Міжнародні фінанси - Рогач О. І - ЕТАПИ РОЗВИТКУ ЄВРОВАЛЮТНОГО РИНКУ

Функціонування євровалютного ринку відображає тенденції розвитку світової фінансової системи.

В еволюції євровалютного ринку можна простежити чотири великі "хвилі" спадів і підйомів: 1964-1973; 1974-1981; 1982- 1984; 1985-1992 рр. та цілковито новітній етап з січня 1999 р. - з моменту введення моновалюти Європейського Союзу євро.

Становлення євродоларового ринку прискорили три події.

Першою була заборона уряду Великої Британії в 1957 р. британським банкам фінансувати торгівлю нерезидентів. Однак британські банки змогли здобути переваги від використання наявних доларових коштів для фінансування своїх іноземних клієнтів. Британський уряд міг би відвернути розвиток цього доларового фінансування, але усвідомив вигоду від перетворення Лондона на провідний євродоларовий ринок. Тому початком функціонування ринку євродоларів можна вважати саме 1957 р.

Другою подією стало повернення в 1958 р. Німеччини, Франції та Італії до конвертованості валют при формуванні спільного ринку ЄЕС. Це означало, що їх резиденти могли розміщувати свої доларові заощадження в комерційних банках за конкурентними процентними ставками замість здавати їх у центральні банки.

Третьою подією було введення Федеральною резервною системою (ФРС) США обмежень щодо процентних нарахувань на депозити у внутрішніх банках країни. Ці обмеження спричинили відплив доларових коштів у Європу з метою одержання більших доходів. Позиція Лондона як центру міжнародного грошового ринку далі зміцнювалася завдяки припливу іноземних кредиторів і позичальників у 60-х і 70-х роках.

Уряд США змінив свою політику після краху в 1973 р. Бреттон-Вудської системи, ліквідувавши важливий стимул до зростання ринку евровалют. Проте хронічний дефіцит платіжного балансу США сприяв припливу доларів у країни Західної Європи, де вони осідали на рахунках місцевих банків, діставши назву євродолари. Пізніше цей термін став застосовуватися також до доларів, депонованих в іноземних банках за межами європейського континенту - Канаді, Японії, Лівані, Сінгапурі та інших країнах.

Ще одного сильного поштовху розвиткові євровалютного ринку дала інша політична подія - зростання цін на нафту, інспіроване ОПЕК у 1973-1974 та в 1979-1980 pp. (розмір євровалютного ринку в 1974-1981 pp. збільшився з 221 млрд до 1155 млрд дол., і це 5-кратне зростання було викликано рециклюванням нафтодоларів та інфляцією).

Через зростання цін на нафту арабські країни-члени ОПЕК нагромадили величезні доларові суми (в результаті нафтової кризи активне сальдо торговельного балансу країн-членів ОПЕК за 1974-1981 pp. збільшилося до 320 млрд дол. ). Вони побоювалися вкладати свої гроші в американські банки та в їхні європейські філії, щоб уряд США не конфіскував їх. Натомість ці країни розміщували свої вклади в лондонських банках, що збільшувало пропозицію євродоларів.

Країни ОПЕК зробили значні депозитні вклади в міжнародні комерційні банки, які, своєю чергою, надали позики країнам, що розвиваються, з метою фінансування дефіциту платіжного балансу. Збільшення обсягу депозитних вкладів і кредитування в евровалютах стимулювало швидке розширення ринку евровалют, частиною якого є євродоларовий ринок.

Євровалюта (Eurocurrency) - 1) іноземна валюта, в якій комерційні банки здійснюють безготівкові депозитно-позичкові операції за межами країни-емітента цієї валюти; 2) валюта, перерахована на рахунки іноземних банків, що використовується ними для операцій у всіх країнах, включаючи країну-емітента цієї валюти.

Наприклад, суми в американських доларах на рахунках у банках Великої Британії чи Німеччини називаються євродоларами, суми в японських єнах - євроєнами, суми у шведських кронах у банках Франції чи Швейцарії - єврокронами і т. д. До інших найважливіших евровалют належать єврофранк та еврофунт.

