Міжнародний туризм і сфера послуг - Мальська М. П. - Угорщина

Основним документом, який регламентує туристичну діяльність, е Постанова від 17 жовтня 1979 р. № 18/1979 про класифікацію недержавних засобів розміщення. Постановами від 1 грудня 1933 р. № 3/1983 і від 1 лютого 1986 р. № 2/1986 до неї внесені зміни й доповнення. Постанова № 18/1979 регламентує діяльність усіх туристичних засобів розміщення. Згідно з цією Постановою, існують;

- п'ять категорій готелів (від 1-ї до 5-ти зірок);

- чотири категорії кемпінгів (від 1-ї до 4-х зірок),

- чотири категорії бунгало (з 1-го по 4-й клас);

- дві категорії туристичних притулків (А і В);

- три категорії апартаментів (з 1-го по 3-й клас).

Усі засоби розміщення повинні пройти сертифікацію. Власники засобів розміщення й ресторанів зобов'язані інформувати клієнтів про ціни, розряд закладу, адреси вищих інстанцій, а також надавати клієнтам книгу скарг.

Марокко

Країна з великим туристичним потенціалом і розвиненим законодавством у цій сфері. Туризмом опікується Міністерство з туризму, яке має право законодавчої ініціативи.

Указом від 16 лютого 1982 р. № 2.81.471 у країні затверджена сертифікація туристичних закладів. Рішення з цього питання ухвалюється на державному рівні тільки після схвалення спеціальним консультативним органом - Національною атестаційною комісією.

Туристичні заклади поділяють на такі категорії:

- готелі (від 1-ї до 5-ти зірок і 5 зірок "люкс");

- мотелі й будинки для приїжджих (1-ша і 2-га категорії);

- туристичні резиденції й туристичні села (з 1-ї по 3-тю категорії);

- пансіони (одна категорія);

- кемпінги й караванінги (1-ша, 2-га й міжнародні категорії);

- ресторани (1-3 фуршети й фуршет-"люкс").

Постановою від 25 листопада 1985 р. № 899.85 встановлені норми, які відповідають тому чи іншому розряду туристичних закладів. При присвоєнні категорії враховуються рівень комфорту, якісні характеристики закладу і його оснащеність, кваліфікація персоналу, наявність кондиціонерів тощо.

Португалія

Правила ведення готельного й близького до нього бізнесу визначені Постановою від 30 вересня 1986 р. № 328/86. У ній зафіксовані мінімальні норми, яких повинні дотримуватися засоби розміщення кожної з визначених категорій.

Готелі поділені на вісім категорій: готелі, пансіони, пусадас (малі готелі, які перебувають у власності держави й мають спеціальне управління), малі готелі, мотелі, апартготелі, туристичні села й будинки для приїжджих. Споріднена сфера представлена ресторанами, барами й дискотеками.

Усі питання, пов'язані з відкриттям, класифікацією й контролем функціонування засобів розміщення (включаючи приватні квартири й кімнати, які призначаються для туристичних цілей), вирішує Головне управління з туризму.

Швейцарія

У цій країні немає законодавчих актів, які б регламентували роботу засобів розміщення. Цю ділянку туристичного сектору контролюють відповідні професійні асоціації.

Швейцарська асоціація власників готелів (SSН) 1979 р. створила власну систему сертифікації за "зірковим" принципом. Процедура присвоєння готелю категорії повторюється кожні п'ять років.

Готелі поділяють на шість категорій - від 0 до 5-ти зірок: готель, комфортабельний готель, готель середнього класу, готель поліпшеного середнього класу, готель першого класу, готель класу "люкс".

Вимоги до готелів змінюються залежно від класу й основного призначення: готель для відпочинку, бізнес-готель, готель для транзитних пасажирів, готель-санаторій на термальних джерелах, готель без пансіону.

Інші заклади, які надають туристам послуги з розміщення, можуть бути класифіковані за умови дотримання ними певних норм як "допоміжні SSН у селах". Вони також можуть бути включені в Довідник готелів, який видає SSН, але без зазначення класності.

Сертифікація готелів на якість послуг має заявковий характер. Заява подається в одну з п'яти регіональних комісій SSН, яка її розглядає, надсилає, у разі потреби, контрольну групу для інспекції, а потім ухвалює рішення про присвоєння категорії. Зі зміною власника чи керуючого готелю класність треба підтверджувати заново.

Європейське Співтовариство

Згідно з практикою ЄС, директиви ухвалюються з тих питань, які цікавлять усіх членів Співтовариства. Засобів розміщення стосуються три основні документи:

1) Директива від 22 грудня 1986 р. щодо стандартизації інформації в готелях (протягом двох років держави - члени ЄС повинні були впровадити стандартизовані системи інформації);

2) Директива від 22 грудня 1986 р. про заходи протипожежної безпеки;

3) Директива від 24 липня 1992 р. про захист прав особи, яка укладає контракти на купівлю спільної власності (таймшер).

Основні важелі державного регулювання туристичної діяльності - створення особливого правового поля, в якому формуються умови, що забезпечують цивілізований розвиток основних сфер, пов'язаних із функціонуванням туристичного комплексу. На практиці, крім законодавчих заходів, що визначають права та обов'язки учасників туристичного ринку, поширені такі форми впливу на туристичну сферу, як ліцензування, сертифікація й стандартизація.

Схожі статті




Міжнародний туризм і сфера послуг - Мальська М. П. - Угорщина

Предыдущая | Следующая