Міжнародне приватне право - Фединяк Г. С. - 7. Інститут спадкової трансмісії та негідного спадкоємця

Найпоширенішою причиною виникнення колізій у спадкових правовідносинах є наявність різних способів вирішення юридичної долі двох видів майна: рухомого та нерухомого. Часто спадкування нерухомого майна підпорядковується законодавству держави місця його знаходження. Французька правова доктрина ще з XVI ст. стверджувала про доцільність застосування цієї колізійної прив'язки. Зазначений принцип відображений, наприклад, у ст. 149 Загальних положень цивільного права КНР 1986 р., цивільному законодавстві Росії, у Законі Англії "Про власність" 1925 р.

На користь використання вказаної колізійної прив'язки судами Англії засвідчує також судове рішення 1978 р., винесене по спору між родичами заповідача Ре Озоби. Зміст справи був таким. Заповідач постійно проживав у Нігерії, де мав орендовану власність. Однак у Лондоні він мав жилий будинок на правах безумовного особистого володіння. Цей факт виявився основним для суду, який вирішував питання про правозастосування. Судова інстанція постановила, що правовий статус власності заповідача в Лондоні визначається тільки англійськими законами.

Конфлікт кваліфікацій є можливим і тоді, коли поняття "нерухоме майно" у праві різних держав має неоднаковий зміст. У таких випадках виникає питання про те, яким чином повинна здійснюватися кваліфікація (тлумачення) поняття "нерухоме майно". Його слід кваліфікувати (тлумачити) відповідно до принципів первинної кваліфікації. Вирішення конфлікту кваліфікацій стосовно поняття "нерухоме майно" має важливе значення, оскільки правове регулювання нерухомої речі передбачає, як правило, вчинення певних адміністративних актів. Зважаючи на те, що стосовно нерухомого майна існує особливий порядок переходу права власності на нього, пов'язаний з участю державних органів, тому стає зрозумілим підпорядкування статусу нерухомого майна праву держави місця його знаходження.

Законодавство окремих держав, наприклад, Німеччини, Італії підпорядковує спадкування нерухомого майна особистому закону спадкодавця. Використання такого відсилання може зумовлювати невизнання рішень держави, винесених стосовно майна, розташованого на території іншої держави.

Законодавство деяких держав пропонує застосовувати єдиний принцип як до рухомого, так і до нерухомого майна - закон громадянства спадкодавця. Принцип єдності спадкового майна та відсилання до закону громадянства спадкодавця використано у Законі з міжнародного приватного права Угорщини 1979 р., Законі з міжнародного приватного права Польщі 1965 р., Законі з міжнародного приватного права та процесу Чехословаччини 1963 р.

До визначення статусу рухомого майна застосовуються різні колізійні прив'язки. В англійській практиці - це закон останнього місця проживання особи. Однак обов'язковою є умова відсутності заповіту. У разі регулювання спадкових правовідносин, які виникають у момент оформлення акта купівлі-продажу нерухомого майна, що є в безумовному особистому володінні однієї з осіб, застосовують закон місця укладання угоди. Французька практика підпорядковує статус рухомого спадкового майна особистому закону спадкодавця.

Як зазначалося, за національним законодавством України спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні,- правом України.

7. Інститут спадкової трансмісії та негідного спадкоємця

Зміст інституту спадкової трансмісії полягає у тому, що право спадкування переходить до осіб, які спадкують після спадкоємця, якщо він несподівано помре. У цьому разі відкривається новий спадок. Тобто кожний спадкоємець автоматично стає правонаступником померлого, і регулювати відкриття нового спадкоємства буде та правова система, якій підпорядковується другий спадкодавець. Якщо правило спадкової трансмісії не діє, тоді спадкування після померлого, який не прийняв спадок як спадкоємець, становить собою розвиток перших відносин по спадкуванню.

Право держав може передбачати коло осіб, які негідні спадкувань. Усунення особи від спадкування означає не обмеження її дієздатності, а негативну кваліфікацію правонаступника померлого. Матеріально-правові норми визначають правові підстави визнання особи негідною спадкувати. Як правило домогтися цього можна, пред'явивши позов. Водночас особа може спадкувати, якщо вона пробачена спадкодавцем. Іноді законодавство держав дозволяє спадкувати особі, яка негідна це робити, але, яка є незахищеною з огляду на її майновий стан. Підтвердити вказане можуть такі норми законодавства держав. Розділ шостий Книги п'ятої Цивільного уложення Німеччини, назва якого: "Негідна поведінка як підстава позбавлення права спадкувати", містить перелік осіб негідних спадкувати. Ними є особи, які: 1) умисно та протиправно позбавили спадкодавця життя або вчинили замах на його життя, чи поставили його в таке становище, у якому спадкодавець аж до своєї смерті був позбавлений можливості скласти чи відмінити заповідальне розпорядження; 2) умисно та протиправно завадили складанню чи відміні спадкодавцем заповідального розпорядження; 3) внаслідок обману або погроз спонукали спадкодавця скласти чи відмінити заповідальне розпорядження; 4) винні у вчиненні певних діянь, передбачених Кримінальним кодексом, з урахуванням заповідального розпорядження спадкодавця. Проте у двох останніх випадках спадкоємець не усувається від спадкування, якщо до моменту відкриття спадщини стало недійсним розпорядження, до складення якого спонукало спадкодавця вчинене стосовно нього каране діяння, або якщо стало недійсним розпорядження, яке змусили його вчинити.

Відповідно до законодавства Німеччини будь-яка особа, якій вигідно усунути негідного спадкоємця, має право оспорити набуття спадку негідною особою шляхом пред'явлення позову. Оспорювання може відбутися одразу після відкриття спадщини і тим більше, якщо особа набула прав спадкоємця.

Схожі статті




Міжнародне приватне право - Фединяк Г. С. - 7. Інститут спадкової трансмісії та негідного спадкоємця

Предыдущая | Следующая