічної рівноваги порушено, і характеризується такими поняттями, як структурні зрушення, структурна перебудова та структурна революція. Зокрема, структурна революція є продуктом і наслідком науково-технічного прогресу і характеризує кардинальні зміни між секторами економіки. Критерієм таких змін є інтенсивний перерозподіл всіх ресурсів, їхнє переливання з традиційних виробництв у нові, найбільш перспективні, що зумовлює зміни технічного та технологічного базису країни.

За експертними оцінками вчених, сьогодні у світі домінує п'ятий технологічний уклад, представлений мікроелектронікою, телекомунікаціями, гнучкою автоматизацією, комбінованим застосуванням різних конструкційних матеріалів1. Водночас спостерігається становлення шостого технологічного укладу, який домінуватиме у першій третині XXI ст. Його ключовими виробництвами залишаються інформатика та мікроелектроніка, на базі яких будуть формуватися системи штучного інтелекту, прискореними темпами розвиватимуться космо - і біотехнології, які мультиплікативно вплинуть на розвиток багатьох галузей економіки. Важливою ознакою такого суспільства буде підвищення ролі знань, які продукуватимуть нові технології і процеси.

Структурна перебудова економіки Має макроекономічний характер, полягає у радикальній зміні макроекономічних пропорцій, передусім за галузевою ознакою, і здійснюється під впливом структуроутворюючих чинників. Основним критерієм перебудови є зміна структури національного виробництва, яка виводить країну на якісно новий, вищий, ступінь розвитку і характеризує послідовну трансформацію економічних відносин. В економічних дослідженнях виокремлюють два підходи до проблем структурної перебудови економіки: ліберальний та дирижистський. За першим підходом, структурна перебудова національної економіки є природним процесом, який відбувається під впливом ринкових механізмів і дії об'єктивних економічних законів, передусім попиту і пропозиції. Вільне переливання капіталів і ресурсів у прибутковіші сфери діяльності забезпечує найбільш відповідну вимогам ринку структуру економіки, створює конкурентне середовище, підвищує ефективність суспільного виробництва. У такий спосіб формувалася структура економік США і Великої Британії. Але цей шлях надто тривалий і пов'язаний зі значними соціальними збуреннями. Дирижистська концепція надає перевагу активному державному втручанню в процеси структурної перебудови економіки. Вважається, що ефективно змінити структуру економіки можна лише при цілеспрямованих діях уряду щодо розвитку найбільш конкурентних галузей та коригування відтворювальних процесів. Цим шляхом перебудовували економіки Японія, Південна Корея, Китай, Сінгапур.

Структурні зрушення Характеризують коливання в загальній структурі виробництва, які принципово не змінюють структури національної економіки і пов'язані зі змінами економічної кон'юнктури ринку. Разом з тим структурні зрушення є найбільш непередбачуваними процесами, які супроводжуються порушеннями економічної рівноваги, виникненням криз та ризиків для економічної діяльності суб'єктів господарювання. Структурні зрушення виявляються в економічних системах різного рівня, а саме: на рівні домашнього господарства (нанорівні); на рівні підприємств і організацій (мікрорівні); на галузевому і регіональному рівнях (мезорівні); на рівні національного господарства (макрорівні). Різкі зміни структури економіки можуть спричинити глибинні наслідки, що охоплюють не лише регіональні, національні, а й міжнародні економічні відносини. Критерієм необоротності структурних зрушень € зміни в структурі суспільних потреб, а критерієм прогресивності або позитивних результатів - структурна ефективність економіки.

Структурний аспект розвитку національної економіки виявляється через кількісне зростання показників або певні якісні зміни в економіці. Як процес структурні зміни характеризуються цільовою спрямованістю, швидкістю, інтенсивністю та циклічністю, їх динаміка вимірюється зміною: 1) частки відповідних структурних елементів економічної системи; 2) рейтингу (місця) у загальній системі; 3) кількісних параметрів діяльності в динаміці. Разом з тим структурні зміни справляють безпосередній вплив на розвиток економіки. Такий вплив в економічній теорії називають Структурним ефектом. Він є прогресивним, якщо структурні зміни супроводжуються високими темпами зростання економіки. Якщо індекс структурних змін має невелику величину, консервативні економічні пропорції, спостерігаються застій або зменшення обсягів виробництва, то такий ефект є сталим (або його немає).

Структурна ефективність Відображає зв'язок між індексом зміни структури економіки і зростанням найважливіших показників. Для визначення індексу структурних змін використовується така формула1:

Де а - абсолютне значення зміни частки і-го елементу структури національної економіки; П - кількість структурних елементів.

Структурні зміни у розрізі окремих галузей (підгалузей) аналізують за допомогою показника галузевої еластичності зростання, який визначається за формулою

Де ТТ - середньорічний темп зростання в галузі, Т - середньорічний темп зростання виробництва в цілому.

Якщо коефіцієнт еластичності набуває значення Е > 1, це характеризує досліджувану галузь як високоеластичну (до таких сфер належать наукомісткі виробництва), якщо Е = 1, має місце одинична еластичність зростання, якщо ЕЗ < 1, то еластичність зростання є досить низькою (до галузей з такою еластичністю можна віднести металургію, гірничорудне та залізничне машинобудування).

