Міжнародний туризм і сфера послуг - Мальська М. П. - 9.1.3. Візові формальності

Для в'їзду в іншу державу і тимчасового проживання на її території туристу, як правило, потрібна віза.

Віза (від лат. visum - проглинуте) - дозвіл конкретній особі на в'їзд в іншу країну, виїзд з її території, транзитний проїзд через неї. Виходячи з цього, візи бувають в'їзними (entry visa), виїзними (exit visa) і транзитними (transit visa).

Віза може бути одноразовою (на одноразовий в'їзд у країну у визначений період часу на певний термін) і багаторазовою (multy). На підставі багаторазової візи можна перетинати державний кордон кілька разів за визначений період часу (протягом трьох, шести місяців чи року). У деяких випадках у багаторазовій візі зазначається конкретна кількість поїздок і їхня тривалість (наприклад, 10 разів на рік тривалістю два тижні кожна поїздка). Візи можуть бути індивідуальними (проставляються в паспорт туриста) і груповими (окремий документ), шенгенські (на в'їзд у країни Шенгенської угоди), студентські (на навчання) та ін.

За призначенням візи поділяють на такі види:

- туристична (без права займатися оплачуваною діяльністю в країні призначення);

- гостьова (з правом роботи);

- службова (ділова, приватна);

- імміграційна (на постійне місце проживання).

У багатьох країнах існує своя класифікація віз. У США, наприклад, таких віз близько 20: В-2 - туризм, приватні й гостьові поїздки; С-1 - транзитна віза; D-1 - групова віза; F-1 - студентська віза з правом працевлаштування на території студмістечка; J-1 - віза для студентських обмінів; К-1 - віза для молодят; М-1 - М-4 - візи для студентів неакадемічних закладів освіти на канікули; 0-1 - віза для іноземців; R-1 - віза для прочан (паломників) та ін.

Існує також особливий вид візи - поліцейська віза. її одержують особи, які потрапили в країну внаслідок різних форс-мажорних обставин: терористичних актів, викрадення літаків, стихійних лих, небезпечної для життя і здоров'я хвороби, аварій транспортних засобів та ін.

Туристична віза надає право власнику паспорта на тимчасовий в'їзд у країну відвідування з метою туризму і відпочинку. Вона є основним документом для відвідування іншої держави і підтверджує, що паспорт туриста зареєстрований у консульській установі держави, яку він планує відвідати. Видають візи консульські відділи посольств іноземних держав чи генеральні консульства в регіонах. Для одержання візи за допомогою турфірм необхідно подати анкети встановленого зразка (для різних країв вони можуть бути різними), паспорт, візову підтримку, тобто запрошення від приймаючої сторони, фотографії й оплатити консульський збір. У деяких посольствах для отримання візи потрібно додатково подати страховий поліс, авіаквиток, а іноді й заставну суму в розмірі 2 тис. дол. США з умовою повернення застави після повернення туриста з турпоїздки (якою консульство має підозри щодо наміру туриста залишитися в країні виїзду після закінчення терміну візи).

Періодично та чи інша країна чи група країн істотно посилюють режим в'їзду, запроваджуючи більш жорсткі правила одержання туристичних віз. При поданні заяви на візу посольства часто вимагають копію й оригінал внутрішнього паспорта, довідку з місця роботи з зазначенням посади і розміру окладу та ін. Візова анкета США, наприклад, включає 35 пунктів і докладних пояснень. Якщо виникають якісь запитання, заявника запрошують на співбесіду зі співробітником консульства для обговорення можливості поїздки в США. Якщо турист часто виїжджає за кордон і добре ознайомлений із правилами імміграції і туристичними формальностями, візу йому видають звичайно без співбесіди. Відмовляючи у видачі візи, консульство і посольство, згідно з дипломатичним протоколом, не зобов'язані пояснювати причину.

Підставами для відмови в наданні віз можуть бути:

- неправильно оформлені документи (в запрошенні сторони, що приймає, може бути відсутнім підтвердження бронювання готелю, неправильно написане прізвище туриста; термін дії паспорта туриста минає менш ніж через три місяці й ін.);

- якщо у працівників посольства виникають сумніви щодо особистості заявника і намірів перебування в країні (можлива приналежність заявника до терористичних чи екстремістських організацій; нелегальні доходи при купівлі дорогих турів; судимість; намір іммігрувати в країну під виглядом туриста; намір молодих дівчат заробляти проституцією за кордоном тощо).

Турфірма, укладаючи договір із туристом, зобов'язана попередити, що вона не несе відповідальності за можливу відмову в наданні візи. У цьому разі збитки, яких зазнав турист, може компенсувати тільки страхова компанія, якщо іншого не передбачено договором страхування. Відмова в отриманні візи спричиняє моральні й матеріальні витрати як туристів, так і турфірм.

UNWTО пропонує при наданні туристичних віз ураховувати такі рекомендації:

- безвізовий в'їзд дозволений на термін до 3-х днів;

- віза є чинною протягом 12-ти місяців (для одного чи декількох в'їздів) у всіх пунктах, за всіма маршрутами, відкритих для пересування туристів усіма видами транспорту;

- взаємне визнання візи декількома державами;

- у виняткових випадках можливість видачі візи на КПП в'їзду чи дозвіл в'їзду на 72 години.

Турфірмам і туристам, які виїжджають, необхідно враховувати такі особливості візових формальностей:

- практично в усіх країнах під час поїздки не можна переоформити візу, наприклад, з туристичної на студентську;

- під час турпоїздки не можна продовжити термін візи. Для цього потрібно повертатися в країну і знову подавати документи в посольство;

- якщо віза була отримана і проставлена в паспорті, але турпоїздка з певних причин не відбулася і перенесена на більш пізній час, тоді необхідно спочатку анулювати візу в посольстві, а потім дати запит на нову.

Наявність візи в паспорті не дає повної гарантії того, що закордонна поїздка обов'язково відбудеться. Остаточне рішення про в'їзд в ту чи іншу державу ухвалюють відповідні імміграційні (прикордонні, поліцейські та ін.) служби на кордоні держави. Подібна практика часто застосовується на кордонах мусульманських держав. Останніми роками вона дедалі частіше застосовується і на кордонах європейських держав, оскільки є вимогою керівництва Євросоюзу.

Усе більше європейських держав вимагають від іноземних туристів, які в'їжджають до них, пред'явлення при перетині державного кордону, крім візи, ваучера і квитка, грошових засобів, достатніх для цивілізованої поїздки (в середньому з розрахунку 50 дол. США (чи 40 євро) на один день перебування).

Щоб підтвердити платоспроможність, іноземець при в'їзді в країну може пред'явити необхідну суму, кредитну картку, дорожні чеки або туристичний ваучер, який гарантує туристу повний пансіон. Вважається, що такі правила допомагають боротися з побутовою злочинністю іноземців і скорочують потік нелегальних іммігрантів. Підраховано, що більшість нелегалів прибувають у країну за туристичними візами, а потім незаконно залишаються після закінчення терміну їхньої дії.

Схожі статті




Міжнародний туризм і сфера послуг - Мальська М. П. - 9.1.3. Візові формальності

Предыдущая | Следующая