Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 21.5. Міжнародні організації та установи, що діють у сфері охорони навколишнього середовища

Міжнародне співробітництво держав у сфері охорони довкілля сьогодні головним чином відбувається в межах МО, які володіють необхідним інституційним, фінансовим та адміністративним потенціалом. Це пояснюється кількома причинами, головними з яких є існування глобальних екологічних проблем, що потребують єдиного чітко координованого процесу вирішення, необхідність підтримання глобальних і регіональних моніторингових систем, координації та проведення наукових екологічних досліджень і, зрештою, потреба у постійно діючому форумі співпраці держав у розв'язанні екологічних проблем.

Головну роль у цій сфері відіграє Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) - єдина установа в системі ООН, діяльність якої передусім спрямована на охорону довкілля. Іншим МО належить важлива роль у сфері охорони довкілля, включаючи й інші установи ООН. До них варто віднести ПРООН, Комісію зі сталого розвитку, Організацію ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Організацію з питань продовольства та сільського господарства (ФАО), Всесвітню організацію охорони здоров'я (ВООЗ), Всесвітню метеорологічну організацію (ВМО), Міжнародне агентство з атомної енергії (MATATE), Міжнародну морську організацію (ІМО); із регіональних - Раду Європи, Європейську економічну комісію ООН (ЄЕКООН) (що стосується Європейського континенту). Окремо необхідно зазначити зростаючу роль міжнародних неурядових організацій (МСОП, Всесвітній фонд природи, Грінпіс та ін.).

Програма ООН з навколишнього середовища і розвитку була створена у 1972 р., що було одним із головних результатів Стокгольмської конференції з навколишнього середовища. Від часу свого створення ЮНЕП перетворилася на постійно діючу установу, якій притаманні ознаки МО. Коло її діяльності сьогодні охоплює головні екологічні проблеми людства: сталий розвиток, зміну клімату, потепління, опустелення, озоновий шар" питну воду, екологічний моніторинг, охорону морського середовища, атмосфери, лісів тощо. Немає МО, яка б у своїй діяльності охоплювала такий широкий спектр питань.

Головне завдання ЮНЕП - забезпечення керівництва та сприяння парт її ерству в турботі про довкілля через заохочення, інформування та надання можливостей націям і народам покращити якість життя, не загрожуючи якості життя прийдешніх поколінь. Сталий розвиток, власне його екологічний компонент, є єдиною об'єднуючою метою всіх видів діяльності ЮНЕП, що неодноразово підтверджувалось останніми рішеннями Генеральної Асамблеї ООН, Глобального екологічного форуму на рівні міністрів та Ради керуючих ЮНЕП. Реалізація такої широкої і складної цілі, як сталий розвиток, потребує особливих структурних, фінансових та політичних змін. ЮНЕП, як і вся система ООН, в останні роки зазнала значних структурних та інших перетворень, покликаних підвищити ефективність її роботи. Головними сферами діяльності ЮНЕП є екологічна інформація, оцінка та раннє попередження; координація конвенцій і розвиток політичних інструментів; питна вода; виробництво та передача технологій; підтримка Африканського континенту.

ЮНЕП прагне перетворитись на глобальний центр співробітництва держав у сфері охорони довкілля. Однак обмежені повноваження та ресурси ЮНЕП не дозволяють їй повною мірою реалізувати це завдання. Певною альтернативою, покликаною заповнити вакуум повноважень ЮНЕП, було створення Глобального екологічного форуму на рівні міністрів (Резолюція Г А ООН 53/242). Це не означає, що ЮНЕП втратила свою роль головного форуму координації та співробітництва держав у сфері охорони довкілля. Розвиток інституційної структури міжнародного співробітництва у сфері охорони довкілля набагато ширше питання, аніж сфера дії ЮНЕП. Одним із можливих варіантів вирішення цього складного завдання є координація діяльності ЮНЕП та інших МО і установ, зокрема Глобального екологічного форуму на рівні міністрів, Комісії ООН зі сталого розвитку та ін., створення спільних органів, регулярне проведення спільних засідань. Саме такі шлях и розвитку міжнародної інституційної системи і розглядаються сьогодні. Посилення ролі ЮНЕП - завдання, на важливості якого неодноразово наголошували держави, Генеральна Асамблея ООН та багато декларацій останніх років, наприклад, Найробійська декларація 1907 р.,, схвалена ГА ООН.