Ефективність структури Економіки України відносно структур національних господарств інших держав можна визначити за статичним коефіцієнтом, який розраховується за формулою

Де К - коефіцієнт порівняння структур; Р - частка галузі в структурі економіки України; Р - частка галузі в базовій структурі (країни, що порівнюється); і - кількість галузей.

Якщо К -> 0, то структури економік країн приблизно рівні, при к -> 1 структури є непорівнянними.

Одним з основних показників, які характеризують ефективність структури економіки, є співвідношення між валовим внутрішнім продуктом та проміжним споживанням у випуску товарів і послуг, а також частка галузей, які виробляють товари і надають послуги у ВВП. Соціальний аспект структурних зрушень характеризує частка оплати праці у ВВП. Динаміка зміни зазначених структурних пропорцій подана в табл. 10.1. Як свідчать дані таблиці, нині структура економіки України ще не повною мірою відповідає вимогам ринкової самоорганізації, яка б розвивалася за рахунок ендогенних (внутрішніх) факторів інтенсифікації виробництва на основі досягнень науково-технічного прогресу та економного використання ресурсів.

Таблиця 10.1. Динаміка основних структурних співвідношень в національній економіці в Україні, %

Показники

Рік

2000

2005

2006

2007

2008

Проміжне споживання у випуску товарів і послуг

57,4

58,0

56,5

56,3

56,8

ВВП (додана вартість)

42,6

42,0

43,5

43,7

43,2

Частка добувних галузей у загальному випуску товарів

4,3

3,9

3,6

3,4

4,2

Частка сфери послуг у ВВП

25,8

31,3

30,9

30,6

30,7

Імпорт товарів і послуг відносно ВВП

57,4

50,6

49,4

50,6

54,9

Експорт товарів і послуг відносно ВВП

62,3

51,5

46,6

44,8

46,9

Частка оплати праці у ВВП

42,3

49,1

49,4

48,8

49,6

Частка оплати праці у загальному випуску товарів і послуг

20,2

20,6

21,4

21,2

21,4

Частка продажу вітчизняних товарів, % до загального обсягу роздрібного товарообороту

64,8

70,5

67,3

64,5

63,1

Частка малих підприємств у загальних обсягах реалізованої продукції, послуг

8,1

5,5

18,8

18,1

16,3

Структура економіки України, яка склалася, в цілому є неефективною. Основу її становлять енергоємні та матеріаломісткі виробництва, що призводять до перевитрачання природних та людських ресурсів і водночас не задовольняють потреби в інвестиційних ресурсах, споживчих товарах та послугах.

Структурні зрушення відбувалися стихійно. Оскільки єдиної стратегії структурної перебудови не було, вони проводилися шляхом розроблення окремих галузевих, цільових державних програм без належного їх узгодження, за недостатнього фінансового забезпечення, неналежної координації та логічної послідовності. Характерним явищем є встановлення надто великої кількості неузгоджених структурних пріоритетів, спрямованих переважно на розв'язання поточних проблем. В Україні продовжує руйнуватися технологічний потенціал, а технологічне відставання від передових країн за останні роки набуло загального характеру. Це відставання в умовах кризи досягло критичної межі, за якою настає втрата самої здатності створювати конкурентоспроможну наукомістку продукцію. Світовому рівню в Україні сьогодні відповідають не більше чверті технологій, які не стали ЇЇ конкурентними перевагами. Як зазначається в національній доповіді1, в Україні не було подолано найважливіших структурних деформацій вітчизняної економіки, а саме: між добувними і обробними секторами, між традиційними індустріальними та передовими наукомісткими виробництвами, між експортно та внутрішньо орієнтованими галузями, між застарілою та високотехнологічною інноваційною продукцією.

Водночас у процесі ринкових перетворень в Україні сформувалася протекціоністська модель економічного розвитку з характерними ознаками надмірної концентрації ресурсів у загальнодержавному секторі, вибірковою підтримкою окремих привілейованих підприємств. Вона стала визначальним чинником несприятливих структурних економічних зрушень.

Основними проблемами економічного розвитку України, які зумовлюють необхідність і активізацію структурної перебудови національної економіки, є2: неефективність і витратність економіки з деформованою структурою, яка дісталася Україні в спадок, де в основному домінували енергоємні матеріало - та паливо-місткі й екологічно небезпечні галузі з відсталими технологіями; низька частка соціально орієнтованих галузей і виробництв, яка у промисловому виробництві становить трохи більше 30 %, тоді як в економіках розвинутих країнах - 50-60 %; поглиблення негативних змін у структурі національної економіки в сучасний період; посилення структурної деформації в промисловості, у галузях АПК; безсистемність у формуванні й реалізації структурної політики та визначенні чітких пріоритетів структурної перебудови економіки; не сформована досі модель перспективної структури національної економіки України; низький рівень технологій сучасного виробництва, висока енергоємність якого спричинює низьку якість вітчизняних товарів, невідповідність їх світовим аналогам та не конкурентоспроможність на ринках; нерозвинуте інституціональне середовище.

Схожі статті




Національна економіка - Мельник А. Ф. - Розділ 10. СТРУКТУРНА ПОЛІТИКА ТА СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Предыдущая | Следующая