Глобалізація фінансової діяльності й бурхливе зростання інновацій стимулювали зростання та розширення ринку евровалют у 80-х роках.

Перша половина 80-х років ознаменувалася фундаментальною зміною співвідношення попиту і пропозиції на евровалютному ринку. По-перше, внаслідок краху картелю ОПЕК ціни на нафту впали з 33 до 12 дол. за 1 барель. Зникнення активного сальдо торговельного балансу ОПЕК і важкий тягар обслуговування боргу (виплата процентів і погашення основної суми) таких країн-боржників, як Мексика, Бразилія і Польща, сповільнили зростання європейського ринку (банки не бажали надавати позики країнам, що розвиваються).

По-друге, починаючи з 1981 р. внаслідок зростання активного сальдо платіжного балансу Японії вона почала поставляти надлишкові кошти на світові фінансові ринки.

По-третє, у 1981 р. Нью-Йорк оголосили так званою вільною банківською зоною, де кредитні операції місцевих банків з нерезидентами подібні за своїм режимом до євровалютних операцій.

Американські корпорації також стали постачальниками коштів на євровалютний ринок через високі процентні ставки в Європі і збільшення вартості долара США в цей період. Щодо попиту, то зменшилася роль латиноамериканських країн. Економічне пожвавлення в країнах Східної Європи спричинило збільшення кредитування на ринку.

У другій половині 80-х років темпи зростання ринку збільшилися. Це було викликано активною міжбанківською торгівлею. Пожвавлення в наданні синдикованих позик для фінансування злиттів і поглинань компаній у розвинутих країнах стало головним чинником попиту в цей період (пропонували кошти тоді зазвичай розвинуті країни, такі як США, Люксембург і Нідерланди. Новим постачальником коштів завдяки наявності активного сальдо торговельного балансу за тривалий період став Тайвань). У період світової економічної кризи 1990-1992 рр. євровалютний ринок дещо звузився, але починаючи з 1993 р. почав знову швидко зростати.

Сучасний розмір цього ринку важко піддається визначенню і залежить від того, що мається на увазі: його валовий (брутто) або чистий (нетто) обсяг (за винятком переказів між банками). Валові, чи сумарні, зобов'язання, як правило, перевищують більш ніж удвоє чистий обсяг ринку. Як видно з рис. 8.1, до 1999 р. ринок зріс до 8520 млрд дол., а доларова частка ринку евровалют була на рівні 85 %. Щоправда, до кінця 2001 р. ця частка відчутно знизилася (звісно, через здешевлення долара після трагічних подій 11 вересня 2001 р.), і у зв'язку з цим збільшилася частка євро швейцарського франка. У різних статистичних джерелах подаються найрізноманітніші цифри з величезною амплітудою коливань щодо обсягів ринку євровалют

розмір евровалютного ринку

Рис. 8.1

Розмір евровалютного ринку

Джерело: за 1964-1992 pp. - Bank. foriInternational Settlements (BIS) Annual Report, решта да-них (за винятком інформації за 1980-1986 pp.) - Morgan Guaranty Trust Company? Federal Reserve Bank of St. Louis за відповідні роки. 1

питома вага євродоларові коштів на ринку євровалют

Рис. 8.2

Питома вага євродоларові коштів на ринку євровалют

Джерело: за 1964-1992 pp. - Bank for International Settlements Annual Report, решта даних (за винятком інформації за 1980-1986 pp.) - Morgan Guaranty Trust Company, Federal Reserve Bank of St. Louis за відповідні роки.

Рисунок 8.1 відображає скориговано-зведені дані, обчислені за методикою характеристики місткості евровалютного ринку як суми брутто-заборгованостей.

Схожі статті




Міжнародні фінанси - Рогач О. І - ЕТАПИ РОЗВИТКУ ЄВРОВАЛЮТНОГО РИНКУ

Предыдущая | Следующая