Штаб-квартира ЮНЕП знаходиться у Найробі (Кенія). Управління ЮНЕП здійснюється Радою керуючих, яка складається із 58 представників держав, що обирає Генеральна Асамблея ООН на чотири роки, її обирають на основі принципу справедливого географічного розподілу: 16 - Африка, 13 - Азія,, 6 - Східна Європа, 10 - Латинська Америка, 13 - Західна Європа та інші країни. Рада збирається кожні два, роки. Поточне управління діяльністю ЮНЕП здійснюється Виконавчим директором і Комітетом постійних представників. Виконавчого директора призначає Генеральний секретар ООН. Комітет постійних представників складається із представників усіх держав - членів ООН. Власне діяльність цього органу була об'єктом нищівної критики останнім часом. Так, у 1996 р. замість регулярних чотирьох він збирався 54 рази. Під керівництвом Виконавчого директора здійснюється робота так званих функціональних програм ЮНЕП: з технології, промисловості та економіки; регіонального співробітництва; розвитку екологічної політики та права; раннього попередження та оцінки; імплементації екологічної політики; екологічних конвенцій. Розгортання програми регіонального співробітництва у 1998 р. є ознакою розширення діяльності ЮНЕП, її прагнення до глобалізації, з одного боку, та до поглиблення своєї діяльності в регіонах - з іншого. У рамках цієї програми були створені регіональні представництва ЮНЕП: у Європі; Північній Америці; Африці; Азії та регіоні Тихого океану; Західній Азії; Латинській Америці та Карибському регіоні. Через них сьогодні реалізуються основні програми ЮНЕП, забезпечується її присутність у регіонах.

Особливе значення для розвитку міжнародного права навколишнього середовища мало створення програми екологічних конвенцій, яка координує діяльність секретаріатів міжнародних екологічних конвенцій. Вони є постійно діючими структурними одиницями ЮНЕП, що включають секретаріати конвенції зі зміни клімату, Базельської конвенції, Конвенції про боротьбу з опустеленням, Конвенції про охорону озонового шару. Конвенції про охорону біологічного різноманіття, Конвенції про міжнародну торгівлю дикими видами флори та фауни, яким загрожує зникнення, та ін. Багато з цих конвенцій були розроблені за ініціативи та під егідою ЮНЕП (усього, за підтримки Організації, було розроблено понад сорок конвенцій). Роль програми з екологічних конвенцій полягає не лише у підтримці секретаріатів цих конвенцій - йдеться про співпрацю та координацію їх діяльності. Це досягається через п'ять напрямів діяльності цієї програми: визначення спільних елементів; сприяння співпраці на національному та міжнародному рівнях щодо екологічних конвенцій; внесок у робочі програми конвенцій; посилення регіональних морських конвенцій та планів дій; підтримка національних дій із реалізації конвенцій.

Реалізація конвенцій, особливо екологічних, складний і багатогранний процес. Він включає збір та обмін інформацією, підготовку рекомендацій, прийняття планів подальших дій, розробку додаткових документів (зокрема протоколів), проведення моніторингу, наукових досліджень. Організація засідань і зустрічей сприяє виявленню та вирішенню багатьох питань. Підтримка співпраці на національному та міжнародному рівнях щодо конвенцій між урядами, організаціями, громадськими об'єднаннями включає обмін інформацією, спільне звітування, технічну співпрацю. З метою забезпечення максимальної ефективності своїх програм ЮНЕП адаптує їх до завдань і цілей відповідних екологічних угод. Це внесок у робочі програми конвенцій. Значну увагу сьогодні ЮНЕП приділяє регіональній програмі охорони морів: вона сприяла прийняттю 12 регіональних морських конвенцій, виступає секретаріатом глобальної програми щодо збереження моря від забруднення із наземних джерел. Щодо підтримки реалізації конвенцій на національному рівні ЮНЕП дає наукові, політичні рекомендації, допомагає проведенню правових аналізів, прийняттю змін у законодавстві наданням експертів, проведенням навчання, семінарів та ін.

Схожі статті




Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 21.5. Міжнародні організації та установи, що діють у сфері охорони навколишнього середовища

Предыдущая | Следующая