Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - Розділ 20. МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО

20.1. Поняття міжнародного гуманітарного права, його принципи та джерела

Міжнародне гуманітарне право - система договірних і звичаєвих міжнародно-правових норм, що застосовуються як у міжнародних, так і у внутрішніх збройних конфліктах, визначають взаємні права та обов'язки суб'єктів міжнародного права щодо заборони або обмеження застосування певних засобів і методів ведення збройної боротьби та забезпечують захист жертв збройного конфлікту.

Є однією із найстарших галузей міжнародного публічного права, адже виводить свої коріння від звичаїв ведення війни, які існували в Стародавній Греції і Римі. Однак сам термін "міжнародне гуманітарне право" з'явився досить недавно, у другій половині XX ст. V правовій літературі та міжнародних документах і досі широко використовують його "попередників" "закони та звичаї ведення війни", "право війни" та "право збройних конфліктів".

Уперше термін "міжнародне гуманітарне право" запропонував відомий швейцарський юрист Ж. Пікте, який набув широкого вжитку в юридичній літературі, а згодом його було використано у назві Дипломатичної конференції "Про підтвердження і розвиток міжнародного гуманітарного права, що застосовується у період збройних конфліктів 1974-1977 рр. У консультативному висновку Міжнародного суду ООН "Про законність погроз чи застосування ядерної зброї" 1996 р. сказано: система норм, які раніше називалися "законами та звичаями війни", надалі стала йменуватися "міжнародним гуманітарним правом".

Основним чинником, який сприяв утвердженню нової назви, було те, що Статут ООН забороняв війну як законний метод вирішення міжнародних спорів. Очевидно, варто погодитись з думкою американського професора Т. Мерона про те, що широке застосування терміна

"міжнародне гуманітарне право" замість термінів "право війни" і "право збройних конфліктів" відображає вплив руху за права людини.

Характерною особливістю міжнародного гуманітарного права є те, що воно поєднує дві різні концепції, одна з яких має юридичний характер, а інша - етичний..,

Міжнародне гуманітарне право, яке прагне досягти компромісу між міркуваннями воєнної необхідності та вимогами гуманності, містить відповідний етичний елемент, оскільки йдеться про те, щоб пом'якшити прояви насильства через правове обмеження засобів і методів ведення воєнних дій і зобов'язання воюючих сторін гуманно поводитись з особами, які не беруть або перестали брати участь у бойових діях.

Основною відмінністю міжнародного гуманітарного права від права війни є те, що перше не вирішує питання про законність війни, для галузі це не принципово. Воно покликане захистити всіх жертв війни, тобто осіб, що не беруть або перестали брати участь у збройному конфлікті. Вміщуючи мінімальні стандарти прав людини в екстремальних умовах, норми міжнародного гуманітарного права закріплюють обов'язки держав щодо надання ними таких гарантій особам, які тимчасово опинились під їх владою і не є їхніми громадянами.

Як і всі галузі міжнародного права, гуманітарне право, що застосовується під час збройного конфлікту, вміщує низку основних принципів, за якими будується система цієї галузі. Саме вони забезпечують певну єдність і системність його норм. У них акумулюється аналіз усіх джерел міжнародного гуманітарного права: законів і звичаїв ведення війни; декларацій, конвенцій, протоколів тощо. Водночас принципи міжнародного гуманітарного права мають відповідати змісту визнаних принципів загального міжнародного права, закріплених у Статуті ООН, Декларації про принципи міжнародного права, що стосується дружніх відносин і співпраці між державами згідно зі Статутом ООН 1970 р., та Заключному акті НБСЄ1975 р.

Принцип гуманності є найбільш загальним принципом у міжнародному гуманітарному праві; він об'єднує всі положення у логічно побудовану систему норм, які застосовують під час збройних конфліктів і тісно пов'язані з суміжними галузями міжнародного права. Насправді ж усі інші принципи гуманітарного права є похідними від нього, їх зміст розкривається в конкретизації окремих його аспектів.

Ці принципи поділяють на три категорії: 1) принципи ведення воєнних дій; 2) принципи, що визначають поводження з особами, які перебувають під владою противника; 3) принципи, що стосуються імплементації міжнародного гуманітарного права.

До основних принципів ведення воєнних дій відносять:

* Принцип відмінності між комбатантами і некомбатантами, спрямований на захист цивільного населення та цивільних об'єктів і визначає відмінності між воюючими та невоюючими; держави ніколи не повинні обирати цивільних осіб як об'єкт нападу і, відповідно, ніколи не повинні застосовувати зброю, яка не дає змоги відрізнити цивільні об'єкти від воєнних.

O Заборона на застосування зброї, що завдає надмірних ушкоджень або страждань. Як і попередній принцип, цей підтверджує давно визнане положення звичаєвого міжнародного права, передбачене у Преамбулі до Санкт-Петербурзької декларації 1868 р. і в Гаазькому положенні 1899 р., по-новому сформульоване у Додатковому протоколі І.

O Принцип захисту жертв війни, що міститься в застереженні Мартенса, де сказано, що "населення та воюючі сторони перебувають під захистом принципів міжнародного права, що випливають з усталених звичаїв, встановлених між цивілізованими націями, законів людяності та вимог суспільної свідомості...".

