Міжнародні фінанси - Рогач О. І - Спеціальні права запозичення

Специфіка діяльності МВФ полягає в тому, що, за Статутом, він має не тільки акумулювати і розпоряджатися внесками країн-членів, а й емітувати власну валюту і брати запозичення у центральних банків та урядів своїх членів. Власною валютою МВФ починаючи з 1969 р. стали спеціальні права запозичення.

Спеціальні права запозичення

Спеціальні права запозичення (СПЗ) - Special drawing rights (SDR) - є штучно створеними в межах М ВФ кредитно-розрахунковими засобами. їх поява була зумовлена різким загостренням проблеми міжнародної ліквідності в середині 60-х років, коли усвідомлення недостатності наявних запасів золота та його замінників для нормального функціонування світової торгівлі і міжнародних розрахунків стало масовим і безумовним.

Унікальність спеціальних прав запозичення полягає в тому, що вони є першим у світі засобом міжнародних розрахунків, емітованим за рішенням міжнародної організації. їх поява на світ була офіційно оформлена прийняттям першої з двох поправок до Статуту МВФ, що набрала чинності 28 липня 1969 р. Друга поправка до Статуту МВФ (зафіксована Ямайськими угодами) закріпила заміну золота з 1978 р. спеціальними правами запозичення і в ролі основної резервної валюти. В результаті СПЗ дістали визнання як еталон міжнародної вартості, основний резервний авуар та засіб міжнародних розрахунків.

Починаючи з 1969 р. СПЗ можуть емітуватись Фондом у разі визнання глобальної потреби в додаткових резервних інструментах. Рішення про додаткову емісію може ухвалюватися один раз на 5 років. У разі його прийняття СПЗ вносяться на спеціальні рахунки кожної країни в МВФ пропорційно розміру її квоти - тобто найбільшу кількість СПЗ отримують найбагатші країни.

Ті країни, що мають проблеми платіжного балансу, дістали право обмінювати нараховані їм СПЗ на необхідну їм "корисну" валюту. При цьому, за встановленими правилами, країни-дебіто-ри не можуть використовувати більш ніж 70 % асигнованих їм СПЗ. Ті ж країни, чиє фінансове становище вважається кращим, повинні на запит МВФ приймати від інших членів Фонду належні їм СПЗ у обмін на власну національну (конвертовану) валюту в межах подвійної суми їхнього ліміту в СПЗ. Кожна країна отримує проценти, коли її авуари в СПЗ перевищують її асигнування, і навпаки, вона платить проценти на ту суму, на яку її авуари менші за асигновані їй спеціальні права.

СПЗ вважаються доброякісним авуаром, але механізм розрахунку їхньої вартості постійно змінюється. Впродовж перших 5 років їх існування одиниця СПЗ прирівнювалася до долара, ціна якого з 1969 по 1971 р. визначалася з розрахунку 35 дол. за тройську унцію, в подальші 2 роки - 38 'дол., а з 11 лютого 1973 р. до 30 червня 1974 р. - 42,2 дол. за унцію. З липня 1974 р. вартість СПЗ почали визначати - за відношенням до кошика з 16 тих валют, які найактивніше використовувались у міжнародних валютних операціях. З 1981 р. кошик зменшився до 5 валют, а з 2001 р. - до 4.

Співвідношення між валютами, що визначають вартість одиниці СПЗ, переглядається кожні 5 років. До 2001 р. одиниця СПЗ визначалась як сума 0,582 дол., 0,446 німецької марки, 27,2 єни, 0,813 французького франка і 0,105 фунта стерлінгів і прирівнювалася до 1,34 дол. Починаючи з 1 січня 2001 р. одиниця СПЗ стала визначатись на основі лише 4 валют (франк і марка поступилися місцем євро) і прирівнюється тепер до 1,26 дол. (див. табл. 27.1).

Таблиця 27.1

Компоненти стандартного "кошика валют" (%, на 1 січня)

компоненти стандартного

МВФ поповнював власні запаси СПЗ у кілька прийомів. Перша емісія на 9,3 млрд відбулася в 1970-1972 рр. у три етапи, в результаті сумарний обсяг емітованих СПЗ досяг 50 % сумарного акціонерного капіталу того часу. Такі надвисокі темпи "друкування грошей" примусили керівництво Фонду ухвалити в 1973 р. рішення про тимчасове утримання від нових емісій СПЗ у зв'язку з "надлишком" міжнародної ліквідності. Але вже в 1978 р. МВФ відновив емісію власної валюти, і кожного наступного року друкувалося по 4 млрд СПЗ (усього - 12 млрд).

Країни-члени МВФ використовують СПЗ у різних операціях щодо переказу ресурсів:

- для отримання іншої валюти шляхом здійснення "угод за домовленістю" з іншим учасником; в обмінних операціях (свопах), коли один учасник перераховує іншому учаснику суму СПЗ в обмін на еквівалентну суму валюти за умов проведення зворотної операції на обумовлену дату в майбутньому за погодженим курсом обміну;

- у форвардних операціях з купівлі або продажу СПЗ з поставкою на визначену дату в майбутньому за валюту на основі обумовленого курсу обміну;

- для надання позик;

- для урегулювання фінансових зобов'язань перед іншим учасником;

- як гарантії виконання фінансових зобов'язань.

Черговий дефіцит ліквідності був констатований наприкінці минулого десятиріччя, в зв'язку з чим у вересні 1997 р. Рада управляючих ухвалила пропозицію про прийняття четвертої поправки до Статуту, згідно з якою авуари Фонду мали збільшитися за рахунок разової спеціальної емісії СПЗ у обсязі 21,4 млрд. (Однією з причин необхідності нової емісії називалася відсутність нарахованих їм СПЗ майже у 1/5 членів Фонду, що вступили до МВФ після 1981 р. - дати останньої емісії цих одиниць Фондом.)

Для реалізації цієї пропозиції потрібна згода 3/5 членів МВФ, що володіють у сумі 85 % голосів. Необхідної кількості голосів на підтримку емісії досі ще не набрано.

За станом на 5 березня 2002 р. згода на емісію нової порції СПЗ отримана від 106 членів Фонду, що в сумі володіють 71 % голосів.

Схожі статті




Міжнародні фінанси - Рогач О. І - Спеціальні права запозичення

Предыдущая | Следующая