Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 22.2. Джерела міжнародного економічного права

Категорія джерел для міжнародного економічного права є надзвичайно важливою, зрештою, як і для будь-якої іншої галузі права, оскільки, у вузькому розумінні, визначає систему актів, у яких містяться правила поведінки держав та інших суб'єктів права а сфері економічних відносин. У широкому розумінні джерелами (витоками) міжнародного економічного права є узгоджені через застосування відповідних правових інститутів волі держав у процесі економічного співробітництва.

Загалом джерелами міжнародного економічного права є ті самі джерела, що визначаються для міжнародного публічного права, з певними особливостями, які випливають із самої природи міжнародних економічних відносин.

Хоча існує точка зору, зокрема деяких іноземних учених (Д. Карро, П. Жуйар), згідно з якою міжнародне економічне право не може зводитись лише до класичного міжнародного права, а воно ніби формується на основі сукупності джерел як національного (внутрішньодержавного), так і міжнародного права та інших джерел (угод приватноправового характеру). Проте, виходячи із класичного принципу відокремлення системи міжнародного права від національних правових систем, відповідно, необхідно відокремлювати джерела міжнародного економічного права від джерел національного права і визнавати міжнародні договори, міжнародно-правовий звичай, загальні принципи права як основні джерела міжнародного економічного права, а рішення МО, доктрину та судові прецеденти - як допоміжні джерела.

Таким чином, основним джерелом міжнародного економічного права є міжнародний економічний договір, який визнається таким через особливості "писаного права" ("jus scriptum"), оскільки саме стосовно міжнародних економічних відносин він є незамінним механізмом регулювання міждержавних господарських відносин, адже особливо в цій сфері вимагається чіткість формулювань і уникнення неточностей (при застосуванні цифр, таблиць тощо).

Крім того, особливостями міжнародних договорів як основних джерел міжнародного економічного права є висока стабільність їх змісту і передбачуваність поведінки учасників, а сам процес Його укладання вимагає менше часу, ніж формування міжнародно-правового звичаю, що теж відіграє важливу роль у регулюванні інтенсивних процесів міжнародного економічного співробітництва.

Міжнародні економічні договори можна умовно поділити на договори-закони, які містять загальні, часто рамкові, правовстановлюючі положення щодо регулювання міжнародних економічних відносин, і договори-угоди, що регулюють конкретні, локальні, вужчі сфери правовідносин. До перших, наприклад, відносять договори про принципи економічних відносин, установчі договори міжнародних економічних організацій тощо, а до других - договори про поставку товарів, кредитні договори та ін.

За кількістю учасників міжнародні економічні договори поділяють на двосторонні та багатосторонні. У сучасних умовах глобалізації основна увага в міжнародних економічних відносинах звертається на багатостороннє співробітництво, в рамках якого відбувається формування основного масиву міжнародно-правових норм універсального характеру. Прикладами багатосторонніх економічних договорів є Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ), статути міжнародних економічних організацій, у тому числі Статут ООН, в якому два окремих розділи присвячені переважно міжнародному економічному співробітництву.

За предметом правового регулювання міжнародні економічні договори поділяють на торгові, клірингові, кредитні, про науково-технічне співробітництво, про уникнення подвійного оподаткування тощо.

Залежно від рівня сторін, які укладають договори, в міжнародному економічному праві виокремлюють також договори міждержавні, міжурядові та міжвідомчі. Стосовно останніх, то, на думку певна частина міжвідомчих угод у сфері міжнародних економічних відносин, зокрема між міністерствами фінансів різних країн про неторгові платежі або між податковими службами про співпрацю і взаємодопомогу стосовно реалізації угод про уникнення подвійного оподаткування, можуть бути джерелами нової галузі, яка швидко формується, - міжнародного адміністративного права.

Міжнародно-правовий звичай як правило міждержавної поведінки, що в результаті загального та тривалого застосування в економічних відносинах визнається суб'єктами міжнародного права як юридично обов'язкова норма, теж є важливим джерелом міжнародного економічного права.

У цьому визначенні сформульовано три основні характеристики міжнародно-правового звичаю: загальність і тривалість застосування, його юридична обов'язковість ("opinio juris").

Щодо особливості застосування звичаєвих норм у міжнародних економічних відносинах, то треба зауважити, що "більшість" повинна бути не тільки в кількісному, айв якісному відношенні, тобто представляти всі основні політичні та соціально-економічні державні системи (зокрема, необхідно зазначити особливу звичаєво-правотворчу роль розвинутих держав світу), а також усі континенти. При цьому потрібно враховувати практику тих держав, чиї інтереси це зачіпає безпосередньо.

Практичне застосування звичаєвих норм у міжнародному економічному праві є різноманітним. Так, наприклад, у другій половині XIX ст. сформувався звичай щодо недопустимості збройного втручання іноземних держав з метою стягнення боргів з інших держав (доктрини К. Кальво та Л. Драго), який у 1907 р. набув договірного закріплення в Гаазькій конвенції щодо обмеження випадків застосування сили для стягнень за договірними борговими зобов'язаннями. Хоча, на думку деяких учених-міжнародників(Г. Шварценбергера, Я. Броунлі), звичай відіграє обмежену роль у міжнародному економічному праві, оскільки не може бути ефективним регулятором міжнародної публічної політики, проте на його ролі" зокрема у формуванні принципів міжнародного економічного права, не можна не наголосити. Прикладами фіксування і створення звичаєво-правових норм г також рішення міжнародних економічних організацій, серед них прийнята Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 3281 (XXIX) від 12 грудня 1974 р. Хартія економічних прав і обов'язків держав.

Рішення міжнародних економічних організацій як джерела міжнародного економічного права мають певні особливості. З одного боку, вони визнаються джерелами так званого м'якого права адже можуть не мати юридично обов'язкового характеру, але мають значення і силу рекомендацій (прикладом с низка рекомендацій ГЛ ООН у сфері регулювання міжнародних економічних відносин). З Іншого боку, в рішеннях міжнародних економічних організацій уточнюються і конкретизуються чинні договірні та звичаєво-правові норми. Крім того, з виникненням міжнародних економічних організацій, які наділені повноваженнями приймати юридично обов'язкові для держав рішення (мова йде про регіональні інтеграційні об'єднання, наприклад, Європейський Союз), акти цих міжнародних економічних організацій, хоча і мають особливу правову природу та сферу дії, займають своє місце поряд із міжнародними договорами та міжнародно-правовими звичаями у сфері регулювання міжнародних економічних відносин.

Схожі статті




Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 22.2. Джерела міжнародного економічного права

Предыдущая | Следующая