Основні принципи, що стосуються поводження з особами, які перебувають під владою противника, містяться у ст. З, загальній для чотирьох Женевських конвенцій 1949 р. Згідно зі ст. З, в разі збройного конфлікту кожна зі сторін, що перебувають у конфлікті, зобов'язана застосовувати щонайменше такі положення:

Особи, які безпосередньо не беруть участі у воєнних діях, включаючи тих осіб зі складу збройних сил, які склали зброю, а також тих, які перестали брати участь у воєнних діях з будь-якої іншої причини, повинні за всіх обставин користуватись гуманним поводженням без будь-якої дискримінації з огляду на расу, колір шкіри, релігію або віру, стать, походження або майновий стан чи будь-які інші аналогічні критерії.

З цією метою забороняються і завжди й усюди заборонятимуться дії стосовно перелічених вище осіб:

А) посягання на життя і фізичну недоторканність, зокрема, будь-які види вбивства, каліцтва, жорстоке поводження, тортури і мордування;

Б) взяття заручників;

В) посягання на людську гідність, зокрема, образливе і принизливе поводження;

Г) засудження і застосування покарання без попереднього судового вироку, винесеного належним чином відповідним судом, за наявності судових гарантій, визнаних необхідними цивілізованими націями".

Третю категорію утворюють основні принципи, що стосуються імплементації міжнародного гуманітарного права. Враховуючи практику, можна вивести два основні правила, що регулюють дотримання міжнародного гуманітарного права.

O Зобов'язання дотримуватись гуманітарного права та забезпечувати його дотримання. Цей принцип закріплений у ст. 1, загальній для Женевських конвенцій і Додаткового протоколу І: "Високі Договірні Сторони зобов'язуються дотримуватись цього Протоколу та забезпечувати його дотримання за будь-яких обставин".

O Надання гуманітарної допомоги. Гуманітарна допомога є одним із найбільш практичних способів забезпечення дотримання міжнародного гуманітарного права. Така допомога має відповідати двом основним критеріям: її надають лише як гуманітарну, для захисту людини від страждань, завданих війною; її необхідно також розподіляти серед отримувачів без будь-якої дискримінації.

Стосовно джерел міжнародного гуманітарного права, то основну роль серед них відіграють міжнародні договори та звичаї.

Міжнародне гуманітарне право є однією з найбільш кодифікованих галузей міжнародного права. Процес кодифікації відбувався в чотирьох основних напрямах:

1) кодифікація стосувалась норм, які закріплювали правила ведення війни. У Гаазі на першій конференції 1899 р. було прийнято 6 конвенцій, а на другій 1907 р. - 14;

2) кодифікація норм, які стосувались захисту жертв збройних конфліктів.

Серед них: Женевські конвенції від 12 серпня 1949 р. "Про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях"; "Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, що зазнали аварії на кораблі, зі складу збройних сил на морі"; "Про поводження з військовополоненими"; "Про захист цивільного населення під час війни". До цієї групи договірних джерел міжнародного гуманітарного права варто також віднести Додатковий протокол Ідо Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., який стосується жертв міжнародного збройного конфлікту, від 8 червня 1977 р. та Додатковий протокол II, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного збройного конфлікту;

3) кодифікація норм, які спрямовані на обмеження та заборону застосування окремих видів зброї. Серед них: Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів і бактеріологічних засобів від 17 червня 1925 р.; Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про знищення від 10 квітня 1972 р.; Конвенція про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище від 10 грудня 1976 р.; Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатись такими, що завдають надмірні пошкодження або мають невибіркову дію, від 10 жовтня 1980 р. та протоколи до неї; Конвенція про заборону розробки виробництва, накопичення та застосування хімічної зброї і її знищення від 13 січня 1993 р., а також Конвенція про заборону застосування, нагромадження, виробництва і розповсюдження протипіхотних мін та їх знищення від 18 вересня 1997 р.; Конвенція про касетні боєприпаси від 4 грудня 2008 р.;

4) кодифікація галузі передбачала прийняття конвенцій, спрямованих на забезпечення дотримання норм міжнародного гуманітарного права. До них належать: Конвенція про запобігання злочинам геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 р.; Конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців від 4 грудня 1989 р.; Конвенція про незастосування терміну давності до військових злочинів та злочинів проти людства від 26 листопада 1968 р.; Додатковий протокол ІП до Женевських конвенцій від 8 грудня 2005 р. та ін.

Більшість конвенцій і протоколів, які значною мірою кодифікували міжнародне гуманітарне право, ратифіковані майже всіма державами світу й формують надійну правову основу цієї галузі.

Важливе значення серед джерел міжнародного гуманітарного права відіграє міжнародний звичай. Нині ми можемо назвати щонайменше 161 звичаєву норму, які були зібрані експертами Міжнародного комітету Червоного Хреста й охоплюють зміст чотирьох Женевських конвенцій 1949 р. Проте такий перелік звичаїв є далеко неповним, адже дослідження не охопило правил ведення повітряної чи морської війни тощо.

Важливе значення мають також резолюції Генеральної Асамблеї ООН, інших МО, заключні документи міжнародних конференцій з питань міжнародного гуманітарного права, рекомендації Міжнародного комітету Червоного Хреста та інші документи.

Схожі статті




Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - Розділ 20. МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО

Предыдущая | Следующая